Історія справи

Постанова КГС ВП від 23.09.2024 року у справі №761/39550/17
Постанова КГС ВП від 13.10.2025 року у справі №761/39550/17
Постанова КГС ВП від 10.01.2024 року у справі №761/39550/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 761/39550/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Закритий

недиверсифікований венчурний

корпоративний інвестиційний

фонд «Аргумент Фонд» - Калітіної О. В.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» - Гринюк В. І.,

Приватного підприємства «Л-Джастіс» - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 (у складі колегії суддів: Козир Т. П. (головуючий), Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.)

у справі № 761/39550/17

за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент Фонд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного підприємства «Л-Джастіс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»)) звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі - ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ»), третя особа - Приватне підприємство «Л-Джастіс» (далі - ПП «Л-Джастіс»),у якому просило суд:

- у рахунок погашення заборгованості ПП «Л-Джастіс» за кредитним договором від 25.06.2013 № 710-250613 звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення «група приміщень № 11», загальною площею 199,2 кв. м, розташоване за адресою: вул. Саксаганського, 96, м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 84927680000;

- за рахунок предмета іпотеки задовольнити вимоги позивача по стягненню заборгованості за кредитним договором від 25.06.2013 № 701-250613 у розмірі 41 000 347,93 грн, у тому числі: кредит - 16 894 332,27 грн; проценти - 14 657 710,49 грн; пеня по кредиту - 6 301 320,94 грн; пеня по процентам - 3 146 984,23 грн;

- встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій.

Позивач, посилаючись на положення статей 554 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 23, 33, 35 Закону України «Про іпотеку», свої позовні вимоги обґрунтував наявністю у нього як іпотекодержателя права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у зв`язку з невиконанням ПП «Л-Джастіс» зобов`язання за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13.09.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 06.04.2021 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13.09.2019 скасовано, провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

06.04.2021 до Київського апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про направлення матеріалів справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.04.2021 справу № 761/39550/17 передано за підвідомчістю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 справу прийнято до розгляду. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

15.06.2021 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» надійшла заява про зміну підстав позову. В обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214 є нікчемним в силу приписів пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції на час укладення договору), тому у позивача наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржник не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 прийнято до розгляду заяву ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про зміну підстав позову разом з доповненням до неї; виключено зі складу відповідачів у справі ОСОБА_3 ; залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 замінено позивача у справі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на правонаступника - Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент Фонд» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 скасовано. Позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ПП «Л-Джастіс» за кредитним договором від 25.06.2013 № 710-250613 звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення «група приміщень № 11», загальною площею 199,2 кв. м, розташоване за адресою: вул. Саксаганського, 96, м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 84927680000, що належать на праві власності ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ». За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» по стягненню заборгованості за кредитним договором від 25.06.2013 № 701-250613 у розмірі 41 000 347,93 грн, у тому числі: кредит - 16 894 332,27 грн; проценти - 14 657 710,49 грн; пеня по кредиту - 6 301 320,94 грн; пеня по процентам - 3 146 984,23 грн. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у вересні 2023 року ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 761/39550/17 за касаційною скаргою ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.12.2023.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.11.2023 зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі № 761/39550/17 до закінчення перегляду цієї постанови в касаційному порядку.

АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» у відзиві на касаційну скаргу, поданому через підсистему «Електронний суд», зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПП «Л-Джастіс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2023 оголошено перерву у справі № 761/39550/17 за касаційною скаргою ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» до 10.01.2024.

У судове засідання 10.01.2024 ПП «Л-Джастіс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» та ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25.06.2013 між ПАТ «Європейський газовий банк» (банк) та ПП «Л-Джастіс» (позичальник) укладено кредитний договір № 710-2506130 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію з лімітом 65000000,00 грн строком з 25.06.2013 по 24.06.2014, відсоткова ставка - 26% річних, цільове призначення кредитної лінії - для поповнення оборотних коштів.

09.08.2013 між ПАТ «Європейський газовий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 1203-090813/І (далі - договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1887, який забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 25.06.2013 № 710-2506130, укладеного з ПП «Л-Джастіс» (боржник), а також усіх договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення дії кредитного договору (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки боржник зобов`язаний в строки, визначені кредитним договором, повернути іпотекодержателю (банку) кредит у розмірі 65 000 000, 00 грн, сплатити відсотки за ним відповідно до умов кредитного договору, а також можливу неустойку в розмірі подвійної ставки НБУ в передбачених кредитним договором умовах.

Предметом іпотеки за цим договором є нежилі приміщення, 53/100 частини (від місць спільного користування площею 375,7 кв. м), загальною площею 199,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., зареєстрований за № 1831, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2013 (пункт 1.3 договору іпотеки).

Вартість предмета іпотеки становить 10 996 700,00 грн (пункт 1.4 договору іпотеки).

Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема, якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Пунктом 5. 4 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У пункті 5.5 договору іпотеки визначено способи задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, реалізація предмету іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмета іпотеки прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, якщо така згода не досягнута спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги, на підставі оцінки предмета іпотеки.

Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановлених пунктом 5.5 договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю (пункт 5.6 договору іпотеки).

Разом з цим, як установлено судом апеляційної інстанції, позичальник своїх зобов`язання за кредитним договором не виконав.

25.02.2014 між ПАТ «Європейський газовий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/І (далі - договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 25.02.2014, зареєстрований в реєстрі за № 149, відповідно до умов якого, підписанням цього договору сторони домовились розірвати договір іпотеки (пункт 1); зобов`язання сторін, що виникли з договору іпотеки припиняються та сторони не вважають себе пов`язаними з будь якими правами та обов`язками, що виникли з договору іпотеки (пункт 2); з моменту набрання чинності цим договором договір іпотеки припиняє свою дію (пункт 3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 у справі №910/21210/14 задоволено позовні вимоги ПАТ «Європейський газовий банк» до ПП «Л-ДЖАСТІС»; стягнуто з ПП «Л-ДЖАСТІС» заборгованість за кредитним договором від 25.03.2013 № 710-250613, а саме: 16 894 332,27 грн - заборгованості по кредиту, 746 127,78 грн - заборгованості по процентах, 1 071 483,64 грн - пені за несвоєчасне повернення основної суми кредиту, 9 454,27 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що у 2014 році ОСОБА_1 подарувала іпотечне майно ОСОБА_4 , яка у подальшому подарувала це майно ОСОБА_5 , яка передала його в іпотеку ОСОБА_3 .

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернув стягнення на іпотечне майно, а 11.04.2016 передав його до статутного капіталу ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ».

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, нерухоме майно - група приміщень № 11, загальною площею 199,2 кв. м по АДРЕСА_1 з 11.04.2016 є власністю ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ».

Також судом апеляційної інстанції установлено, що 16.07.2014 постановою Правління Національного банку України № 424 ПАТ «Європейський газовий банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.07.2014 № 57 у ПАТ «Європейський газовий банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу.

09.02.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних видано наказ № 68 про нікчемність договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом, позивач свої позовні вимоги обґрунтував (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) тим, що відповідно до положень пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214) договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214 є нікчемним, тому у зв`язку з невиконанням ПП «Л-Джастіс» зобов`язання за кредитним договором у позивача як іпотекодержателя виникло права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі статті 75 ГПК України врахував обставини, встановлені судами у справах № 761/11870/15-ц, № 910/10006/19, № 910/7331/20, як преюдиційні та дійшов висновку, що договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214 є чинним, а отже зобов`язання за договором іпотеки, які виникли між банком та ОСОБА_1 - припинені, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції встановив, що договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214 укладено з пов`язаною особою банку та безпосередньо загрожував інтересам вкладників і кредиторів банку, тому дійшов висновку про його нікчемність в силу приписів пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.20214). Урахувавши положення статей 23, 33 Закону України «Про іпотеку», невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок спірного предмета іпотеки. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини, встановлені у справах № 761/11870/15-ц, № 910/10006/19, № 910/7331/20, не є преюдиційними при розгляді справи № 761/39550/17, а відсутність остаточного судового рішення по суті спору у справі № 761/13017/16 виключає наявність преюдиції.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми пункту 5 частини 2, частину 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014) без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові від 25.04.2018 у справі № 761/11870/15-ц, також не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 у подібних правовідносинах. Також скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК України.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що зобов`язання за договором іпотеки припинилися на підставі договору розірвання договору іпотеки від 25.02.2014, рішення про визнання недійсним зазначеного договору відсутнє. Крім того, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження нерухомого майна іпотекою, свідчить про відсутність іпотеки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1); підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 2).

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довічної власності (частина 1).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 09.08.2013 між ПАТ «Європейський газовий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки відповідно до умов якого, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 25.06.2013 № 710-2506130, укладеного з ПП «Л-Джастіс» (боржник), а також усіх договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення дії кредитного договору. Предметом іпотеки за цим договором є нежилі приміщення, 53/100 частини (від місць спільного користування площею 375,7 кв. м), загальною площею 199,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., зареєстрований за № 1831, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2013.

Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки право іпотеки, та відповідно і цей договір, припиняє чинність у разі, зокрема, розірвання цього договору за угодою сторін, яка посвідчується нотаріально.

25.02.2014 між ПАТ «Європейський газовий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 25.02.2014, зареєстрований в реєстрі за № 149.

Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 на час укладення зазначеного договору прямо володіла акціями банку в розмірі 31,9574% його статутного капіталу та опосередковано ще акціями в розмірі 57,4093% статутного капіталу банку через свого чоловіка ОСОБА_6 , якому належали акції в розмірі 39,6296% статутного капіталу банку, та доньку ОСОБА_7 , якій належали акції в розмірі 17,7778% статутного капіталу банку, та через ТОВ «Єврогазгрупа», яке володіло 0,0019% статутного капіталу банку та опосередковано належало ОСОБА_1 через свого засновника - ТОВ «Профіт-Інвест-Плюс».

16.07.2014 постановою Правління Національного банку України № 424 ПАТ «Європейський газовий банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.07.2014 № 57 у ПАТ «Європейський газовий банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, що діяла на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014) для цілей цього Закону пов`язаними особами є особи, які мають істотну участь у банку.

Відповідно до статті 2 цього Закону, істотна участь - це пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

За змістом частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв, зокрема, договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку (пункт 5).

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Отже, за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням (наказом) уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16.

Ураховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 було укладено з пов`язаною особою банком, та є таким, що загрожував фінансовим інтересам вкладників і кредиторів банку, оскільки міг спричинити погіршення фінансового стану банку, який в кінцевому результаті його діяльності у липні 2014 року був визнаний неплатоспроможним та виведений з ринку.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 в силу приписів закону, а саме, пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014) є обґрунтованим.

Предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками (стаття 13 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З наведених норм права вбачається, що у разі дійсності іпотеки для набувача іпотечного майна особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що отримавши іпотечне майно у власність, ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» набуло статусу іпотекодавця за договором іпотеки від 09.08.2013, а отже і всі права та обов`язки за цим договором та законом.

Надавши оцінку встановленим обставинам та поданим сторонами доказам у їх сукупності, суд апеляційної інстанції, врахувавши нікчемність договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014, дійсність договору іпотеки від 09.08.2013, а також те, що зобов`язання боржника за кредитним договором не виконано, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок предмета іпотеки та правомірно задовільнив позов.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що обставини, встановлені відповідними судовими рішеннями у справах № 761/11870/15-ц, № 910/10006/19 не є преюдиційними при розгляді справи № 761/39550/17, оскільки у справах № 761/11870/15-ц, № 910/10006/19 обставини нікчемності договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 на підставі пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час укладення договору) судами не розглядались та не досліджувались. Крім того, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, відсутність остаточного судового рішення по суті спору у справі № 761/13017/16 виключає наявність преюдиції.

При цьому висновки судів у справі № 910/7331/20 не звільняють позивача у справі, що розглядається, від обов`язку доказування в силу положень частини 4 статті 75 ГПК України та враховуючи різний склад сторін у зазначених справах.

Крім того правильно зазначено судом апеляційної інстанції, що відсутність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження нерухомого майна іпотекою, з огляду на наявність ряду позовів щодо предмета іпотеки, заявлених з різних підстав і з різним предметом, а також вчинення різних реєстраційних дій щодо обтяження або скасування обтяження предмета іпотеки на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані, не свідчить про відсутність такого обтяження та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог законного іпотекодержателя (позивача) про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з наявністю боргу за кредитним договором.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції, встановивши у мотивувальній частині судового рішення обставини нікчемності договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014, вийшов за межі позовних вимог та підстав позову, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви (з урахуванням заяви про зміну підстав позову), обґрунтовуючи підстави позову, позивач, у тому числі посилався на нікчемність договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 в силу положень пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договору).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» у поданій касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 5 частини 2, частину 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014) без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 761/11870/15-ц, також не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 у подібних правовідносинах.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 761/11870/15-ц за позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 та звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чинна на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014, не передбачала такої підстави нікчемності договору як відмова банку від власних майнових вимог, на яку посилався позивач при зверненні до суду з цим позовом, а тому погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, у справі № 761/39550/17, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про нікчемність зазначеного договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014 в силу положень пункту 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25.02.2014).

Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки предметом розгляду у зазначеній справі були позовні вимоги про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У справі № 761/39550/17, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У справі № 922/1995/17 за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, врахувавши, зокрема, положення статей 3, 4, 17, 23 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору від 10.07.2007), дійшла висновку, що суди попередніх інстанції не надали оцінки всім доказам та не встановили всіх необхідних обставин для вирішення спору, а тому скасувала рішення судів попередніх інстанцій, а справу передала на розгляд до суду першої інстанції.

У справі № 761/39550/17, що розглядається, суд апеляційної інстанції застосував положення статей 3, 4, 17, 23, 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку» та вирішив спір врахувавши встановлені обставини.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 761/39550/17, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 761/11870/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі № 761/39550/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі № 761/39550/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко