Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/10372/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ-1"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чус О.В., судді Кузнецов В.О., Березкіна О.В.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2018 (суддя Ліпинський О.В.)

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ-1"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про визнання договору укладеним

за участю:

позивача: Максименко С.М. (довіреність від 17.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Дніпровська міська рада (далі - позивач) просила визнати укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТ-1" (далі-відповідач) договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, у редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, в той час як законодавством передбачено обов'язкове його укладення.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2018, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що він не ухилявся від укладення договору, а навпаки звертався до позивача з проектом мирової угоди від 13.03.2018 згідно якої пропонував розстрочити строк сплати пайової участі на 120 днів, але суд не взяв цього до уваги. При цьому відповідач вказує на те, що суд не зазначив чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону, а також чи відповідає викладений у позовній заяві договір типовому договору.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 24.12.2008 між позивачем та громадянином ОСОБА_6 (орендар), на підставі рішення позивача від 27.06.2007 № 173/16, було укладено договір оренди землі, згідно якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,0919 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером НОМЕР_1 (далі-земельна ділянка).

02.02.2009 між орендарем та відповідачем було укладено договір № 01/02-09 про пайову участь в будівництві житлової будівлі (ІІІ черга) на земельній ділянці, відповідно до умов якого орендар передав відповідачу земельну ділянку для будівництва, а відповідач зобов'язався виконувати функції з проектування та будівництва об'єкта.

Також встановлено, що у 2013 році позивач з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України довідався, що відповідач, як замовник будівництва, 25.06.2011 зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт № ДП 08311009865 по об'єкту "Житловий комплекс (ІІІ) по АДРЕСА_1", який розташований на земельній ділянці, у зв'язку з чим фінансово-економічним департаментом позивача було направлено відповідачу два примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, який з урахуванням переписки між сторонами, не був укладений.

Судами встановлено, що відповідний структурний підрозділ позивача звернувся до управління Державного архітектурно-будівельного контролю позивача з вимогою надати усі документи відносно відповідача, які пов'язані із забудовою земельної ділянки, на що була отримана інформація про те, що відповідач зареєстрував декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить І-ІІІ категорії складності "Нове будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1" № ДП 143171231360 від 03.05.2017 (далі-декларація).

Враховуючи наявність у відповідача декларації, департаментом економіки, фінансів та міського бюджету позивача було проведено остаточний розрахунок величин пайової участі та супровідним листом від 28.11.2017 № 10-15 було направлено відповідачу два примірника проекту договору про пайову участь, які він не підписав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки обов'язок відповідача укласти запропонований позивачем проект договору визначений законодавством, проте від його виконання він ухиляється, тому договір підлягає укладенню в судовому порядку, і набирає чинності з дати набрання рішення суду законної сили.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні з огляду на наступне.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст. 628 наведеного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Частиною 2-ю статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що витрати у вигляді пайової участі несе замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

Відповідно до положень частини третьої статті 40 цього Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положеннями цієї статті також передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частинами восьмою та дев'ятою вказаної статті встановлено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Судами встановлено, що пунктом 2.6 Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська, який затверджений рішенням позивача від 21.07.2011 № 5/14, передбачено, що договір на пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається між позивачем в особі Департаменту та замовником будівництва, який скріплюється печатками двох сторін. Договір укладається не пізніше 15-ти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання.

Таким чином обов'язок відповідача взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначений наведеними вище положеннями зазначеного Закону, і у зв'язку із таким обов'язком відповідач, виходячи із наведених вище положень Закону та Порядку, зобов'язаний був звернутися до позивача із заявою про укладення такого договору.

Встановивши, що відповідач у порушення наведених приписів не звертався до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення і укладення договору, і як наслідок позбавлення права позивача на укладення з відповідачем договору у строк, який визначений законом, та позбавлення права на отримання фінансування на розвиток інфраструктури населеного пункту, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний укласти з позивачем запропонований ним договір.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що відповідач ухилявся від покладеного на нього законодавством обов'язку щодо участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову, є законним та обґрунтованим.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №904/3110/17.

Посилання відповідача на те, що він не ухилявся від укладення договору, а навпаки звертався до позивача з проектом мирової угоди від 13.03.2018 згідно якої пропонував сплатити пайову участь протягом 120 днів, є безпідставними та спростовується тим, що у матеріалах справи відсутня спільна письмова заява сторін на адресу суду про укладення ними такої угоди, як це передбачено пунктом 2 статті 192 ГПК України. Більш того, згідно відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача (а.с.221-224), позивач вказував на те, що мирова угода між сторонами не укладалась та спільну письмову заяву до суду вони не подавали.

Доводи відповідача про те, що суд не зазначив чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону, є хибними, оскільки апеляційним судом їм надано було належну правову оцінку, який відхилив їх з огляду на безпідставність.

Твердження відповідача про те, що викладений у позовній заяві проект договору не узгоджується із типовим договором, зводиться до додаткової перевірки доказів, що до компетенції суду касаційної інстанції згідно із положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься, та висновків апеляційного суду вони не спростовують.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції було зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2018, а підстави для такого зупинення відпали, дію рішення суду належить поновити.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ-1" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/10372/17, залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2018 у справі № 904/10372/17.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов