Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.11.2023 року у справі №910/11302/22
Постанова КГС ВП від 07.11.2023 року у справі №910/11302/22
Постанова КГС ВП від 07.11.2023 року у справі №910/11302/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/11302/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

представників учасників справи:

позивача - Заболотний А.М.,

відповідача - Бузинний А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ходаківська І.П., Демидова А.М., Владимиренко С.В.

від 02.08.2023

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС"

про стягнення 3 360 720,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.10.2023 оголошувалась перерва до 07.11.2023.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС" про стягнення 1 605 120,00 пені та 1 755 600,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 14.09.2021 № 21Т-114 в частині передачі обумовленого договором товару.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

14 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС" (надалі - Постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (надалі - Покупець) було укладено Договір поставки № 21Т-114 (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язався поставити Покупцеві станції компресорні азотні пересувні ТГА-15/120 на шасі вантажного автомобіля МАЗ 631724-571-001 (надалі -Товар, зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною), а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації (надалі - Специфікація), яка є додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є додатком № 3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації/-ях та Графіку поставки Товару до Договору.

Згідно з пунктом 7.9 Договору у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки Товару у строки, зазначені у Графіку поставки Товару до Договору, останній сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ недопоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ недопоставленого або несвоєчасно поставленого Товару (ПДВ враховується, якщо Постачальник є платником ПДВ).

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання Постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань за Договором, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 Договору і діє по 31.12.2022.

Відповідно до пунктів 13.1-13.6 Договору невід`ємними додатками до нього є: додаток № 1 - Специфікація № 1; додаток № 2 - Форма - "Інформація про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера)"; додаток № 3 - Графік поставки Товару; додаток № 4 - Форма - "Акт приймання-передачі Товару" (форма акта призначена для Постачальника, що не є резидентом України); додаток № 5 - "Технічні характеристики Товару" (застосовується у разі необхідності); додаток № 6 - "Типова форма банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань Постачальником за контрактом/договором".

Договір та додатки до нього були підписані уповноваженими посадовими особами сторін і скріплені їх печатками.

У Специфікації № 1 від 14.09.2021, що є додатком № 1 до Договору, сторони погодили, зокрема: найменування Товару - станція компресорна азотна пересувна ТГА-15/120 С90 на шасі вантажного автомобіля МАЗ 631724-571-001; загальну вартість Товару, яка становить 25 080 000,00 грн; умови поставки Товару - DDP - станція (склад) призначення для резидентів; строк поставки Товару - відповідно до Графіка поставки Товару; виробника Товару: (щодо станції) - ТОВ «Новая Сервисная Компания» (російська федерація), (щодо шасі) - ДП «АвтоМАЗ-Україна» (Україна, м. Київ) тощо.

Згідно з Графіком поставки товару, що є додатком № 3 до Договору, строк поставки Товару становить 280 (двісті вісімдесят) календарних днів після укладення Договору, із правом дострокової поставки.

10 червня 2022 року Покупець звернувся до Постачальника з листом № ШГВ1697/003.1.1-05 від 09.06.2022, надісланим на електронну адресу останнього, з проханням повідомити про можливість виконання умов Договору - поставки Товару, звернувши увагу на постанову Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 № 426 щодо заборони ввезення імпорту товару з республіки білорусь та російської федерації. Відповідач вказаний лист залишив без відповіді та задоволення.

01 вересня 2022 року Покупець надіслав Постачальнику претензію № ШГВ2507/003.1.1-05 від 25.08.2022 з вимогою сплатити пеню та штраф, нараховані на підставі пункту 7.9 Договору, у загальній сумі 3 360 720,00 грн з посиланням на порушення умов Договору щодо поставки Товару у строк, визначений Специфікацією № 1 та Графіком поставки Товару.

У відповідь на зазначену претензію Постачальник листом від 17.10.2022 № 01/629 заперечував проти останньої, посилаючись, що тендерна документація та тендерна пропозиція містила іншу умову строків поставки Товару, а саме: не пізніше 31.12.2022. Також, Постачальник зазначив про неможливість здійснити поставку товару у зв`язку із забороною імпорту з російської федерації.

22 листопада 2022 року Постачальник надіслав Покупцю повідомлення про настання обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов`язань.

30 січня 2023 року відповідачем надано суду копію Сертифікату № 2600-22-1761 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 14.12.2022 Івано-Франківською торгово-промисловою палатою з доказами його направлення на адресу позивача.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/11302/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 1 605 120,00 грн пені, 1 755 600,00 грн штрафу та 50 410,80 грн витрати зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- враховуючи умови Договору та додатків № 1, № 3, що є невід`ємними частинами договору, граничний строк поставки Товару відповідачем є 21.06.2022. Проте, в порушення умов Договору, відповідач не здійснив поставку Товару у визначений Договором строк;

- суд, перевіривши розрахунки пені та штрафу, здійснені позивачем на підставі пункту 7.9 Договору, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором, визнав їх арифметично вірними;

- уклавши Договір сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, зазначених в тендерній документації. Тому відповідач безпідставно зазначає про те, що строк поставки Товару в укладеному сторонами договорі відрізняється від умов тендерної документації та тендерної пропозиції щодо строку поставки Товару;

- відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов`язань за Договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з порушенням строку, встановленого у пункті 8.2 Договору (не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту виникнення обставин непереборної сили). Тому відповідач втратив право посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/11302/22 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- місцевий господарський суд, врахувавши умови Договору та додатків № 1, № 3, що є невід`ємними частинами Договору, визначив, що граничний строк поставки Товару відповідачем є 21.06.2022, тобто 280 календарних днів після укладення Договору. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано положення пункту 10.1 Договору, яким передбачено, що Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками за умови надання Постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань за Договором, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 Договору. Доказів виконання умов цього пункту Договору матеріали справи не містять, а відтак, і доказів набуття чинності Договором, саме з дати його підписання. Таким чином, не є беззаперечним висновок місцевого господарського суду щодо кінцевої дати виконання Постачальником своїх зобов`язань - 21.06.2022;

- 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан;

- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- 30 січня 2023 року відповідачем надано суду копію Сертифікату № 2600-22-1761 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 14.12.2022 Івано-Франківською торгово-промисловою палатою з доказами його направлення на адресу позивача;

- відповідно до додатку № 1 до Договору - Специфікація № 1 від 14.09.2021, якою визначено Товар, що поставляється за ним, виробником основної частини Товару - компресорної пересувної станції є ТОВ "Новая Сервисная Компания" (російська федерація);

- в даному випадку є прямий взаємозв`язок між наявністю форс-мажорних обставин та неможливістю відповідача виконати свої зобов`язання за Договором в частині поставки Товару, виробником якого є країна-агресор;

- виходячи з умов Договору, постачання Товару повинне було здійснюватись в будь-якому випадку після початку повномасштабного нападу російської федерації на Україну;

- про наявність об`єктивних перешкод - форс-мажорних обставин у постачанні відповідачем обумовленого Договором Товару покупцю було відомо, в тому числі, і з постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 № 426 щодо заборони ввезення імпорту товарів з території республіки білорусь та російської федерації, на яку він сам посилався у листі, адресованому відповідачу від 09.06.2022 № ШГВ1697/003.1.1-05;

- крім того, про неможливість здійснення поставки у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин відповідач повідомив позивача листом від 22.11.2022 № 01/713;

- апеляційний господарський суд в даному випадку зважає на те, що про наявність таких обставин позивачу було відомо з моменту їх настання, а відтак, він не потребував додаткового інформування його їх існування;

- з огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за невиконання господарського зобов`язання - стягнення пені та штрафу, передбачених пунктом 7.9 договору.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у даній справі.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив наявність виключних випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 631, частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, статей 10, 19 Закону України "Про публічні закупівлі" в їх сукупності в частині визначення моменту укладення договору (набрання ним чинності) у подібних правовідносинах; частини 2 статті 218 Господарського кодексу України як підстави для звільнення від відповідальності за порушення господарського зобов`язання;

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність форс-мажорних обставин на підставі неналежних та недопустимих доказів, а саме - сертифікату про форс-мажорні обставини № 2600-22-1761 від 14.12.2022, виданого Івано-Франківською Торгово-промисловою палатою, який не стосується неможливості виконання зобов`язання з поставки товару, у строки, зазначені в договорі (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами було укладено Договір, за умовами якого відповідач повинен був поставити позивачу станції компресорні азотні пересувні ТГА-15/120 С90 на шасі вантажного автомобіля МАЗ 631724-571-001 у кількості 2 одиниць, зі строком поставки - 280 календарних днів після укладення Договору (з правом дострокової поставки).

Однак, поставка, визначеного сторонами у Договорі, Товару не була здійснена, що підтверджується як матеріалами справи, так і не заперечується сторонами.

Встановивши вказані обставини (непоставку Товару) та зазначаючи про те, що враховуючи умови Договору та додатків № 1, № 3, що є невід`ємними частинами Договору, граничним строком поставки Товару відповідачем є 21.06.2022, і перевіривши розрахунки пені та штрафу, здійснені позивачем на підставі пункту 7.9 Договору, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Однак, за наслідками здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції таке судове рішення скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові, пославшись на не беззаперечність висновку щодо кінцевої дати виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором - 21.06.2022, з огляду на неврахування судом першої інстанції положень пункту 10.1 Договору, відсутністю у матеріалах справи доказів виконання вказаного пункту (банківської гарантії або стендбай акредитиву), а відтак, і доказів набуття чинності Договором, саме з дати його підписання.

Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваного судового рішення у даній справі в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 180 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у Договорі сторони погодили як його предмет (пункт 1.1 Договору), так і його ціну (пункти 3.1, 3.2 Договору) та строк його дії (пункт 10.1 Договору).

Тобто, у розумінні приписів статті 638 Цивільного кодексу України та статей 180 181 Господарського кодексу України, Покупцем та Постачальником досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору, а відтак договір є укладеним з моменту його підписання.

Крім того слід зазначити, якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18).

Поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

За змістом частин 1, 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Усупереч наведеному, суд апеляційної інстанції роблячи висновок про не беззаперечність висновку суду першої інстанції щодо кінцевої дати виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором - 21.06.2022, не взяв до уваги сам Договір, в якому сторони погодили істотні умови (предмет, ціну та строк його дії), та попередню поведінку відповідача (звернення до позивача із відповіддю на претензію, здійснення повідомлення про настання обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов`язань, звернення до Івано-Франківської торгово-промислової палати, мотиви відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, які не містять посилань на неукладеність Договору), яка свідчить про визнання ним обставин укладення Договору саме 14.09.2021 та вчинення дій, для його виконання.

До того ж судом апеляційної інстанції не враховано те, що відповідно до пункту 10.2 Договору, на який є посилання у пункті 10.1 Договору, забезпечення виконання зобов`язань за Договором здійснюється до укладення Договору.

Крім того, Графіком поставки Товару визначено строк поставки товару 280 календарних днів після укладення Договору, тобто, досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, предмет, ціну та строк дії договору.

Враховуючи викладене, Суд вважає помилковими вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції.

За наведених вище мотивів, та з огляду на те, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу не наводив аргументів щодо укладеності Договору з посиланням на норми статей 10, 19 Закону України "Про публічні закупівлі" та на загальновідомі обставини, що містяться на офіційному сайті Prozorro.gov.ua, і, відповідно, судом апеляційної інстанції не застосовувались наведені норми і не встановлювались наведені позивачем обставини, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо питання у застосуванні вказаних норм.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що виконання відповідачем зобов`язань за Договором виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

Відповідно по листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яке було розміщено на її сайті, Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, зазначений лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, згідно з якими: «той факт, що "28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022", - сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням таких зобов`язань підлягала доведенню Відповідачем у судах попередніх інстанцій на загальних підставах».

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було надано копію Сертифікату № 2600-22-1761 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 14.12.2022 Івано-Франківською торгово-промисловою палатою з доказами його направлення на адресу позивача.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами.

Так, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у Специфікації № 1 від 14.09.2021, що є додатком № 1 до Договору, сторони погодили, зокрема, виробника Товару: (щодо станції) - ТОВ «Новая Сервисная Компания» (російська федерація), (щодо шасі) - ДП «АвтоМАЗ-Україна» (Україна, м. Київ) тощо.

09 квітня 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації щодо України, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 426, якою заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, виходячи з умов Договору, постачання Товару відповідачем, виробником одного із складників якого є товариство, що знаходиться на території російської федерації, повинно було здійснюватися в будь-якому випадку після повномасштабного нападу російської федерації на Україну та прийняття акта державного органу влади щодо заборони ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.

Про наявність об`єктивних обставин неможливості відповідача виконати свої зобов`язання за Договором в частині поставки Товару, виробником якого є країна-агресор було відомо позивачу з прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 09.04.2022 № 426, на яку він сам посилався у листі, адресованому відповідачу від 09.06.2022 № ШГВ1697/003.1.1-05.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, існує прямий взаємозв`язок між наявністю вказаних обставин та неможливістю відповідача виконати свої зобов`язання за Договором в частині поставки Товару, виробником якого є країна-агресор.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що Відповідачем доведено, у розумінні статті 218 Господарського кодексу України те, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, у даному конкретному випадку, непереборна сила робить неможливим виконання відповідачем зобов`язання за Договором в принципі. Тому є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за невиконання господарського зобов`язання - стягнення пені та штрафу, передбачених пунктом 7.9 Договору.

Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, з огляду на таке.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, Суд вважає неспроможними відповідні доводи скаржника про встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимого доказу, оскільки, як зазначалось вище, відповідні висновки суду апеляційної інстанції зроблені за наслідками, у тому числі, оцінки зібраним у справі доказам в цілому.

Крім того аргументи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції залишення без змін з мотивів, зазначених у даній постанові.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/11302/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

І.Д. Кондратова