Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.04.2023 року у справі №916/4112/21
Постанова КГС ВП від 11.04.2023 року у справі №916/4112/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/4112/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Березовського Д. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача -Смиковського С. Л. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 (колегія суддів: Колоколова С. І. - головуючий, Разюк Г. П., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 (суддя Лічман Л. В.) у справі

за позовом Визирської сільської ради Одеського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"

про стягнення 1 692 031,82 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"

до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Визирська сільська рада Одеського району Одеської області (далі - Визирська сільська рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" (далі - ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ") про стягнення грошових коштів за договором про пайову участь від 12.11.2018 № 2/18 у розмірі 1 692 031,82 грн, з яких: 1 288 082,81 - основного боргу; 106 615,20 грн - пені, 198 748,71 грн - інфляційних втрат, 98 585,10 грн - 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором про пайову участь від 12.11.2018 № 2/18 в частині оплати пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради.

1.3. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Визирської сільської ради про визнання недійсним договору від 12.11.2018 № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради, укладеного між ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" та Визирською сільською радою.

1.4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги, загальна кошторисна вартість об`єкта будівництва складає 204 807 371,00 грн. Оскільки на момент укладення зазначеного договору рішення про надання згоди на вчинення правочину загальними зборами ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не ухвалювалося, тому, за твердженням ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ", договір від 12.11.2018 № 2/18 укладений з порушенням частини 2 статті 4 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положень статуту ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023, позов Визирської сільської ради задоволено частково; вирішено стягнути з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на користь Визирської сільської ради 1 288 082, 81 грн основного боргу, 106 601,60 грн пені, 198 748,71 грн інфляційних нарахувань, 98 585,10 грн 3% річних, 25 380,28 грн судового збору. У задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень законодавства у ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" як у замовника будівництва виник обов`язок щодо перерахування коштів для створення і розвитку інфраструктури Визирської сільської ради, строк виконання цього обов`язку згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та умовами договору від 12.11.2018 № 2/18 настав, оскільки 1-ий та 2-ий пускові комплекси об`єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 та 23.07.2019 відповідно. Оскільки ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не виконало зобов`язання зі сплати пайового внеску, суд дійшов висновку, що Визирська сільська рада обґрунтовано вимагає стягнення з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" основного боргу в розмірі 1 288 082,81 грн (676 037,81 грн - пайова участь за 1-ий пусковий комплекс; 612 045,00 грн - пайова участь за 2-ий пусковий комплекс), тому первісний позов належить задовольнити. Оскільки матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання зі сплати пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів ради, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд зазначив, що статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не містить обмежень для генерального директора в частині укладення договорів про пайову участь. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав порушення приписів, визначених частиною 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

2.3. Апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на користь Визирської сільської ради, а також про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 916/4112/21 повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову Визирської сільської ради повністю, задовольнити зустрічний позов ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ", визнати недійсним з моменту укладення договір від 12.11.2018 № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради, який укладено між ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" та Визирською сільською радою; стягнути на користь ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" 2481,00 судового збору за подання позову у справі № 916/4112/21, 3721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21 щодо зустрічного позову, 38 070,74 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21 щодо первісного позову, 55 723,00 грн судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 916/4112/21.

3.2. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" зазначає про неврахування судами висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/114/20. Скаржник вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20, на який послався суд апеляційної інстанції. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 5 Цивільного кодексу України, а також статті 236 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Визирська сільська рада просить касаційну скаргу ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 916/4112/21 залишити без задоволення. Визирська сільська рада вважає, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", викладені у постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 27.10.2021 у справі № 924/876/20.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 07.11.2018 Визирською сільською радою на підставі звернення ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" від 25.10.2018 про розрахунок, визначення розміру пайової участі та укладення договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів ради щодо об`єкта будівництва: "Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області" прийнято рішення № 968-VII "Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області".

4.2. 12.11.2018 на підставі зазначеного рішення між Визирською сільською радою та ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" (замовник) було укладено договір № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів ради (далі - договір від 12.11.2018 № 2/18).

4.3. Відповідно до пункту 1 розділу 1 договору від 12.11.2018 № 2/18 замовник зобов`язується взяти пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів ради та перерахувати на спеціальний її рахунок грошові кошти у розмірі 1 (одного) відсотка від загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва: "Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області", який включає шість пускових комплексів.

Загальна кошторисна вартість об`єкта будівництва визначена проектною документацією, затвердженою в установленому законодавством порядку, та складає 204 807 371,00 грн.

Замовнику будівництва ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" сплату пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів ради, який (внесок) становить 2 048 073,71 грн, здійснювати частинами за графіком (згідно з додатком № 2 до договору), до моменту введення в експлуатацію відповідного пускового комплексу об`єкта будівництва.

Розрахунок та обсяг внеску визначено в додатку № 1 до договору від 12.11.2018 № 2/18, який є його невід`ємною частиною.

4.4. Згідно з пунктом 1 розділу V договору від 12.11.2018 № 2/18 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань за цим договором.

4.5. Суди попередніх інстанцій зазначили, що в додатку № 2 до договору ("Графік оплати коштів пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради") передбачено, що замовник зобов`язується здійснити сплату пайової участі частинами, відповідно до цього графіка до моменту введення відповідного пускового комплексу в експлуатацію. Пайова участь підлягає сплаті, зокрема, у такому розмірі:

- 1% від вартості по 1-му пусковому комплексу об`єкта будівництва, у сумі 676037,81 грн. (оплата до моменту введення 1-го пускового комплексу);

- 1% від вартості по 2-му пусковому комплексу об`єкта будівництва, у сумі 612045,00 грн. (оплата до моменту введення 2-го пускового комплексу).

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що за змістом сертифікатів ІУ 163191060146, ІУ 163192041654, роздрукованих Визирською сільською радою з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 1-ий пусковий комплекс об`єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019, 2-ий пусковий комплекс - 23.07.2019.

4.7. Спір за первісним позовом виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення заборгованості за договором від 12.11.2018 № 2/18. Спір за зустрічним позовом виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання договору від 12.11.2018 № 2/18 недійсним.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в решті касаційну скаргу ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом первісного позову Визирської сільської ради є вимоги про стягнення заборгованості за договором від 12.11.2018 № 2/18 у зв`язку з його невиконанням в частині сплати пайових внесків замовником будівництва ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ". Предметом зустрічного позову ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" є вимоги про визнання недійсним договору від 12.11.2018 № 2/18, обґрунтовані тим, що він укладений з порушенням частини 2 статті 4 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положень статуту ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ".

5.4. За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.5. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

5.6. Згідно з частинами 3, 7 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.7. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.8. Відповідно до частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору від 12.11.2018 № 2/18) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

5.9. Отже, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору від 12.11.2018 № 2/18) встановлювалася обов`язковість укладення замовником об`єкта будівництва договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та обов`язок замовника будівництва перерахувати кошти пайової участі в повному обсязі у строк до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

5.10. У подальшому Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", який набрав чинності з 01.01.2019, частину 4 статті 40 доповнено пунктами 11-13 такого змісту: "11) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції)".

Отже, з 01.01.2019 до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучалися замовники у разі будівництва об`єктів, які, зокрема, згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості.

5.11. Верховний Суд враховує, що 20.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пунктом 13 якого статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено. Вказаний Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 10-13 розділу І цього Закону, які набрали чинності з 01.01.2020, тобто з 01.01.2020 статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.

5.12. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

5.13. Отже, починаючи з 01.01.2020, припинився передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників будівництва щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Разом з тим, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, залишаються дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання і після виключення зазначеної статті (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21).

5.14. Як установили суди попередніх інстанцій у цій справі, між позивачем та відповідачем був укладений 12.11.2018 договір № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради, відповідно до якого замовник (ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ") зобов`язався здійснювати пайову участь - перерахувати кошти частинами за графіком до моменту введення в експлуатацію відповідного пускового комплексу об`єкта будівництва: "Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області", який включає шість пускових комплексів.

5.15. Таким чином, договором від 12.11.2018 № 2/18 передбачалося, що перерахування відповідачем коштів пайової участі здійснюється до моменту введення в експлуатацію відповідного пускового комплексу об`єкта будівництва.

5.16. Суди попередніх інстанцій установили, що 1-ий та 2-ий пускові комплекси об`єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 та 23.07.2019 відповідно, проте ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не виконало зобов`язання зі сплати пайового внеску.

5.17. Задовольняючи позовні вимоги Визирської сільської ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до положень законодавства у ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" як у замовника будівництва виник обов`язок щодо перерахування коштів для створення і розвитку інфраструктури Визирської сільської ради, строк виконання цього обов`язку згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та умовами договору від 12.11.2018 № 2/18 настав, оскільки 1-ий та 2-ий пускові комплекси об`єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 та 23.07.2019 відповідно. Оскільки ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не виконало зобов`язання зі сплати пайового внеску, суд дійшов висновку, що Визирська сільська рада обґрунтовано вимагає стягнення з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" основного боргу в розмірі 1 288 082,81 грн (676 037,81 грн - пайова участь за 1-ий пусковий комплекс; 612 045,00 грн - пайова участь за 2-ий пусковий комплекс), тому первісний позов належить задовольнити. Оскільки матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання зі сплати пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів ради, суди дійшли висновку про необхідність стягнення з ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

5.18. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ", заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог, стверджувало, що положення пункту 12 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній з 01.01.2019) звільняють його від сплати пайового внеску, оскільки на момент набрання чинності цією нормою його обов`язок зі сплати внесків ще не настав.

5.19. Господарський суд першої інстанції, спростовуючи наведені доводи ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" щодо поширення на спірні правовідносини пункту 12 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній з 01.01.2019), зазначив, що з моментом введення об`єкта в експлуатацію закон та договір від 12.11.2018 № 2/18 пов`язують настання строку виконання зобов`язання, натомість саме зобов`язання в силу закону виникло раніше та вже існувало на дату набрання чинності Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.20. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/114/20 у подібних правовідносинах.

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.23. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.24. Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/114/20 за позовом Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро" про стягнення, зокрема, заборгованості за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури селища, Верховний Суд зазначив про застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній з 01.01.2019.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 906/114/20, на відміну від справи № 916/4112/21, що розглядається, суди встановили, що об`єкт будівництва зданий в експлуатацію 25.11.2019, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". У справі № 906/114/20, на відміну від справи № 916/4112/21, що розглядається, суди зазначили, що згідно з державним класифікатором будівель та споруд об`єкт належав до будівель сільськогосподарського призначення. Суди зауважили, що у справі № 906/114/20 на спірні правовідносини поширювалися положення Закону України від 20.09.2019 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". При цьому відповідно до підпункту 2 абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь з 17.10.2019 за об`єкт будівництва, який згідно з державним класифікатором будівель та споруд належав до будівель сільськогосподарського призначення, не сплачувалася.

Отже, у справі № 916/4112/21, що розглядається, та у справі № 906/114/20 відмінні об`єкт будівництва, що здавався в експлуатацію, дата здачі в експлуатацію такого об`єкта, а відтак - відмінне правове регулювання спірних правовідносин.

У справі № 906/114/20 з урахуванням наведених обставин Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі № 906/114/20 про відмову у задоволенні позову, погодився з висновком місцевого суду про те, що законодавчими актами відповідача як замовника об`єкта, що належить до будівель сільськогосподарського призначення, було звільнено від сплати пайової участі, тому позовні вимоги в частині стягнення коштів пайової участі є безпідставними. Водночас у справі № 9164112/21, що розглядається, об`єкт будівництва згідно з державним класифікатором будівель та споруд належить до будівель підприємств харчової промисловості, 1-ий та 2-ий пускові комплекси об`єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 та 23.07.2019 відповідно, спірні правовідносини врегульовані частиною 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та умовами договору від 12.11.2018 № 2/18. Наведені фактичні обставини справи свідчать про неподібність правовідносин у справі № 906/114/20 та справі № 916/4112/21, що розглядається.

5.25. За змістом пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.26. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 5 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20 щодо врахування положень статті 5 Цивільного кодексу України під час застосування Закону України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів". Проте ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" вважає, що правовідносини у справі № 924/876/20 є неподібними з правовідносинами у справі № 916/4112/21, що розглядається, тому необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20.

5.28. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.29. Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого, або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

5.30. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

5.31. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

5.32. Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону у подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.33. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" за власною ініціативою звернулося до Визирської сільської ради 25.10.2018 із заявою про розрахунок, визначення розміру пайової участі та укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, після чого 07.11.2018 Визирською сільської радою було прийнято рішення № 968-VII про встановлення величини розміру цієї пайової участі. На підставі цього рішення було укладено договір від 12.11.2018 № 2/18.

5.34. Суд апеляційної інстанції у цій справі, посилаючись на положення статті 5 Цивільного кодексу України, зазначив, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що Закон від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", на якій посилався скаржник, регулює відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не має зворотної дії у часі, тому не може бути застосований до прав та обов`язків сторін у справі, яка розглядається. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що подібна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20.

5.35. У постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20, на яку послався суд апеляційної інстанції, зазначено, що з огляду на положення статті 5 Цивільного кодексу України, Закон від 23.11.2018 № 2628-VIII і Закон від 20.09.2019 № 132-IX регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії в часі, отже, не можуть бути застосовані до прав та обов`язків сторін.

У справі № 924/876/20 суд першої інстанції встановив, що строк виконання зобов`язань за договором про пайову участь від 12.04.2018 визначений сторонами вказівкою на конкретну дату, до настання якої позивач зобов`язувався сплатити кошти пайової участі, проте позивач зобов`язання у встановлені договором від 12.04.2018 строки не виконав, і звернувся з вимогами про розірвання договору про пайову участь. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, відмовив позивачу у задоволенні позову і мотивував таке рішення, зокрема, тим, що на час укладення договору про пайову участь від 12.04.2018 позивач мав намір щодо забудови земельної ділянки у певному населеному пункті та відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури цього населеного пункту. Суд першої інстанції у справі № 924/876/20 зазначив, що Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" регулює відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і за змістом розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Судом застосовано положення статті 5 Цивільного кодексу України і зазначено, що ці закони не мають зворотної дії в часі і застосовуються до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності.

5.36. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

5.37. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається поширення дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

5.38. Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Таким чином, з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому з цього моменту не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими, та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратили чинність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21.

5.39. Згідно зі статтями 525 526 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого дія чи подія, що має юридичне значення, має відбутись, а термін - це певний момент у часі, із настанням якого існує дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 251, частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

5.40. Колегія суддів зазначає, що зобов`язання щодо сплати пайового внеску участі в інфраструктурі населеного пункту виникло у ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на підставі договору від 12.11.2018 № 2/18, і в силу положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", таке зобов`язання мало бути виконано до введення в експлуатацію об`єктів будівництва. Проте, як установили суди, зобов`язання не було виконано до введення в експлуатацію об`єктів будівництва, тому вимоги Визирської сільської ради є обґрунтованими.

Отже, враховуючи сталу правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, а також у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20, до договору від 12.11.2018 № 2/18 можуть застосовуватись положення норми права, що втратили чинність, оскільки договір підписаний до 01.01.2020, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, незалежно від строку їх настання, тому цей договір продовжує діяти до його повного виконання.

5.41. Скаржник у касаційній скарзі не навів умотивованого обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування положень статті 5 Цивільного кодексу України під час застосування Закону України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", викладеного у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 924/876/20, відсутні, оскільки господарський суд апеляційної інстанції застосував норми чинного законодавства правильно, з урахуванням існуючої правової позиції Верховного Суду щодо виконання договорів про пайову участь, укладених до набрання чинності Закону України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів".

5.42. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.43. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" зазначає, що договір від 12.11.2018 № 2/18 за своєю правовою природою є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги. Скаржник зауважує, що суди, розглядаючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору від 12.11.2018 № 2/18 недійсним, не взяли до уваги аргументи скаржника про те, що будь-які правочини, укладені ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" або від його імені з порушенням обмежень, наведених у пункті 10.4 статуту Товариства (необхідність отримання керівником згоди на вчинення правочину від загальних зборів ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ"), є недійсними. Скаржник наголошує, що в зазначеному пункті статуту Товариства йдеться саме про правочини, які за змістом або правової природою, є правочинами про надання безповоротної фінансової допомоги. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" зазначає, що суди не з`ясували питання про наявність чи відсутність згоди загальних зборів на укладення договору від 12.11.2018 № 2/18.

Крім того, скаржник, посилаючись на положення статей 729 720 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, зазначає, що суди не посилалися на висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник також заначає про неправильне застосування судами частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки вважає, що вона поширюється на спірні правовідносини.

5.44. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.45. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.46. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 11.7 статуту, чинного на момент укладення договору від 12.11.2018 № 2/18, передбачено, що генеральний директор виключно за згодою загальних зборів має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Будь-які договори та інші правочини, укладені товариством або від його імені з порушенням вказаних у цьому підпункті та пункті 10.4 цього статуту обмежень, є недійсними. В пункті 10.4 цього статуту йдеться про виключну компетенцію загальних зборів, до якої належить і надання згоди на укладення угод щодо фінансової допомоги.

Суд першої інстанції зазначив, що про існування у керівника обмежень у представництві Товариства зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де передбачено представництво ним інтересів товариства згідно зі статутом.

5.47. Господарський суд, дослідивши умови договору від 12.11.2018 № 2/18, зазначив, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою не є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги або дарування, оскільки такі угоди передбачають вільне волевиявлення особи передати кошти іншій особі, в той час як згідно зі статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, замовник нового будівництва зобов`язаний сплачувати кошти для створення і розвитку необхідної інфраструктури, і така сплата надавала можливість ввести побудований об`єкт в експлуатацію.

З урахуванням наведеного, а також оскільки статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не містить обмежень для генерального директора в частині укладення договорів про пайову участь, суд визнав безпідставними посилання позивача за зустрічним позовом на недотримання пунктів 10.4 та 11.7 статуту як на передумову для визнання договору від 12.11.2018 № 2/18 недійсним.

5.48. Судом першої інстанції також зазначено, що статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" в частині повноважень його органів міг застосовуватись до 17.06.2019 (згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") без урахування положень частини 2 статті 44 цього Закону. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки оспорюваний правочин укладено 12.11.2018, тому відсутні передумови для поширення на поведінку сторін приписів частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Суд зауважив про хибність тверджень ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" про наявність підстав для визнання договору від 12.11.2018 № 2/18 недійсним.

5.49. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції, чинній на момент укладення договору від 12.11.2018 № 2/18) рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

5.50. Згідно з пунктом 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом.

Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

5.51. Отже, положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, які не узгоджуються з нормами Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", однак станом на день набрання чинності цим Законом (17.06.2018) відповідають положенням Закону України "Про господарські товариства", вважаються чинними (законними) і такими, що підлягають застосуванню учасниками такого товариства протягом року (з 17.06.2018 до 17.06.2019).

5.52. Таким чином, законодавцем було фактично відстрочено до 17.06.2019 необхідність використання уповноваженими особами товариства з обмеженою відповідальністю положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема частини 2 статті 44 цього Закону за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю в частині порядку укладення представником товариства правочинів від імені такої юридичної особи, станом на 17.06.2018 відповідали положенням Закону України "Про господарські товариства".

Отже, пряма вказівка у Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" про тимчасову чинність положень статуту товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, які не відповідають цьому Закону, підтверджує правомірність (законність) дій уповноважених осіб Товариства, вчинених на підставі статутних положень протягом визначеного річного строку, незалежно від нововведень цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 905/173/20.

5.53. Колегія суддів вважає, що, суди правильно застосували до спірних правовідносин норми пункту 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Так, суди зазначили, що оскільки положення статуту ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не містили обмежень для генерального директора в частині укладення договорів про пайову участь, не містили положень аналогічних з частиною 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", проте цілком кореспондувалися з положеннями Закону України "Про господарські товариства", дійшли висновку, що статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" в частині повноважень його органів міг застосовуватись до 17.06.2019 без урахування частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

5.54. Колегія суддів зазначає, що господарський суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини. У справі № 916/4112/21, що розглядається, суди не посилалися на положення статей 729 720 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а мотивували своє рішення положеннями статей 202 203 215 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Встановивши, що договір від 12.11.2018 № 2/18 не є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги, статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не містить обмежень для генерального директора щодо укладення договору про пайову участь і станом на 17.06.2018 статут ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" не суперечив положенням Закону України "Про господарські товариства", суди дійшли обґрунтованого висновку про непоширення на спірні правовідносини частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну кваліфікацію спірним правовідносинам та дійшли обґрунтованих висновків щодо них.

5.55. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.56. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.57. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.58. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами аргументів скаржника щодо зустрічних позовних вимог за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.59. Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки стосуються переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.60. Таким чином, у справі № 916/4112/21, що розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, в решті касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ БЛЕК СІ" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі № 916/4112/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак