ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 5011-58/9614-2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" (далі - Товариство)

на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.05.2018 (колегія суддів: Блажівська О.Є. (головуючий), судді Мандичев Д.В., Смирнова Ю.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 (колегія суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.)

за заявою концерну "Військторгсервіс" (далі - Концерн)

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання та видачу дубліката наказу суду від 24.12.2012

зі справи № 5011-58/9614-2012

за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство), в особі Концерну

до Товариства,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України,

про розірвання договору оренди, витребування майна та стягнення 3 000 334, 26 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012, зокрема: розірвано договір від 01.01.2003 № 140/5-1-01-03 оренди майнового комплексу структурного підрозділу підприємства, укладений між Концерном і Товариством; стягнуто з Товариства на користь Концерну 2 875 334,25 грн. заборгованості; витребувано у Товариства до державної власності в оперативне управління Міністерства та в повне господарське відання Концерну об'єкти оренди за договором від 01.01.2003 № 140/5-1-01-03 оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства, загальною вартістю 41 638 734,73 грн. без урахування ПДВ.

На виконання зазначеного рішення 24.12.2012 видано відповідні накази.

18.04.2018 Концерн звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про: видачу дубліката наказу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 № 5011-58/9614-2012 про стягнення з Товариства на користь Концерну 2 875 334,25 грн. заборгованості (далі - Наказ від 24.12.2012); визнання поважними причин пропуску Концерном строку пред'явлення Наказу від 24.12.2012 до виконання та поновлення строку для пред'явлення його до виконання.

Заяву Концерну обґрунтовано тим, що:

- за результатами аудиторського звіту заявнику стало відомо про повернення наказу господарського суду міста Києва, зокрема зі справи № 5011-58/9614-2012, органом державної виконавчої служби без виконання;

- у процесі з'ясування стану виконання зазначеного судового рішення було встановлено, що в Концерну відсутній оригінал Наказу від 24.12.2012;

- рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012 не виконано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.05.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, заяву Концерну задоволено: відновлено строк для пред'явлення до виконання Наказу від 24.12.2012; видано його дублікат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що строк пред'явлення до виконання Наказу від 24.12.2012 пропущений заявником з поважних причин, а вимога заявника про видачу дубліката наказу підлягає задоволенню, оскільки його оригінал було втрачено і рішення господарського суду міста Києва зі справи залишається невиконаним.

Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 і просило (з урахуванням доповнення до касаційної скарги) судові рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зави про видачу дубліката Наказу від 24.12.2012.

Згідно з доводами Товариства, викладеними в касаційній скарзі:

- судами не було взято до уваги всі надані докази та викладені у письмових запереченнях доводи Товариства, а також судову практику в аналогічних спорах;

- касаційну скаргу на ухвалу і постанову в частині видачі дубліката наказу необхідно розглядати в нерозривному зв'язку з оскаржуваними рішеннями в частині поновлення пропущеного строку для пред'явлення судового наказу до виконання;

- судами попередніх інстанцій не наведено причин, які б могли вважатись поважними причинами пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачі дубліката наказу.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 20.07.2018 у відкритті касаційного провадження щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання відмовлено, оскільки ухвала суду першої інстанцій у цій частині не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Водночас після усунення Товариством недоліків касаційної скарги в частині оскарження видачі дубліката Наказу від 24.12.2012 ухвалою Касаційного господарського суду від 10.08.2018 відкрито касаційне провадження.

Концерн подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив скаргу залишити без задоволення, а ухвалу та постанову зі справи - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов на адресу Верховного Суду 07.09.2018, Міністерство просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як пропущений з поважних причин. Водночас у відзиві Міністерство зазначає, що ухвалу та постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить залишити зазначені судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права в частині, яка є предметом касаційного перегляду, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 20.05.2014 заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність органів державної виконавчої служби з виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012;

- у межах розгляду зазначеної скарги з'ясовано, що постановою відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС) від 14.03.2013 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 № 5011-58/9614-2012, а постановою ВДВС від 01.11.2013 зазначений наказ повернуто стягувачу, оскільки в ході здійснення виконавчих дій боржника не розшукано;

- ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014 скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на бездіяльність органів державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві задоволено, постанову ВДВС від 01.11.2013 ВП № 36984211 про повернення виконавчого документа стягувачу визнано недійсною, бездіяльність ВДВС з виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012 визнано незаконною, зобов'язано ВДВС вчинити всі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012;

- листом Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва (далі - Солом'янський РВДВС) від 28.03.2018 № ДВ/11 на запит Концерну повідомлено, що:

на виконанні Солом'янського РВДВС перебувало виконавче провадження № 42309023 щодо виконання Наказу від 24.12.2012 про стягнення з Товариства на користь Концерну боргу в розмірі 2 875 334,25 грн.;

30.05.2014 державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову № 42309023 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна;

у матеріалах виконавчого провадження оригінал Наказу від 24.12.2012 не перебуває;

- доказів направлення виконавчою службою на адресу Концерну оригіналу Наказу від 24.12.2012 матеріали справи не містять.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Судами попередніх інстанцій за результатами розгляду заяви Концерну з'ясовано, що виконання рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2012 зі справи № 5011-58/9614-2012 не відбулось, а надходження оригіналу Наказу від 24.12.2012 та копії постанови від 30.05.2014 про повернення виконавчого документа на адресу Концерну неможливо перевірити. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наведені Концерном обставини є об'єктивними причинами, які унеможливили виконання судового рішення зі справи у передбачений законом строк, у зв'язку з чим заявнику відновлено строк для пред'явлення до виконання Наказу від 24.12.2012.

Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

За таких обставин місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, встановивши обставини щодо невиконання рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2012 з даної справи, неповернення Концерну оригіналу Наказу від 24.12.2012 за результатами винесення постанови про повернення виконавчого документа від 30.10.2015, а також встановивши наявність підстав для відновлення пропущеного строку на пред'явлення Наказу від 24.12.2012 до виконання, дійшли обґрунтованого висновку про видачу заявнику дубліката виконавчого документа з метою реалізації стягувачем права на його повторне пред'явлення до виконання, а тому й правомірно задовольнили заяву Концерну в цій частині.

Доводи касаційної скарги наведених висновків судів не спростовують та не впливають на них. Так, посилання скаржника на те, що Концерн звернувся із заявою про видачу дубліката наказу після спливу (30.05.2017) строку пред'явлення наказу до виконання, відхиляються Касаційним господарським судом, оскільки оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції одночасно вирішено питання як про видачу дубліката наказу, так і про поновлення строку пред'явлення наказу до виконання.

За приписами частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 зі справи № 5011-58/9614-2012 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко