Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 04.07.2018 року у справі №910/13332/17 Ухвала КГС ВП від 04.07.2018 року у справі №910/13...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13332/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

учасники справи:

позивач - Державний вищий навчальний заклад "Університет банківської справи",

відповідач - Приватне підприємство "Сервісний центр "Темос",

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос"

на рішення господарського суду міста Києва

від 01.12.2017

у складі судді: Отрош І.М.

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 22.05.2018

у складі колегії суддів: Куксова В.В. (головуючий), Яковлєва М.Л., Тищенко О.В.,

у справі за позовом

Державного вищого навчального закладу "Університет банківської справи",

до Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос",

про встановлення факту припинення договору та стягнення 254 185, 88 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державний вищий навчальний заклад "Університет банківської справи" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос" про встановлення факту припинення договору та стягнення 254 185, 88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання з виконання робіт за договором № 001/22-11/3330 від 22.11.2013, а саме з будівництва автономної газової котельні за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 55, у зв'язку з чим позивач вважає, що зобов'язання, яке становить предмет договору № 001/22-11/3330, є припиненим в результаті односторонньої відмови позивача від зобов'язання в порядку ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З огляду на наведене, позивач вважає, що він має право на повернення сплаченого на користь відповідача авансу у розмірі 124 851,95 грн. з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та 3 % річних (інфляційні збитки - 117 173, 69 грн. та 3% річних - 12 160, 24 грн.).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/13332/17, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 28 361, 95 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу. При цьому, щодо заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суди вказали, що станом на період, який заявлений позивачем, як період їх нарахування, було відсутнє будь-яке прострочення боржника у зв'язку з відсутністю у цей період підстав для повернення авансу. Також суди дійшли висновку, що заявлена позивачем вимога в частині визнання припиненим зобов'язання не зможе забезпечити поновлення прав, тобто обраний позивачем спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/13332/17, Приватне підприємство "Сервісний центр "Темос" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на невірне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та вважає їх такими, що прийняті внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та вказує на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13332/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 04.07.2018, касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

У зв'язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13332/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В. суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2018.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2018 прийнято касаційну скаргу Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос" до провадження для здійснення перегляду рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/13332/17 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.09.2018.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи в межах вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, за результатами процедури відкритих торгів на закупівлю робіт із "Будівництва автономної газової котельні за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 55" між Університетом банківської справи Національного банку України (замовник) та Приватним підприємством "Сервісний центр "Темос" (підрядник) укладений договір № 001/22-11/3330 від 22.11.2013, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник у межах договірної ціни виконує на свій ризик у строки, обумовлені в цьому договорі, такі роботи: Будівництво автономної газової котельні за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 55, в обсягах, передбачених проектно-кошторисною документацією, на підставі якої складені локальні кошториси, які є невід'ємною частиною цього договору, з дотриманням діючих будівельних норм і правил.

Відповідно до п. 4.3 договору замовник протягом 10 робочих днів після підписання цього договору уповноваженими особами сторін перераховує підряднику аванс у розмірі 5% від вартості обсягу робіт 2013 року; погашення авансу здійснюється під час щомісячної оплати шляхом вирахування із суми вартості виконаних робіт за відповідний місяць (за актом) частини суми (авансу), яка визначається множенням обсягу робіт за календарним графіком (є додатком до цього договору) за відповідний місяць на розмір (у 5%) перерахованого авансу.

Замовник зобов'язується передати підряднику для виконання робіт будівельний майданчик за актом, який підписується уповноваженими особами сторін, в строк 10 днів з дати підписання договору (п. 5.3 договору).

На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу аванс в розмірі 124 851, 95 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією меморіального ордеру № 1100000803 (444054) від 04.12.2013.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що між сторонами велось численне листування щодо виконання договору, натомість через несвоєчасне виконання позивачем, як замовником, покладеного на нього обов'язку з отримання дозволу на початок будівельних робіт, відповідач зупинив виконання робіт по договору. При цьому, відсутність такого дозволу є перешкодою для своєчасного (у встановлені договором строки) виконання підрядником будівельних робіт.

Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

Згідно з ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 849 ЦК України передбачено право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, у разі якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з повідомленням/вимогою № 03-016/957 від 06.10.2017 про припинення договору № 001/22-11/3330 від 22.11.2013 в порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України, тобто, зобов'язання, що складає предмет договору № 001/22-11/3330 від 22.11.2013 є припиненим.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що за своєю суттю зобов'язання складається із права вимоги кредитора та обов'язку виконання такої вимоги боржником. При цьому, є неможливим існування права вимоги без кореспондуючого такій вимозі обов'язку виконання.

Лише існування одночасно як права вимоги так і обов'язку виконання такої вимоги становить собою суть зобов'язання.

Частиною 3 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).

Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/8399/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16.

Таким чином, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі ст. 1212 ЦК України вказувала Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

У цій справі, відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановили, що відповідач на виконання умов договору (до припинення зобов'язань) закуплено обладнання (насоси Grundfos) на суму 90 006, 00 грн. та понесені витрати на забезпечення виконання договору (комісійна винагорода за надання банківської гарантії), які заявлені у розмірі 6 484,00 грн., що в свою чергу виключає можливість для їх повернення.

Прийнявши до уваги наведені обставини та надавши оцінку доказам, які ці обставини підтверджують, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів (невикористаної частини авансу) у розмірі 28 361, 95 грн.

В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій сторонами не оскаржуються.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос" та залишення рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі №910/13332/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Сервісний центр "Темос" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/13332/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

С.В. Жуков

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст