Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.04.2021 року у справі №904/48/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/48/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.

за участю секретаря судового засідання -Савінкової Ю. Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02 лютого 2021 року (головуючий - Кузнецова І. Л., судді - Кощеєва І. М., Чус О. В. ) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2020 року (суддя Соловйова А. Є.) у справі

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9"

до Дніпровської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпропетровської обласної ради,

про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису

(за участю представника позивача - Бутенко О. О.)

Історія справи

Вступ

1. Спір виник між об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9" (далі - ОСББ, Позивач) та Дніпровською міською радою (далі - Рада, Відповідач) стосовно того, хто з них є власником підвального приміщення житлового будинку по вулиці Тверській, 9 у місті Дніпро.

2. Рада у 2017 році здійснила державну реєстрацію права комунальної власності на спірне підвальне приміщення, вважаючи, що це приміщення набуто територіальною громадою внаслідок передачі їй житлового фонду міста Дніпра, у тому числі названого житлового будинку в цілому.

3. Заперечуючи правомірність набуття Радою права власності, ОСББ стверджує, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, а отже, в силу закону належить на праві спільної сумісної власності власникам квартир, що виключає набуття іншими особами речових прав на це майно як окремий об'єкт.

4. З метою захисту права власності на допоміжне приміщення ОСББ заявило позовні вимоги: (1) про визнання права власності на приміщення; (2) про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про прийняття в комунальну власність житлового будинку; (3) про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

5. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами позивача про те, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, а право власності на це приміщення набуто ОСББ одночасно з набуттям права власності на квартири в силу прямої норми закону.

6. Проте суди обох інстанцій в задоволенні позову відмовили, навівши різні мотиви такої відмови: суд першої інстанції вказав на неналежний та неефективний спосіб захисту права власності позивача, оскільки відповідач набув у власність увесь будинок в цілому, а позивач є власником допоміжних приміщень будинку в силу закону; суд апеляційної інстанції послався на не доведення позивачем порушення відповідачем його права власності на допоміжне приміщення, яке набуто співвласниками будинку одночасно з набуттям права власності на квартири.

7. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення, має дати відповідь на питання чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним та чи призведе він до поновлення його права власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку.

Обставини справи, встановлені судами

8. Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 17.01.2003 № 126-7/XXIV, зокрема передано у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житловий фонд, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств "Центральний ", "Лівобережжя ", "Південне ", "Аеродром", житлово-комунальної контори м. Дніпропетровська і належить до спільної власності територіальних громад області.

9. Відповідно до розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради від
18.08.2003 № 159-р, яке затверджено рішенням Дніпропетровської обласної ради від
23.10.2003 № 232-10/ХХІУ, цілісний майновий комплекс обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" передано із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м.

Дніпропетровська.

10. На виконання вказаного розпорядження 18.08.2003 складено акт приймання-передачі зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, зокрема цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя". Відповідно до цього акту передається житловий фонд та об'єкти, необхідні для забезпечення життєдіяльності житлового фонду згідно з переліком, у тому числі житловий будинок по вул. Тверська, 9 загальною площею 14 756 м. кв.

11. Рішенням Ради від 19.11.2003 № 11/13 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне ", "Центральний ", "Лівобережжя", зокрема прийнято в комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства "Південне ", "Центральний ", "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі.

12.20.01.2006 у багатоквартирному будинку № 9 по вул. Тверській в м. Дніпрі створено ОСББ.

13. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 у справі №904/9644/16 витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Ради нежитлове приміщення №220, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул.

Тверська, 9. Вказаним судовим рішенням встановлено, що територіальна громада м.

Дніпропетровська набула право на об'єкти нерухомого майна, що перебували на балансі обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя", з моменту затвердження акту приймання-передачі майна зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності територіальної громади від 18.08.2003.

14.15.08.2017 проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Ради на окреме нежитлове приміщення № 220 загальною площею 121,5 кв. м., розташоване в підвалі житлового будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпропетровськ (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 65964412101). Підставою виникнення права комунальної власності на вказане приміщення реєстратором зазначено: рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9644/16, рішення Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003, розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003.

15. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від
27.01.2020 № 02/20 підвальне приміщення №220 загальною площею 121,5 кв. м. у будинку № 9 по вул. Тверській у місті Дніпрі відноситься до допоміжних приміщень, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, в яких прокладено інженерні комунікації та технічні пристрої, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов вказаного будинку.

Короткий зміст позовних вимог

16.28 грудня 2019 року ОСББ звернулося з позовом Ради про: (1) визнання за власниками квартир у житловому будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі права власності на підвальне приміщення № 220, загальною площею 121,5 кв. м. ; (2) визнання незаконним та скасування рішення Ради від 19.11.2003 № 11/13 в частині прийняття в комунальну власність будинку № 9 по вул. Тверській у м.

Дніпропетровську загальною площею 14 756 кв. м. ; (3) скасування запису про право власності територіальної громади м. Дніпра в особі Ради в частині об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 65964412101 від 15.08.2017.

17. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєстроване за відповідачем на праві власності спірне приміщення має статус допоміжного приміщення житлового будинку.

Отже, таке приміщення не може бути самостійним об'єктом права комунальної власності, а в силу статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набуто на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Реєстрація права комунальної власності на спірне приміщення унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

18. При цьому встановлені судовим рішенням у справі № 904/9644/16 обставини щодо належності спірного приміщення відповідачу не змінюють законодавчо визначеного статусу спірного приміщення як допоміжного, а таке судове рішення не породжує виникнення у відповідача права власності на це майно. При цьому позивач участі у вказаній справі не брав, жодних обставин щодо нього у цій справі не встановлювалось.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2020 року у позові відмовлено.

20. Суд першої інстанції констатував обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту свого права щодо позовних вимог про визнання права власності та скасування рішення Ради, оскільки:

20.1. спірне приміщення є саме допоміжним та в силу прямої вимоги закону є спільною сумісною власністю співвласників квартир у цьому будинку, а отже позивачу не потрібно окремо доводити та визнавати за собою право власності на це приміщення;

20.2. оспорюване рішення Ради стосується прийняття в комунальну власність усього житлового фонду м. Дніпра, у тому числі житлового будинку по вул. Тверській, 9.

Це рішення не порушує набутого в силу закону права власності співвласників на допоміжні приміщення житлового будинку, внаслідок його скасування жодних прав позивача поновлено не буде.

21. Стосовно вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності, то він лише засвідчує державою вже набуте відповідачем речове право на підставі чинного судового рішення у справі №904/9644/16, яким встановлено належність спірного приміщення на праві власності територіальній громаді м.

Дніпра. У зв'язку з чим у державного реєстратора не було визначених законодавством підстав для відмови у державній реєстрації прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

22. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

23. Апеляційний суд також встановив статус спірного приміщення як допоміжного, оскільки у справі відсутні докази того, що таке приміщення будувалось саме як окреме нежитлове у складі житлового будинку, чи було створено Радою шляхом нового будівництва або ж реконструкції підвалу житлового будинку. Отже, згідно зі статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №1-2/2004, частини 2 статті 382 ЦК України право власності на спірне допоміжне приміщення набуто співвласникам багатоквартирного будинку в силу закону одночасно з набуттям права власності на квартири і не потребує окремого доведення позивачем.

24. У той же час позивачем не доведено порушення його права власності внаслідок прийняття оспорюваного рішення Ради, яке стосується прийняття в комунальну власність усього житлового будинку площею 14 756 м. кв. в цілому, а не конкретно спірного приміщення.

25. Щодо реєстраційного запису про право власності відповідача, то його вчинено на підставі рішення суду у справі № 904/9644/16, рішення Дніпропетровської обласної ради № 232-10/XXIV від 23.10.2003 та розпорядження Голови обласної ради № 159-р від 18.08.2003, які позивачем не оскаржувалися та не скасовані, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

27. Правильні висновки судів про те, що позивач не має доводити своє право власності на спірне приміщення не стосуються питання захисту або відмови в захисті права власності позивача шляхом його визнання судом, що відповідає положенням частини 1 статті 392 ЦК України. Право власності позивача на спірне майно оспорюється відповідачем шляхом здійснення державної реєстрації цього права за собою, тому відмова судом у захисті права позивача у обраний ним спосіб (визнання права) є безпідставною. Вказане узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

28. Відмова в задоволенні позову про скасування рішення органу місцевого самоврядування від 19.11.2003 № 11/13, на підставі якого відповідачем набуто у комунальну власність спірне допоміжне приміщення, суперечить правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 22.01.2020 у справі №461/4181/18, від
23.06.2020 у справі №906/150/19.

29. Висновок судів про правомірність вчинення запису про право власності відповідача ґрунтується виключно на констатації чинності поданих державному реєстратору актів органу місцевого самоврядування та судового рішення у справі №904/9644/16. Отже, суди фактично ухилилися від дослідження правових підстав набуття відповідачем права власності всупереч правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3594/17, Верховного Суду у справах № 925/1121/17,916/675/15, відповідно до яких державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує державою вже набуте право.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

30. Територіальна громада м. Дніпра є власником усього житлового будинку, до складу якого входить спірне приміщення. Правомірність набуття права власності відповідача на житловий будинок підтверджується чинними рішеннями уповноважених органів про передачу житлового фонду зі спільної власності територіальних громад в комунальну власність. У свою чергу позивач не довів порушення його права власності на допоміжні приміщення внаслідок прийняття відповідачем у власність житлового багатоквартирного будинку за оспорюваним рішенням від 19.11.2003 № 11/13.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо правового статусу спірного приміщення

31. Верховний Суд зазначає, що загальні правові висновки щодо критеріїв розмежування правового статусу окремих нежитлових приміщень та допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та висловлені в численних постановах, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 22.01.2020 у справі №461/4181/18, від 23.06.2020 у справі №906/150/19, від 18.05.2021 у справі №918/917/19.

32. Так, нежилі приміщення - це приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, належать до житлового комплексу, але не відносяться до житлового фонду і є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин (частина 3 статті 4 Житлового кодексу Української РСР). Приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

33. Допоміжні приміщення будинку (підвали, горища, сходові клітини, кладові тощо) становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону (частина 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", частина 2 статті 382 ЦК України) і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі позивача) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об'єкт цивільних прав.

34. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку та нежилих приміщень слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

35. У даній справі судами не встановлено доказів існування у житловому будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі будь-яких окремих приміщень, які б не належали до житлового фонду, мали самостійний статус нежитлових, або ж існування первинних правовстановлюючих документів (акту введення спірного приміщення в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції підвальних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем речових прав на спірне приміщення, як окремий об'єкт цивільних прав.

36. Суди визначили правовий статус спірного майна як допоміжного приміщення, а отже, в силу закону це майно належить співвласникам квартир на праві спільної сумісної власності.

Щодо обраного позивачем способу захисту шляхом визнання права власності на допоміжне приміщення

37. Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

38. У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

39. Судовому захисту в порядку статті 392 ЦК України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою допоміжне приміщення, як приналежність (частина 1 статті 186 ЦК України) не є та не може бути в силу своєї правової природи.

40. Як було наведено вище, сам по собі статус спірного приміщення, як допоміжного, свідчить про автоматичне, в силу прямої норми закону, набуття власниками квартир в будинку №9 по вул. Тверській у м. Дніпрі права спільної сумісної власності на це приміщення.

41. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника в пункті 20 Постанови та вважає правильними висновки судів по відмову в задоволенні позовної вимоги ОСББ про визнання права власності на допоміжне приміщення з тих підстав, що воно не є окремим об'єктом цивільних прав. При цьому нерелевантними є посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, у якій предметом судового розгляду були вимоги про визнання права власності саме на нерухоме майно.

Щодо державної реєстрації права власності відповідача на спірне приміщення

42. Верховний Суд зазначає, що заявляючи вимогу про визнання права власності на допоміжне приміщення та заперечуючи в касаційній скарзі висновки судів про відмову в задоволенні цієї вимоги, позивач помилково вважає, що спірне допоміжне приміщення змінило свій статус на об'єкт нерухомого майна самим лише фактом державної реєстрації права власності відповідача на нього.

43. У цьому контексті Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги в пункті 22 Постанови, зазначає, що стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

44. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону № 1952 не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

45. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності.

46. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

47. Судами встановлено, що державна реєстрація права власності відповідача на приміщення №220 у житловому будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі проведена державним реєстратором на підставі: (1) рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9644/16, (2) рішення Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003, (3) розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003.

48. Щодо розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від
18.08.2003, яке затверджено рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003, то судами встановлено, що вказані акти органу місцевого самоврядування містять загальні положення, спрямовані на реалізацію процедури передачі з державної власності у комунальну об'єктів соціальної інфраструктури (у тому числі державного житлового фонду) на виконання положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

49. Указані рішення та розпорядження не є тими юридичними фактами, які породжують виникнення права власності на спірне приміщення, не змінюють його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, яке належить на праві приватної власності власникам квартир.

50. Що стосується рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
01.03.2017 у справі № 904/9644/16, то встановлені цим рішенням обставини набуття Радою у власність спірного приміщення також ґрунтуються на зазначених вище рішеннях органів місцевого самоврядування про передачу об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність, проте не мають преюдиційного характеру для позивача, якого не було залучено до участі у цій справі. Зазначені обставини у загальному порядку були спростовані ОСББ відповідно до частини 5 статті 75 ГПК України у межах даного судового провадження внаслідок доведення статусу спірного приміщення, як допоміжного, що само по собі виключає набуття права власності Радою на нього, як на окремий об'єкт цивільних прав.

51. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність здійснення державної реєстрації права власності відповідача на приміщення є передчасними, оскільки здійснення такої державної реєстрації не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на допоміжне приміщення в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на квартиру у житловому будинку.

52. За обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав відповідача порушує право власності співвласників багатоквартирного будинку на допоміжне приміщення, яке підлягає захисту шляхом скасування такої реєстрації.

Щодо способу захисту шляхом скасування державної реєстрації прав

53. У частині 2 статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

54. Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

55. Так, відповідно до пунктів 1,2,3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваних рішень) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

56. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

57. Суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

58. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16.01.2020, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

59. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від
03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19, від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20.

60. Однак щодо конкретно даного спору Верховний Суд враховує, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування запису про проведену державну реєстрацію права відповідав вимогам законодавства, чинного на момент звернення з даним позовом (28.12.2019), а наведене позивачем формулювання вказаної позовної вимоги, яке зокрема містить реєстраційний номер спірного об'єкта, дозволяє суду під час вирішення цього спору згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") самостійно привести зміст заявленої вимоги у відповідність до вимог Закону № 1952 у редакції з 16.01.2020 з метою забезпечення особі гарантованого статтею 55 Конституції України та конкретизованого в статті 4 ГПК України права на судовий захист.

61. Проте Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно виправити вказані недоліки та вирішити заявлену вимогу по суті в силу визначених в статті 300 ГПК України процесуальних обмежень повноважень суду касаційної інстанції.

62. Що стосується оскарження рішення Ради від 19.11.2003 №11/13, то саме з цим рішенням позивач та суд першої інстанції пов'язували набуття права власності відповідачем на житловий будинок по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі загальною площею 14 756 м. кв., тоді як апеляційний суд дійшов висновку, що таке рішення не порушує прав позивача. Проте ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не надали правової оцінки змісту цього рішення з урахуванням положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та не з'ясували, чи впливає вказане рішення органу місцевого самоврядування на права співвласників квартир щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке є їх спільною сумісною власністю.

63. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

64. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

65. У зв'язку з наведеним, постановлені у справі рішення в частині розгляду позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію прав та скасування рішення Ради від 19.11.2003 №11/13 зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів у відповідній частині не можна визнати законними і обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

68. За наведених обставин Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині розгляду позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію та рішення Ради від 19.11.2003 №11/13 такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів та з порушенням норм процесуального права, тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

69. В іншій частині - щодо розгляду позовних вимог про визнання права власності на допоміжне приміщення оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підлягають залишенню без змін.

70. Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене в даній Постанові, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково, а справа має бути передана на новий розгляд, згідно зі статтею 129 ГПК України, розподіл судових витрат зі справи має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02 лютого 2021 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2020 року у справі № 904/48/20 скасувати в частині вирішення позовних вимог про:

- визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від
19.11.2003 № 11/13, прийнятого на сесії XXIV скликання, в частині передавання-прийняття будинку № 9 по вул. Тверській у м. Дніпропетровську, 1975 року, загальною площею 14 756 м. кв. ;

- скасування запису про право власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради в частині об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 65964412101, внесеного 15.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

3. Справу № 904/48/20 у вказаній частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4. В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.