ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2587/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "КОМФОРТБУД-ЛЮКС"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Козир Т.П., судді Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.)

за позовом Приватного підприємства "КОМФОРТБУД-ЛЮКС"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД"

2. Публічного акціонерного товариства "РВС БАНК"

про визнання права власності на земельну ділянку та зобов`язання здійснити державну реєстрацію речових прав

за участю:

позивача: Терземан Д.В. (адвокат)

відповідача-2: Антоненко А.В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "КОМФОРТБУД-ЛЮКС" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД" (далі-відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "РВС БАНК" (далі-відповідач-2) згідно якого просило визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,200 га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області (далі-земельна ділянка) та зобов`язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку за позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно договору позивач придбав у відповідача-1 земельну ділянку, проте коли він звернувся для реєстрації права власності на неї, йому було відмовлено з посиланням на те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем-2.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.04.2019 (суддя Кошик А.Ю.), позов задоволено.

2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що позивач набув право власності на земельну ділянку у відповідності до законодавства, що діяло до 01.01.2013, що надає йому право після цієї дати його зареєструвати, а відповідач-1 втративши право власності на земельну ділянку приховав це від відповідача-2 та суду. При цьому суд визнав поважність причин пропуску строку позовної давності та захистив порушене право позивача.

2.3. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не набув право власності на земельну ділянку, оскільки не довів реєстрації права на неї у розумний строк після вчинення нотаріусом напису про перехід права власності на підставі відповідного договору на Державному акті на право власності на земельну ділянку. При цьому суд вказав на те, що позивач не навів жодних фактів, які свідчать про перехід права власності до нього на земельну ділянку після прийняття господарським судом ухвали від 20.10.2014 у справі № 43/172-28/355-б. Також апеляційний суд зазначив, оскільки права позивача не порушені, клопотання відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності залишається без задоволення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: апеляційний суд помилково послався на ухвалу суду від 20.10.2014 у справі № 43/172-28/355-б, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки 07.10.2009 був зареєстрований в Музичанській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, а нотаріусом були зроблені відмітки про перехід права власності на земельну ділянку до позивача; відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.2013 не була завершена процедура реєстрації права власності на земельну ділянку; відсутність реєстрації не може позбавити права власності позивача на земельну ділянку згідно постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі № 916/2876/16; він є добросовісним набувачем земельної ділянки та апеляційний суд не врахував усіх аргументів позивача, що згідно правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 912/3353/16, є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційним судом встановлено, що 23.04.2009 між відповідачем-1 (продавцем) та позивачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі-договір), відповідно до умов якого покупець придбав земельну ділянку, яка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №444937, виданого Головним управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області 21.11.2008 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.04.2008 №2450.

Пунктом 12 Договору встановлено, що відповідно до вимог ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту одержання відповідного державного акту та його державної реєстрації в уповноваженому землевпорядному органі. Договір посвідчений відповідним нотаріусом та 07.10.2009 зареєстрований позивачем в Музичанській сільській раді.

4.2. 15.05.2009 між покупцем та продавцем було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки за договором та позивачу був переданий оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №444937, з відміткою приватного нотаріуса про укладення договору.

4.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №27/233 визнано укладеним між ПАТ "Сведбанк" та відповідачем-1 іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - земельні ділянки, загальною площею 7,0068 га, у тому числі земельну ділянку, яку ПАТ "Сведбанк" зареєстрував як іпотеку.

4.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2010 у справі №43/172-28/355-б, ПАТ "Сведбанк", яке було перейменовано у ПАТ "Омега Банк", визнано кредитором відповідача-1 на певну суму.

4.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б затверджено мирову угоду від 25.07.2014, укладену між відповідачем-1 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Козаренка Є.В. та кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Хабібуд" в особі Голови комітету кредиторів ПАТ "Омега Банк", відповідно до пункту 4.1 якої задоволено вимоги кредитора ПАТ "Омега Банк", вимоги якого забезпечені заставою нерухомого майна, шляхом обміну зазначених вимог на активи боржника, а саме, шляхом передачі у власність ПАТ "Омега Банк" земельних ділянок, зокрема, спірної земельної ділянки.

4.6. У 2015 році позивач звернувся для реєстрації права власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку, але йому було відмовлено, оскільки відповідну заяву ним подано після державної реєстрації права власності цю ділянку за новим власником згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 43/172-28/355-б.

4.7. Акціонерне товариство "РВС БАНК" є правонаступником ПАТ "РВС БАНК, яке є правонаступником майна, прав та обов`язків ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК", яке є правонаступником в частині визначеній відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.05.2015 (протокол 102/15), активів (включаючи права за договорами забезпечення) та обов`язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями ПАТ "Омега Банк", що підтверджується статутом.

4.8. Згідно акту від 03.07.2015 №28/07/2015-З приймання-передачі ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК" земельної ділянки неплатоспроможного банку ПАТ "Омега Банк", ПАТ "Омега Банк" передав, а ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК" прийняв земельну ділянку та 09.02.2016 зареєстрував право власності на неї, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146107462.

4.9. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме про реєстрацію права власності, 09.02.2016 відповідним приватним нотаріусом прийнято рішення про проведення державної реєстрації права на земельну ділянку за ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК".

4.10. Також встановлено, позивач звертався до відповідного адміністративного суду з метою оскарження рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за відповідною особою, але ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 судові рішення у справі №826/24647/15 були скасовані, а провадження закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Постановою Верховного Суду від 25.05.2018 відмовлено у задоволені заяви позивача про перегляд вказаної ухвали Вищого адміністративного суду України.

4.11. Відповідачем-2 було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

4.12. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.13. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

4.14. Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 392 цього Кодексу визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень статті 11 частини 5 вказаного Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

4.15. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б затверджено мирову угоду від 25.07.2014, укладену між відповідачем-1 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Козаренка Є.В. та кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Хабібуд" в особі Голови комітету кредиторів ПАТ "Омега Банк", відповідно до пункту 4.1 якої задоволено вимоги кредитора ПАТ "Омега Банк", вимоги якого забезпечені заставою нерухомого майна шляхом обміну зазначених вимог на активи боржника, а саме, шляхом передачі у власність ПАТ "Омега Банк" земельних ділянок, зокрема, спірної земельної ділянки.

Отже виходячи із наведених норм права та встановлених судами обставин справи ПАТ "Омега Банк" в установленому порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, яка в подальшому набута у власність ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК".

Також вбачається. що ПАТ "Омега Банк" набув у власність земельну ділянку на підставі судового рішення - ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б про затвердження мирової угоди від 25.07.2014.

Позивачем не доводилося і судами не встановлено, що це судове рішення було у подальшому скасовано.

При цьому звернувшись у суд із даним позовом, попри наявність вказаного судового рішення позивач також намагається на підставі судового рішення у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, набути право власності на земельну ділянку.

4.16. За висновками Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії», заява № 76943/11). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (пункт 36 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Отже виходячи із положень наведених норм права та вказаної практики Європейського суду з прав людини слід зазначити, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, тому слід погодитися із висновками суду апеляційної інстанції про те, що наявність ухвали господарського суду від 20.10.2014 у справі № 43/172-28/355-б не дає правових підстав для задоволення позову у даній справі, що переглядається у касаційному порядку.

4.17. Апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що на момент звернення позивача до відповідного органу з метою державної реєстрації права власності на земельну ділянку, право власності на неї було вже зареєстровано за відповідачем-2 на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б, яка набрала законної сили.

4.18. Таким чином висновки апеляційного суду про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову, є правильними, що виключає підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, на застосуванні яких наполягав відповідач-2.

4.19. Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

4.20. Колегія суддів перевірила доводи, викладені у касаційній скарзі, на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.21. Посилання скаржника як на підставу для задоволення своїх вимог на те, що укладений ним договір купівлі земельної ділянки 07.10.2009 був зареєстрований в Музичанській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, висновків суду апеляційної інстанції, за вказаних вище обставин, викладених у п.п. 4.14. - 4.17. не спростовує.

4.22. Посилання скаржника як на підставу для задоволення своїх вимог на постанову Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 912/3353/16, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду, оскільки вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Висновки Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 912/3353/16, на які посилається скаржник, стосуються вирішення конкретного спору про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 05.07.2016 № 10-р/к у справі № 11-СДР/04-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у частині.

4.23. Наведеним у сукупності спростовується позиція скаржника щодо неправомірності прийнятої у справі постанови апеляційного суду, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками суду апеляційної інстанції.

4.24. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Комфортбуд-Люкс" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/2587/18, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов