Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.08.2020 року у справі №903/998/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/998/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Колос І. Б. і Селіваненка В. П.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1)

на рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2020 (суддя Вороняк А. С. )

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 [колегія суддів: Мельник О. В. (головуючий), Філіпова Т. Л, Бучинська Г. Б. ]

зі справи № 903/998/19

за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк)

до ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватне підприємство "Захід" (далі - Підприємство),

про стягнення 611 487,91 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Банк звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 як поручителя 611 487,91 грн. заборгованості Підприємства за договором банківського обслуговування 19.09.2017.

1.2. Позовна заява з посиланням на приписи статей 525, 526, 530, 554, 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивована неналежним виконанням Підприємством як позичальником своїх зобов'язань з повернення кредиту за договором банківського обслуговування від 19.09.2017, який був укладений шляхом підписання Підприємством заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), внаслідок чого у Підприємства виникла заборгованість за цим договором. У зв'язку з тим, що зобов'язання за зазначеним договором були забезпечені ОСОБА_1 за договором поруки від 26.09.2017 № P1506407514215889760 (далі - Договір поруки), позивач просить стягнути заборгованість Підприємства з поручителя.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Волинської області від 18.03.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
01.07.2020, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 439 791,42 грн. заборгованості за кредитом; у решті в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що: жодних доказів, які б свідчили, що позичальник (Підприємство) ознайомився саме з наданою Банком редакцією витягу з Умов, матеріали справи не містять, а тому такі Умови не можна розцінювати як частину кредитного договору; між сторонами склалися фактичні правовідносини щодо надання кредиту, у зв'язку з чим не можна погодитись із розподілом коштів і їх зарахуванням, яке проводилося згідно з Умовами; Договір поруки є дійсним; наявні правові підстави для часткового задоволення позову і стягнення з відповідача в межах встановленого кредитного ліміту суми фактично отриманих і неповернутих коштів у розмірі 439 791,42 грн. (600 000 грн. - 160
208,58 грн).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти зі справи скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційну скаргу, з посиланням на приписи статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що суди застосували положення частини 1 статті 559 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 зі справи № 910/13109/18.

4.1.2. Рішення суду апеляційної інстанції суперечить судовій практиці і набуває виняткового значення.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить залишити без задоволення.

4.2.2. Підприємство правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалося.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. ОСОБА_1 як директор Підприємства 19.09.2017 підписала заяву на відкриття рахунку та анкету про приєднання до Умов, на підставі яких Підприємству відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1.

Згідно з довідкою Банку за рахунком № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт
27.09.2017 в сумі 45 000 грн., а 31.05.2018 збільшено до 600 000 грн.

5.2. Банком (кредитор) і ОСОБА_1 (поручитель) укладено Договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Підприємством (боржник) зобов'язань, зокрема за угодами-приєднаннями до розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов (Угода 1).

5.2.1. За змістом пункту 1.1.1 Договору поруки:

ОСОБА_2 відповідає за зобов'язаннями Підприємства за Угодою 1 зі сплати, зокрема, кредиту в розмірі 45 000,00 грн. (підпункт "г" пункту 1.1.1);

якщо під час виконання Угоди 1 зобов'язання боржника, що забезпечені цим Договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Угодою 1 у розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.

5.2.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків усіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

5.3. Банк перерахував на поточний рахунок Підприємства кредитні кошти в розмірі 600 000 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою Банку про розмір встановленого кредитного ліміту від 07.11.2019 та виписками за рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.06.2018 до 07.11.2019.

5.4. Позивач зазначає, що станом на 01.11.2019 заборгованість за Договором становить 1 069 822,47 грн., з них 611 487,91 грн. заборгованості за тілом кредиту, 174 629,53 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 3 057,44 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом та 280 647,59 пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за Договором.

Предметом позовних вимог зі справи є вимога про стягнення з відповідача як поручителя 611 487,91 грн. заборгованості за тілом кредиту.

5.5. В рахунок погашення заборгованості за процентами, пенею, комісією, тілом кредиту позивач списував кошти з поточного рахунку боржника.

Всього позичальником сплачено 160 208,58 грн., з яких Банк зарахував в погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 71 539,51 грн., за комісію за користування кредитом - 19 852,65 грн. та пеню - 68 816,42 грн.

5.5.1. За висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитись із розподілом коштів і їх зарахуванням, яке проводилося відповідно до Умов (кошти зараховувались спочатку в рахунок погашення заборгованості за пенею, потім в рахунок погашення заборгованості за процентами і кредитом).

5.5.2. Жодних доказів, які свідчили б про те, що Підприємство знайомилося саме з цією редакцією витягу з Умов, немає, вони ним не підписані, ці Умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 19.09.2017 шляхом підписання заяви-приєднання.

5.5.3. Відсутні підстави вважати, що 19.09.2017 між Банком та позичальником було погоджено умови Договору щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, щодо відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання зобов'язань та комісії за користування коштами.

5.6. За висновком судів попередніх інстанцій: між Підприємством і Банком склалися фактичні правовідносини щодо надання кредиту; враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, наявні правові підстави для часткового задоволення позову і стягнення з відповідача як поручителя в межах встановленого кредитного ліміту суми фактично отриманих і неповернутих коштів у розмірі 439 791,42 грн. (600 000 грн. - 160 208,58 грн).

5.7. Оцінюючи доводи відповідача про те, що порукою забезпечувався лише кредитний ліміт в розмірі 45 000 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що за умовами Договору поруки поручитель дав згоду на збільшення зобов'язань, що забезпечені цим договором, у зв'язку із збільшенням зобов'язань боржника за основним договором.

6. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

6.1. ЦК України:

пункт 1 частини другої статті 11:

- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини;

частина третя статті 202:

- одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами;

стаття 526:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

частина перша статті 546:

- виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою..;

частини перша і друга статті 553:

- за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником;

- порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі;

частина перша статті 554:

- у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя;

частина перша статті 559 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

- порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

частина перша статті 628:

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

частина перша статті 1054:

- за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;

частина перша статті 1066:

- за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком;

частина перша статті 1069:

- якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

6.2. ГПК України:

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частина перша статті 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

частина четверта статті 236:

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 3 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

частини перша і третя статті 311:

- суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права;

- неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. За змістом статей 11, 526 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору.

7.2. Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

7.3. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

7.4. За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов'язань боржника може бути підставою для припинення поруки.

Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання Договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

7.5. ОСОБА_1 в обґрунтування своїх заперечень щодо позову посилалась на те, що: за Договором поруки вона поручалась і погоджувалась на відповідальність, виходячи з розміру кредиту (кредитний ліміт) в сумі 45 000 грн. ; у пункті 4.2 Договору поруки передбачено, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін; із системного аналізу законодавства та умов Договору поруки вбачається, що збільшення кредитного ліміту мало відбуватись за письмовим погодженням з поручителем; кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями Підприємства збільшено до 600 000 грн. без погодження з ОСОБА_1 як поручителем.

7.6. Відхиляючи такі аргументи ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за умовами Договору поруки поручитель дав згоду на збільшення зобов'язань, що забезпечені цим договором, у зв'язку із збільшенням зобов'язань боржника за основним договором. Крім того, ОСОБА_1 як поручитель, засновник і колишній керівник (директор) мала б бути обізнана, на переконання суду першої інстанції, про кредитний ліміт в розмірі 600 000 грн. та суму фактично отриманих коштів.

7.7. Водночас Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача в цій частині не погоджується з огляду на таке.

7.8. За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини 3 статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

7.9. Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов'язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.

Так, за правилами, передбаченими абзацом третім частини 3 статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

7.10. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

7.11. Приписи частини 1 статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 зі справи № 6-43цс13, постановах Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи № 910/7389/17 і від 29.05.2019 зі справи № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

7.12. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом третім частини 3 статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

7.13. За змістом частини 1 статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

7.14. Пунктом 4.2 Договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін. Судами попередніх інстанцій не встановлено, що ОСОБА_1 як поручитель надавала згоду у будь-якій письмовій формі на збільшення кредитного ліміту Підприємства з 45 000 грн. до 600 000
грн., а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, та не встановлено укладення будь-яких додаткових угод до Договору поруки щодо збільшення такого кредитного ліміту.

7.15. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з позивача спірної суми, оскільки порука за Договором є припиненою в силу положень частини 1 статті 559 ЦК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

7.16. Такий правовий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 зі справи № 910/13109/18.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Отже, під час касаційного провадження отримала підтвердження наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, про застосування положення частини 1 статті 559 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 зі справи № 910/13109/18.

8.2. За таких обставин з урахуванням достатності встановлених місцевим і апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій зі справи скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

9. Судові витрати

У зв'язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, судові витрати з касаційної скарги підлягають стягненню з Банку на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 зі справи № 903/998/19 скасувати.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 18 344 (вісімнадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 64 коп. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко