Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.12.2019 року у справі №921/438/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 921/438/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Вароди П. Б. (у режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Тернопільської області), відповідача - Гірняка В. М., третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з'явився,

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 (колегія суддів: Орищин Г. В., Данко Л. С., Желік М. Б. ) і рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2019 (суддя Шумський І. П. ) у справі

за позовом Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з. д.

до Тернопільської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради, 2) Комунального підприємства фірми "Тернопільбудінвестзамовник" Тернопільської міської ради

про визнання недійсними рішень Тернопільської міської ради № 7/28/145 від
05.10.2018, № 7/31/49 від 19.12.2018, № 7/33/91 від 05.04.2019, № 7/33/103 від
05.04.2019,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2019 року Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з. д. (далі - Садівниче товариство) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання недійсними таких рішень Тернопільської міської ради:

- рішення Тернопільської міської ради № 7/28/145 від 05.10.2018 "Про створення рекреаційної зони (парку) за адресою вул. Київська-Тарнавського";

- рішення Тернопільської міської ради № 7/31/49 від 19.12.2018 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку за адресою вул.

Київська-Тарнавського управлінню культури і мистецтв Тернопільської міської ради";

- рішення Тернопільської міської ради № 7/33/91 від 05.04.2019 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га за адресою вул. Київська КП фірмі "Тернопільбудінвестзамовник" Тернопільської міської ради", із змінами, внесеними згідно з рішенням Тернопільської міської ради від 06.06.2019 № 7/35/117;

- рішення Тернопільської міської ради № 7/33/103 від 05.04.2019 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4 га під будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул.

Київська в оренду терміном на десять років, право на оренду земельної ділянки якої набуватиметься на аукціоні" (далі - спірні рішення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення Тернопільської міської ради стосуються земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Садівничого товариства з 1968 року та прийняті Тернопільської міською радою без попереднього вирішення питання про її вилучення у землекористувача у встановленому законом порядку.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від
23.03.2020 у справі № 921/438/19, позовні вимоги Садівничого товариства задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 05.10.2018 № 7/28/145 "Про створення рекреаційної зони (парку) за адресою вул. Київська - Тарнавського".

Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 19.12.2018 № 7/31/49 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку за адресою вул.

Київська - Тарнавського Управлінню культури і мистецтв Тернопільської міської ради".

Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 05.04.2019 № 7/33/91 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га за адресою вул. Київська КП фірмі "Тернопільбудінвестзамовник" Тернопільської міської ради", із змінами відповідно до рішення Тернопільської міської ради від 06.06.2019 № 7/35/117.

Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 05.04.2019 № 7/33/103 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4 га під будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул.

Київська в оренду терміном на десять років, право на оренду земельної ділянки якої набуватиметься на аукціоні".

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що набуття позивачем права користування земельною ділянкою за адресою вул. Київська - Генерала Тарнавського, площею 24,16 га на підставі рішення Виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від
22.09.1966 підтверджується матеріалами цієї справи та встановлене судовими рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі № 13/154-3022 та від 09.11.2010 у справі № 15/63-971 (7/167-3397). Також про наведене, за висновком судів, свідчить прийняття Тернопільською міською радою рішення № 5/13/120 від 18.10.2007 про вилучення з користування позивача (з урахуванням його згоди) земельної ділянки площею 8,74 га. Крім того, господарськими судами констатовано, що, за офіційними даними довідки державної статистичної звітності форми 6-зем №265/117-18 від 27.02.2018, станом на
01.01.2016 за Тернопільським відділенням Львівської залізниці (у графі 24 - колективне садівництво) зазначено земельну ділянку площею 15,2600 га. За висновком судів, на цей час землекористування позивача землями площею 15,26 га у м. Тернополі на вул. Київська - Тарнавського не припинялося.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 і рішенням Господарського суду Тернопільської області від
11.12.2019 у справі № 921/438/19, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулася Тернопільська міська рада із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від
23.03.2020 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2019 у справі № 921/438/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження Тернопільська міська рада зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли висновку, що Садівниче товариство за відсутності документу на землекористування та встановлення меж земельної ділянки, є законним користувачем земельної ділянки площею 15,26 га у м. Тернополі на вул. Київська - Тарнавського на підставі рішення № 555 від
22.09.1966. Однак, на думку скаржника, такі висновки судів не узгоджуються з позицією Верховного Суду, відображеною в постанові від 20.12.2019 у цій справі, ухваленою за результатами перегляду ухвали про забезпечення позову. А саме, в цій постанові Верховний Суд зазначив, що "як правильно зазначає Тернопільська міська рада у своїй касаційній скарзі, саме лише визначення заборони на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки площею 15,2600 га без зазначення її кадастрового номеру та/або без визначення меж та конфігурації, суміжних землекористувачів тощо, тобто без чіткого встановлення щодо якої ж конкретної земельної ділянки заборонено відповідачу вчиняти будь-які дії, фактично призводить до блокування вирішення земельних питань щодо будь-якої ділянки відповідного розміру (15,2600 га)".

Крім того, скаржник звертає увагу на правову позицію та висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2019 у справі № 385/1376/16-ц: "Відповідно до частин 1, 5 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки позивачу у постійне користування) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється".

Враховуючи викладене, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги помилково відхилив твердження апелянта щодо відсутності у Садівничого товариства права користування земельною ділянкою на вул.

Київська-Ген. Тарнавського та не установив, які межі були встановлені для земельної ділянки.

Крім того, Тернопільська міська рада зазначає, що відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16). Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (постанова від 17.10.2018 у справі № 380/624/1б-ц).

Також скаржник наголошує, що з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню та території України коронавірусу СОVID-19" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від
17.03.2020 № 191, рішення Ради суддів України № 19 від 17.03.2020 та листа Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20, на адресу Західного апеляційного господарського суду в порядку статті 216 Господарського процесуального кодексу України було надіслане клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням про бажання участі у її розгляді уповноваженої особи Тернопільської міської ради. Однак, з порушенням принципів та засад господарського судочинства, практики ЄСПЛ суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про відкладення, що, на думку скаржника, є обґрунтованою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Садівниче товариство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. Зокрема, Садівниче товариство зазначає, що, приймаючи оскаржувані рішення щодо спірної земельної ділянки без попереднього вилучення земельної ділянки у позивача у встановленому законом порядку, Тернопільська міська рада порушила права Садівничого товариства. Позивач наголошує, що використовує земельну ділянку з 1966 року (з моменту набуття права постійного користування), а в 2011 році звертався із заявою № 8/2011 від
30.03.2011 про оформлення права користування, однак до цього часу з порушеного у заяві питання рішення прийнято не було.

Крім того, Садівниче товариство звертає увагу, що висновки про можливість оскарження до суду рішень, зазначених у позові, та про віднесення таких спорів до юрисдикції господарських судів зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що рішення ради про надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою не може здійснюватися без згоди її нинішнього землекористувача (пункт 39 постанови). Також, на думку позивача, помилковими є твердження скаржника щодо невірного застосування судом апеляційної інстанції частин 1, 5 статті 125 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 385/1376/16-ц. Позивач наголошує, що у зазначеній справі Верховним Судом розглядалися правовідносини щодо виникнення у особи права користування земельною ділянкою в 2014 році на підставі рішення органу місцевого самоврядування під час дії Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-111. Проте у цій справі правовідносини між сторонами спору щодо права користування земельною ділянкою виникли у 1967 році на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тобто до часу введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-111. Ураховуючи викладене, оскаржувані рішення Тернопільської міської ради прийняті щодо спірної земельної ділянки, яка перебуває у законному користуванні позивача, підлягають визнанню недійсними з моменту їх прийняття.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України з урахуванням змін, внесених Законом України від
15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням сесії Тернопільської міської ради № 7/28/145 від 05.10.2018 було ухвалено:

- сформувати рекреаційну зону (парк) на земельній ділянці загальною площею до 10,5 га за адресою вул. Київська - Тарнавського (пункт 1 рішення);

- дозволити виконавчому комітету розробити детальний план території мікрорайону № 14, який обмежений вул. Тарнавського, вул. Володимира Великого, вул. М.

Липницького, вул. Київська (пункт 2 рішення);

- внести відповідні зміни до Генерального плану міста та передбачити зону рекреації на зазначеній вище території (пункт 3 рішення).

Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що до позовних матеріалів Садівничим товариством додано копію висновку № 15.30 від 03.10.2018, згідно з яким комісією Тернопільської міської ради вирішено сформувати рекреаційну зону (парк) на земельній ділянці загальною площею до 10,5 га за адресою вул. Київська - Тарнавського (пункт 1 висновку); дозволено виконавчому комітету розробити детальний план території мікрорайону № 14, який обмежений вул. Тарнавського, вул. Володимира Великого, вул. М. Липницького, вул. Київська (пункт 2 висновку).

4.3. Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 19.12.2018 №7/31/49 ухвалено надати Управлінню культури і мистецтв Тернопільської міської ради дозвіл на складання проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку, з наданням земельної ділянки в постійне користування, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, площею до 10,5 га за адресою вул. Київська-Тарнавського.

Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для прийняття цього рішення, зокрема, були:

- заява Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради від
12.12.2018, адресована міському голові, з проханням надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10,5 га для організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку за адресою вул. Київська - Тарнавського в м. Тернополі;

- розрахунок потреби площі № 792 за листопад 2018 року, виконаний КП "Місто", із змісту якого вбачається, що згідно з ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" пункту 8 "Ландшафтні та рекреаційні території" табл. 8.2, поточної містобудівної ситуації, погодження меж з землекористувачами та натурних обмірів, виконаних КП "Земельно-кадастрове бюро", площа земельної ділянки для організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради - складає 10,5 га;

- план (схема) земельної ділянки без присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки;

- висновок № 21-94 від 12.12.2018 Постійної комісії з питань містобудування Тернопільської міської ради про надання дозволу Управлінню культури і мистецтв Тернопільської міської ради на складання проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території рекреаційного призначення - парку, з наданням в постійне користування, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, площею до 10,5 га за адресою вул. Київська - Тарнавського.

4.4. Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 05.04.2019 за №7/33/91 ухвалено:

- надати КП фірмі "Тернопільбудінвестзамовник" Тернопільської міської ради дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2,0 га в постійне користування для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Київська, за рахунок земель не наданих в користування та не переданих у власність (пункт 1 рішення);

- зобов'язати КП фірму "Тернопільбудінвестзамовник" Тернопільської міської ради в шестимісячний термін подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначеної в пункті 1 цього рішення, на розгляд міської ради (пункт 2 рішення).

Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для прийняття цього рішення, зокрема були

- заява КП фірма "Тернопільбудінвестзамовник" від 03.04.2019, адресована міському голові з проханням про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку;

- план (схема) земельної ділянки, без присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки;

- висновок постійної комісії з питань містобудування Тернопільської міської ради про надання дозволу КП фірма "Тернопільбудінвестзамовник" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га в постійне користування для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул.

Київська, за рахунок земель, не наданих в користування та не переданих у власність.

4.5. При цьому рішенням Тернопільської міської ради № 7/35/117 від 06.06.2019 (пункт 3) було внесено зміни до рішення Тернопільської міської ради № 7/33/91 від 05.04.2019 та зазначено, що замість слів та цифр "до 2,0 га" слід читати "до 2,7 га".

4.6. Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 05.04.2019 № 7/33/103 ухвалено надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 4,00 га під будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Київська в оренду терміном на десять років, за рахунок земель, не наданих у користування та не переданих у власність, шляхом продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.

Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для прийняття цього рішення був позитивний висновок постійної комісії з питань містобудування Тернопільської міської ради на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,00 га під будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою вул. Київська в оренду терміном на десять років, за рахунок земель, не наданих у користування та не переданих у власність, шляхом продажу на земельних торгах у формі аукціону.

4.7. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебували справи № 13/154-3022 та № 15/63-971 (7/167-3397), судові рішення у яких набрали законної сили, та на які позивач посилається як на такі, що встановлюють преюдиційні обставини у цій справі.

Місцевий та апеляційний господарські суди, вивчивши та проаналізувавши зазначені справи, установили, що у справах № 13/154-3022 та № 15/63-971 (7/167-3397) позивачем було Садівниче товариство, а відповідачем - Тернопільська міська рада.

Тому господарські суди попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, дійшли висновку про необхідність при розгляді цієї справи використати без доказування обставини, встановлені у справах № 13/154-3022 та № 15/63-971 (7/167-3397).

4.8. Господарськими судами зазначено, що предметом спору у справі № 13/1543022 було визнання недійсними рішень виконкому Тернопільської міської ради № 515 від
16.08.1985 та № 387 від 24.08.1988 і ухвали Тернопільської міської ради від
20.05.1991 в частинах, що стосуються вилучення земельної ділянки в Садівничого товариства "Ювілейне ", та про визнання права Садівничого товариства "Ювілейне" на приватизацію земельної ділянки площею 22,16 га на вул. Київській в м.

Тернополі.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі № 13/1543022 позов Садівничого товариства "Ювілейне" частково задоволено та визнано недійсними зазначені рішення виконкому Тернопільської міської ради і ухвалу Тернопільської міської ради у відповідних частинах, а в решті позовних вимог - позов залишено без розгляду. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2004 це рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Господарськими судами попередніх інстанцій констатовано, що ні матеріали цієї справи, ні Єдиний державний реєстр судових рішень не містять інформації про скасування зазначених судових рішень або інформації про перегляд цих судових рішень за нововиявленими обставинами.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій зазначено, що оскаржуване у справі № 13/154-3022 рішення виконкому Тернопільської міської ради № 515 від
16.08.1985 стосувалося вилучення у позивача 11 га землі під будівництво 11-го мікрорайону, рішення № 387 від 24.08.1988 стосувалася вилучення у позивача 17 га, а ухвала Тернопільської міської ради від 20.05.1991 - виконання цих рішень.

При цьому одне з цих рішень було виконано частково шляхом вилучення 2 га землі згідно з рішенням № 515 від 16.08.1985, а рішення № 387 від 24.08.1988 - не виконано.

Ухвалюючи рішення у справі № 13/154-3022, суди виходили з того, що оспорювані рішення Тернопільської ради були прийняті з порушенням порядку та процедури, які були передбачені Земельними кодексами 1970,1991,2001 років та за відсутності згоди землекористувача про вилучення чи відповідної постанови Ради Міністрів УРСР чи рішення Верховної Ради України, оскільки:

- пунктом 3 статті 38 Земельного кодексу УРСР передбачено, що вилучення земель населених пунктів проводиться виконкомами міських рад незалежно від розміру земельної ділянки у відповідності до генплану забудови населених пунктів, крім випадків, передбачених пунктом 3 статті 38 Земельного кодексу, згідно з якою, зокрема, вилучення земель зайнятих багаторічними плодовими насадженнями (якими в даному спорі є землі позивача) відбувається у виключних випадках і тільки на підставі постанови Ради Міністрів УРСР;

- пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" та пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлюють, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті і не виконані до введення в дію цих кодексів, підлягають виконанню за цими кодексами;

- статтями 31, 32 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 передбачено, що вилучення земель у землекористувачів проводиться за їх згодою, а при відсутності такої згоди - в судовому порядку, а земель, зайнятих багаторічними насадженнями, - у виключних випадках та за рішенням Верховної Ради України;

- статтею 149 Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що вилучення землі у землекористувачів здійснюється за їх згодою, а при відсутності такої - в судовому порядку.

При розгляді справи № 13/154-3022 господарськими судами установлено такі обставини:

- рішенням Виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих № 555 від
22.09.1966 за колективом працівників Тернопільського відділку Львівської залізниці закріплено земельну ділянку площею 24,16 га для закладення колективного саду на північно-східній околиці міста. Земельна ділянка для вказаних цілей виділена в натурі, про що свідчить акт від 16.09.1967, затверджений обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. 19.03.1968 було зареєстровано статут позивача як юридичної особи та користувача земельної ділянки 24,16 га;

- у зв'язку із затвердженням Земельного кодексу УРСР Законом УРСР від 08.07.1970 та введенням його в дію з 01.01.1971 згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25.12.1970 та на виконання статті 20 Земельного кодексу УРСР, Рада Міністрів УРСР постановою від 09.04.1975 № 172 "Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею" зобов'язала Міністерство сільського господарства УРСР, облвиконкоми, Київські і Севастопольські міськвиконкоми забезпечити організацію і виконання робіт по видачі державних актів на право користування землею колгоспам, держгоспам та іншим землекористувачам. Однак належному землекористувачу (позивачу) державний акт з невідомих причин не був виданий;

- позивач використовував 24,16 га землі за цільовим призначенням як належний землекористувач, що також підтверджується і відповіддю Тернопільського міського управління земельних ресурсів № 3113 від 17.02.2004.

4.9. Господарськими судами зазначено, що предметом спору у справі № 15/63-971 (7/167-3397) було визнання недійсними рішень Тернопільської міської ради № 5/13/120 від 18.10.2007, № 5/16/156 від 18.03.2008 та підпункту 1.15 пункту 1 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 796 від 24.04.2008, що стосувалися вилучення у Садівничого товариства "Ювілейне" земельної ділянки площею 8,74 га, а також визнання недійсним Договору оренди землі від 15.08.2008, укладеного між Тернопільською міською радою та ТОВ "Ровекс", спонукання Тернопільської міської ради виключити з реєстру запис про реєстрацію укладеного між відповідачем-1 та ТОВ "Ровекс" Договору оренди землі від 15.08.2008, повернення Садівничому товариству "Ювілейне" земельної ділянки площею 8,74 га.

За результатами розгляду справи № 15/63-971 (7/167-3397), рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2010 було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень Тернопільської міської ради № 5/13/120 від 18.10.2007, № 5/16/156 від 18.03.2008 та підпункту 1.15 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 796 від 24.04.2008 через непідвідомчість господарському суду такого спору, а у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій констатовано, що ні матеріали цієї справи, ні Єдиний державний реєстр судових рішень не містять інформації про скасування зазначеного судового рішення або інформації про перегляд цього судового рішення за нововиявленими обставинами.

При розгляді справи № 15/63-971 (7/167-3397) господарськими судами установлено такі обставини:

- Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської залізниці "Ювілейне" створено та зареєстровано 19.03.1968;

- рішенням виконкому міської ради № 570 від 13.08.1982 зареєстровано нову редакцію Статуту садівничого товариства;

- зміна права власності територіальної громади міста Тернополя на вказану земельну ділянку, розпорядником якої є Тернопільська міська рада, не відбувалось;

- у судовому рішенні міститься посилання на преюдиційний факт, установлений рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі №13/154-3022, а саме на виділення позивачу 24,16 га землі для закладення колективного саду на підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555 від 22.09.1967.

4.10. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що в матеріалах цієї справи наявні копії рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555 і акта виділення в натурі земельної ділянки від
16.09.1967, затвердженого обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. Проте з наявної в матеріалах справи копії рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555 неможливо чітко установити рік його прийняття.

Господарські суди зазначили, що у рішенні Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі № 13/154-3022 зазначено дату прийняття рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555-22.09.1966, а у рішенні Господарського суду Тернопільської області від
09.11.2010 у справі № 15/63-971 (7/167-3397) зазначено дату прийняття рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555-22.09.1967.

Під час судового розгляду цієї справи, на підставі пояснень обох сторін судами попередніх інстанцій установлено, що, попри відмінність у році, йдеться про одне і те саме рішення.

4.12. Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів № 555 ухвалено закріпити земельну ділянку площею 24,16 га в районі залізничного питомника на північно-східній околиці міста за колективом працівників Тернопільського відділку Львівської залізниці.

4.13. В акті виділення в натурі земельної ділянки від 16.09.1967 зафіксовано, що на підставі рішення № 555 Тернопільському відділенню Львівської залізниці здійснено виділ в натурі земельної ділянки загальною площею 24,16 га, яка розташована в м. Тернополі в районі залізничного питомника.

4.14. Викладені обставини і стали підставою для звернення Садівничого товариства із відповідним позовом у цій справі, оскільки, на думку позивача, спірні рішення Тернопільської міської ради порушують права Садівничого товариства.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради в частині підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (статтю 125 Земельного кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від
24.07.2019 у справі № 385/1376/16-ц. При цьому, на думку скаржника, апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16, від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц.

Крім того, скаржник зазначає, що з порушенням принципів та засад господарського судочинства, практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, що на думку Тернопільської міської ради є обґрунтованою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.4. Отже, у разі подання касаційної скарги, зокрема на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.5. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.6. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Зазначена норма процесуального права (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України) спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19, ухвалі Верховного Суду від
11.06.2020 у справі № 920/788/19.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2 -3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

5.7. Верховний Суд вивчивши та проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваної постанови, установив, що висновки у справах, на які посилається скаржник, та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

5.8. Щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2019 у справі № 385/1376/16-ц.

Верховний Суд установив, що у справі № 385/1376/16-ц за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Могильненської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області та фізичної особи ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень, скасування запису про право власності розглядалися правовідносини щодо виникнення у особи права користування земельною ділянкою на підставі рішення органу місцевого самоврядування, під час дії Земельного кодексу України від
25.10.2001 № 2768-111. Проте у цій справі правовідносини між сторонами спору щодо права користування земельною ділянкою виникли у 1966 році на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тобто до часу введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-111.

5.9. Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16.

Верховний Суд установив, що у справі № 826/5735/16 за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що у справі № 826/5735/16 суди не встановили обставин прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу у власність чи в оренду іншим особам земельної ділянки, стосовно якої позивач порушував питання перед Київською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення. У своїх письмових поясненнях Київська міська рада зазначала, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, перебуває у процесі оформлення права власності на неї іншими особами, зокрема Департамент земельних ресурсів формує справи клопотання та відповідний проект рішення Київської міської ради, однак, як убачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень не прийняв позитивного рішення з цього питання.

Проте, за установленими обставинами у справі № 921/438/19, відповідно до рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради депутатів трудящих № 555 від
22.09.1966 за колективом працівників Тернопільського відділку Львівської залізниці закріплено земельну ділянку площею 24,16 га для закладення колективного саду на північно-східній околиці міста. Земельна ділянка для вказаних цілей виділена в натурі, про що свідчить акт від 16.09.1967, затверджений обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. Наведене свідчить про відмінність установлених фактичних обставин у цих справах, що вказує про неподібність правовідносин.

5.10. Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16.

Верховний Суд установив, що у справі № 826/5735/16 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, відділу Держгеокадастру в Тетіївському районі Київської області про визнання незаконним розпорядження та скасування наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб. Проте у цій справі судами установлено наявність існуючого речового права на спірну земельну ділянки у позивача, а рішення відповідача, які оскаржуються, спричиняють порушення речового права позивача, що свідчить про відмінність установлених фактичних обставин у цих справах та вказує про неподібність правовідносин.

5.11. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18. У зазначеній справі спір виник щодо правомірності рішення Міськради про надання дозволу на розробку проекту технічної документації щодо земельних ділянок, які є державною власністю і знаходяться у користуванні позивача. Таким чином, дії відповідача щодо надання територіальній громаді міста Старокостянтинів в особі Міськради дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель не могли здійснюватися без згоди позивача, якому належать ці ділянки на праві постійного користування. Оскільки у справі встановлено наявність існуючого речового права на спірні земельні ділянки у позивача, а рішення відповідача, яке оскаржується, про надання дозволу на розробку проекту технічної документації з метою передання їх у власність (користування) іншим особам спричиняє порушення речового права позивача, висновок судів попередніх інстанцій про існування цивільно-правового спору є правильним та відповідно помилковими є доводи скаржника про публічно-правовий характер цих правовідносини.

При цьому Верховним Судом не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника про те, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не узгоджуються з позицією Верховного Суду відображеною в постанові від 20.12.2019 у цій справі, оскільки процесуальним законодавством на скаржника покладається обов'язок зазначити норму права, яку суд, на думку скаржника, застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.12. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, повинно бути закрите.

5.13. Щодо відмови у задоволенні клопотання Тернопільської міської ради про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Верховний Суд установив, що, відмовляючи у задоволенні клопотання Тернопільської міської ради про відкладення розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд виходив із того, що розгляд апеляційної скарги двічі відкладався, зокрема і за клопотанням Тернопільської міської ради, явка учасників справи у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а чергове відкладення апеляційної скарги призведе до порушення строку розгляду апеляційної скарги, передбаченого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що оскільки явка учасників справи у судове засідання була визнана необов'язковою, а заявником у клопотанні не зазначалась причини, які безпосередньо перешкоджали взяти участь у судовому засіданні, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, відмова апеляційним господарським судом у задоволенні клопотання про відкладення апеляційної скарги здійснена з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 05.05.2020 у справі №910/3880/19, від 05.05.2020 у справі № 908/2323/19.

5.14. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Тернопільської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не може бути задоволена.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради в частині підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу Тернопільської міської ради залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.12.2019 у справі № 921/438/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв