ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/1801/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни - Кондрасій О.А., адвокат (ордер від 16.06.2022), Млечко І.В., адвокат (ордер від 16.06.2022), Артюхов Є.С., адвокат (ордер від 07.07.2022),

відповідача - фізичної особи - підприємця Черкашиної Алевтини Миколаївни - Натха М.С., адвокат (ордер від 15.03.2022)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2021 (суддя Плотницька Н.Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 (головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі № 910/1801/21

за позовом фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни (далі - ФОП Синиця В.М.)

до фізичної особи - підприємця Черкашиної Алевтини Миколаївни (далі - ФОП Черкашина А.В.)

про стягнення штрафних санкцій, упущеної вигоди, матеріальних збитків та моральної шкоди.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ФОП Синиця В.М. звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Черкашиної А.В. про стягнення: 250 000,00 грн. штрафних санкцій за договором від 01.09.2020 про надання рекламних послуг, 700 000,00 грн. упущеної вигоди, 250 000,00 грн. завданих матеріальних збитків, 50 000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідач у порушення норм чинного законодавства та укладеного сторонами договору від 01.09.2020 про надання рекламних послуг неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання з надання послуг, у зв`язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 250 000,00 грн штрафу. Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором позивач просив суд стягнути з відповідача упущену вигоду, матеріальні збитки та моральну шкоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2021 зі справи № 910/1801/21 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 250 000,00 грн. штрафу та 3 750,00 грн. витрат зі сплати судового збору. У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано з посиланням на обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині вимоги про стягнення штрафу, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. В іншій частині позовні вимоги визнані необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з додатковим рішенням від 01.10.2021 зі справи стягнуто з ФОП Черкашиної А.В. на користь ФОП Синиці В.М. 6 800,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 рішення та додаткове рішення зі справи скасовані, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Стягнуто з позивача на користь відповідача 5 625,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові мотивовано з посиланням на необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог у цілому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ФОП Синиця В.М., з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції зі справи в частині, в якій у задоволенні позовних вимог відмовлено, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю; ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 2 14 74 76 78 79 86 210 236 ГПК України, статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 зі справи № 129/1033/13-ц та у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18, від 02.10.2018 зі справи № 910/18036/17, від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18, від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 04.12.2019 зі справи № 917/2101/17.

Також скаржник з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах при укладанні та виконанні змішаних договорів надання послуг, у тому числі, за допомогою соціальних платформ у мережі Internet, стосовно комбінованості договору про надання послуг з організації проведення розіграшів у форматі «giveaway», який за своєю суттю є змішаним договором та поєднує в якості самостійних етапів надання основної послуги такі складові: рекламні послуги (інформування аудиторії про правила та умови участі у розіграші у форматі «giveaway»), які підпадають під регулювання Закону України «Про рекламу», організаційні послуги (особиста участь виконавця у підготовці та проведенні розіграшу, виборі подарунків, організації їх направлення або особистого вручення переможцям розіграшу і тому подібне), послуги зі створення відео-контенту в інтересах замовника при проведенні розіграшу в режимі on-line, який одночасно є елементом звітування перед замовником щодо повноти виконання домовленостей сторін та досягнення мети укладеного договору. За доводами скаржника, кожен з елементів такого змішаного договору має специфіку формування відповідальності сторін за виконання чи невиконання його положень, така специфіка не є достатньо унормованою.

Доводи інших учасників справи, заявлені клопотання

Відзив від ФОП Черкашиної А.В. на касаційну скаргу не надходив.

Від представника ФОП Черкашиної А.В. 15.03.2022 надійшло клопотання про розгляд справи № 910/1801/21 без участі відповідача та представника відповідача. При цьому у клопотанні зазначено, що відповідач та представник відповідача підтримують постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі та просять залишити останню без змін.

07.06.2022 до Верховного Суду надійшли дві заяви представників ФОП Черкашиної А.В., у яких останні просили Суд забезпечити участь у судовому засіданні 16.06.2022 зі справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Згідно з ухвалою Суду від 13.06.2022 вказані заяви представників ФОП Черкашиної А.В. задоволені.

Представник відповідача Натха М.С. брала участь у судовому засіданні 16.06.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 16.06.2022 Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника ФОП Черкашиної А.В. та залишив без розгляду попередньо подане останнім клопотання про розгляд справи без участі відповідача та представника відповідача.

У судовому засіданні 16.06.2022 оголошувалася перерва до 07.07.2022.

Представник відповідача Натха М.С. брала участь у судовому засіданні 07.07.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 04.07.2022.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

01.09.2020 ФОП Синицею В.М., як замовником та ФОП Черкашиною А.М., як виконавцем укладений договір про надання рекламних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати рекламні послуги шляхом розміщення в особистому профілі в соціальній мережі Instagram (ІНФОРМАЦІЯ_1) інформаційних/рекламних текстів, відеоконтенту щодо проведення розіграшу подарунків, а замовник зобов`язався прийняти якісні та в повному обсязі надані послуги, та оплатити їх (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору графік, умови та порядок надання послуг додатково погоджується сторонами в додатку до Договору, що є його невід`ємною частиною.

За надання послуг, передбачених даним договором, замовник зобов`язався сплатити виконавцю винагороду у розмірі 500 000,00 грн. (пункт 3.1 Договору).

Замовник сплачує винагороду за Договором на наступних умовах: попередня оплата (аванс) у розмірі 50% від розміру винагороди, що вказана в пункті 3.1 Договору в розмірі 250 000,00 грн. здійснюється в перший день старту розіграшу; остаточний розрахунок у розмірі 50% від розміру винагороди, що вказана в пункті 3.1 Договору в розмірі 250 000,00 грн. здійснюється протягом 2 календарних днів з дати закінчення періоду надання послуг та відсутності зауважень зі сторони замовника щодо наданих послуг (у тому числі, виконання вимог, що визначені в пункті 5 додатку 1 до даного договору; пункт 3.2 Договору).

Пунктом 4.2 Договору унормовано, що за порушення (невиконання або неналежне виконання чи порушення строків зобов`язання) будь-якого із зобов`язань, визначених в пунктах 1.1-1.2 цього договору, виконавець зобов`язується сплатити замовнику штраф у розмірі вартості 2 частини винагороди, що зазначена в пункті 3.2 Договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.10.2020 включно, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії Договору, але не були виконані - до повного виконання таких зобов`язань (пункт 7.1 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами погоджено місце надання послуг, період надання послуг, період проведення розіграшу у форматі «giveaway» та інші обов`язкові умови.

Так, місцем надання послуг визначено соціальну мережу Instagram, особистий профіль/акаунт виконавця ІНФОРМАЦІЯ_1 (пункт 1 додатку № 1).

Згідно з пунктами 2-3 додатку № 1 до Договору сторонами визначений період надання послуг з 07.09.2020 - 15.10.2020, період проведення розіграшу в форматі «giveaway» з 16.09.2020 - 28.09.2020. Також сторони домовилися, що дата початку (старту) проведення розіграшу є орієнтовною і може бути змінена до 10 календарних днів, про що сторони домовляються додатково. У випадку зміни дати початку проведення розіграшу, всі умови Договору змінюються (адаптуються) у відповідності до погодженого нового періоду проведення розіграшу без підписання відповідної додаткової угоди до Договору.

Відповідно до пункту 5 додатку № 1 до Договору виконавець зобов`язується за період проведення розіграшу, що вказаний у пункті 3 даного додатку, здійснити збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти (перелік яких буде надано замовником) в кількості не менше 50 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт. Сторони домовилися, що на дату початку розіграшу кількість підписників в даних профілях/акаунтах складатиме 0 (нуль). При цьому, якщо буде виявлене недобросовісне/автоматизоване збільшення кількості підписників (більше ніж 5%) за допомогою програмного забезпечення, послуги вважатимуться наданими неякісно і можливе застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 4.2 Договору.

У пункті 6 додатку № 1 до Договору сторонами погоджено, що у випадку низької активності в офіційному профілі/акаунті розіграшу та профілях/акаунтах спонсорів розіграшу, особливо невиконання зобов`язань визначених пунктом 5 даного додатку, виконавець зобов`язується власними силами та за власний рахунок залучити третіх осіб для якісного виконання зобов`язань за даним договором.

За змістом пункту 7 додатку № 1 до Договору сторони погодили, що у випадку низької активності в офіційному профілі/акаунті розіграшу та профілях/акаунтах спонсорів розіграшу, а, особливо, невиконання зобов`язань визначених пунктом 5 додатку, навіть після виконання виконавцем пункту 6 даного додатку, замовник самостійно, за рахунок другої частини винагороди замовника, замовляє рекламні послуги щодо даного розіграшу, при цьому розмір вартості другої частини винагороди, що зазначена в пункті 3.2 Договору виконавцю сплачується частково (в розмірі залишку грошових коштів) і не вважається порушенням умов Договору зі сторони замовника.

Відповідно до пункту 4 додатку № 1 до Договору виконавець в рамках проведення розіграшу в форматі «giveaway» зобов`язався надати замовнику наступні рекламні та промо-послуги:

- надати особисте фото високої якості для розміщення його в офіційному профілі Instagram, де буде проводитись розіграш;

- здійснити ряд дій щодо верифікації офіційного профілю\акаунту (у випадку необхідності);

- здійснювати анонс розіграшу в режимі «історія» в профілі\акаунті Instagram ІНФОРМАЦІЯ_1 в кількості 4-8 штук;

- приймати активну участь у виборі призового фонду розіграшу, самостійно здійснювати закупівлю та відправлення переможцям розіграшу призового фонду;

- в період проведення розіграшу бути підписаним на всі профілі\акаунти Instagram всіх спонсорів розіграшу (85-89), що будуть надані замовником;

- до початку проведення розіграшу (не менш ніж за 3 календарних дні) опублікувати відео в режимі «публікація» та «історія» з власного участю в своєму унікальному стилі, в якому відображений огляд призового фонду, а також креативно озвучено для підписників щодо прийняття участі в розіграші, умови його проведення, необхідності підписатися на профілі Instagram, агітація, проявляти активність на даних профілях\акаунтах;

- в день розіграшу опублікувати відео в режимі «публікація» та «історія» з оголошенням з виграшу, оглядом призового фонду, здійснювати агітацію серед своїх підписників щодо необхідності прийняти участь у розіграші. У випадку низької активності на офіційній сторінці профілю проведення розіграшу та спонсорів, на вимогу замовника повторно зняти та опублікувати нове відео з дотриманням всіх вище наведених вимог;

- здійснювати періодичне нагадування (через 1 календарний день з дати початку проведення розіграшу) в режимі «історія» інформації про розіграш та умови проведення розіграшу, можливості отримання додаткових призів за активність.

На виконання умов Договору ФОП Синиця А.М. здійснила попередню оплату за Договором у розмірі 250 000,00 грн.

Згідно з наданим позивачем експертним висновком дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 16.12.2020 № 367/2020-ЕВ, який складений за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет на замовлення Синиці В.М. зафіксовано, що в момент проведення розіграшу у форматі «giveaway» кількість підписників становила 22 886 осіб.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 01.09.2020 ФОП Синицею В.М., як виконавцем та фізичною особою - підприємцем Чучун Веронікою Сергіївною (далі - ФОП Чучун В.С.), як замовником укладений договір № 0109/20 про надання послуг (основний договір; далі - Договір № 0109/20), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати (власними або залученими силами) рекламні послуги з метою привернення додаткової уваги користувачів Instagram до відповідних профілів/акаунтів, перелік яких буде наданий замовником шляхом проведення розіграшу у форматі «giveaway», а замовник зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити їх.

Додатком № 1 до вказаного договору сторонами погоджено місце надання послуг, період надання послуг, період проведення розіграшу тощо.

Відповідно до пункту 5.1 додатку № 1 до Договору № 0109/20 виконавець зобов`язався залучити до надання послуг Черкашину А.М. (користувача Instagram ІНФОРМАЦІЯ_1).

У пункті 5.2 додатку № 1 до Договору № 0109/20 визначено, що за період проведення розіграшу, що вказаний у пункті 3 даного додатку, за участі особи, вказаної в пункті 5.1 даного додатку, виконавець зобов`язується здійснити збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти в кількості від 50 000 до 55 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт.

Відповідно до пункту 5.3 додатку № 1 до Договору № 0109/20 загальна вартість послуг, що визначені цим додатком складає 700 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 додатку № 1 до Договору № 0109/20, у разі невиконання виконавцем зобов`язань щодо збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти, перелік яких буде надано замовником, виконавець повинен сплатити замовнику штраф у розмірі 250 000,00 грн., якщо кількість підписників на відповідних (резервних) профілях/акаунтах буде меншою ніж 30 000.

Розділом «Приймання результатів послуг» Договору № 0109/20 передбачено, що впродовж двох робочих днів після надання послуг виконавець складає та передає замовнику два примірники акта приймання-передачі наданих послуг. Результати послуг приймаються замовником протягом п`яти робочих днів з моменту отримання оригіналу акта.

Договір № 0109/20 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії Договору 0109/20, але не були виконані, - до повного виконання таких зобов`язань.

По завершенню розіграшу позивачем 08.11.2020 направлено ФОП Чучун В.С. засобами поштового зв`язку акт від 08.11.2020 приймання-передачі наданих послуг на суму 700 000,00 грн. У свою чергу, ФОП Чучун В.С. надала свої заперечення та відмовилася підписувати акт, у зв`язку з невиконанням умов Договору № 0109/20 в частині здійснення збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти в кількості від 50 000 до 55 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт.

Листом від 27.11.2020 № 2711 ФОП Чучун В.С. звернулася до ФОП Синиці В.М. із вимогою про стягнення штрафних санкцій на підставі підпункту 5.6.1 пункту 5.6 додатку № 1 до Договору № 0109/20 у розмірі 250 000,00 грн.

ФОП Синиця В.М. сплатила суму штрафних санкцій у розмірі 250 000,00 грн. згідно з квитанцією від 30.11.2020 № 02К4-ХНКХ-ТМ64-173К.

Посилаючись на те, що ФОП Черкашина А.М. неналежним чином виконала умови Договору, оскільки не здійснила збільшення кількості підписників на відповідні профілі/акаунти в кількості не менше 50 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт, ФОП Синиця В.М. звернулася з цим позовом до суду про стягнення з відповідача: 250 000,00 грн. штрафу за Договором, а також 700 000,00 грн. упущеної вигоди (вимогу обґрунтовано з посиланням на неотримання позивачем доходу за основним Договором № 0109/20 внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором), 250 000,00 грн. завданих матеріальних збитків (у зв`язку зі сплатою позивачем штрафу за основним Договором № 0109/20), 50 000,00 грн. моральної шкоди (вимогу обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором, що призвело до погіршення ділової репутації позивача, як перед ФОП Чучун В.С., так і перед особами, на профілі яких мало відбутися збільшення кількості підписників, а також призвело до емоційних страждань і переживань позивача).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за Договором, упущеної вигоди, завданих матеріальних збитків та моральної шкоди.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 2 14 74 76 78 79 86 210 236 ГПК України, статті 614 ЦК України без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 зі справи № 129/1033/13-ц та у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18, від 02.10.2018 зі справи № 910/18036/17, від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18, від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 04.12.2019 зі справи № 917/2101/17.

Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії «подібності правовідносин».

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо].

При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Згідно з постановою Верховного Суду від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18, на яку посилається скаржник, Суд зазначив про те, що згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Також, за доводами скаржника, у застосуванні приписів статті 86 ГПК України Верховний Суд виходить, зокрема, з того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 зі справи № 908/2846/19, від 27.05.2021 зі справи № 910/702/17, від 17.11.2021 зі справи № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Водночас, навівши у касаційній скарзі зміст зазначених норм процесуального права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, у цілому посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій порядку оцінки доводів сторін та доказів, наданих у підтвердження таких доводів, скаржник жодним чином не конкретизує порядок в оцінці яких саме доказів порушений судами попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо достовірності та вірогідності доказів, покладених в основу рішень попередніх судових інстанцій, що в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду у справі № 910/422/18, за змістом якої Суд зазначив, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода. Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони. Враховуючи приписи частини четвертої статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

За доводами скаржника, щодо порядку розгляду судами питання про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди судами не врахований висновок Верховного Суду у справі № 922/3928/20, відповідно до якого при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Водночас за змістом судових рішень попередніх інстанцій у Суду відсутні підстави для висновку про те, що названими судами не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах зі справ № 910/422/18 та № 922/3928/20 у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача заявленої суми збитків. Так, судами, зокрема, встановлено, що ФОП Синиця В.М. взяла на себе зобов`язання, як виконавець за Договором № 0109/20 (основний договір), здійснити збільшення кількості підписників за участі відповідача. Проте позивачем не доведено, що ним самим вживалися заходи щодо збільшення кількості підписників до зазначеного Договором № 0109/20 показника. Отже, позивач не здійснив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх. Встановивши наведене, суди дійшли висновку про недоведеність складу цивільного правопорушення в діях відповідача, наявність якого є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Доводи касаційної скарги у наведеній частині фактично зводяться до переоцінки доказів, покладених в основу рішення попередньої судової інстанції, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах при укладанні та виконанні змішаних договорів надання послуг, у тому числі, за допомогою соціальних платформ у мережі Internet, стосовно комбінованості договору про надання послуг з організації проведення розіграшів у форматі «giveaway», який за своєю суттю є змішаним договором.

За доводами скаржника, кожен з елементів такого змішаного договору має специфіку формування відповідальності сторін за виконання чи невиконання його положень, така специфіка не є достатньо унормованою.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну суть договору даного виду.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.

Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 зі справи № 761/16124/15-ц.

Водночас у справі, судові рішення в якій переглядаються, судами встановлено, що за умовами Договору виконавець зобов`язався за період проведення розіграшу, зокрема, здійснити збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти (перелік яких буде надано замовником) в кількості не менше 50 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт. При цьому укладення договору ФОП Синицею В.М. (замовник) з ФОП Черкашиною А.В. (виконавець) пов`язане з укладенням основаного договору ФОП Синицею В.М. (виконавець) та ФОП Чучун В.С. (замовник), матеріальним результатом якого визначено збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти в кількості від 50 000 до 55 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт.

Отже, Договір відповідно до волевиявлення самих учасників спірних правовідносин передбачає, зокрема, досягнення матеріального (індивідуалізованого) результату як наслідок надання рекламних послуг.

За наведених обставин слушним є посилання скаржника на те, що за своєю правовою природою укладений сторонами спору правочин містить елементи різних договорів. Зміст цього правочину включає в себе як зобов`язання з надання послуг, так і зобов`язання з виконання робіт.

Водночас стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов`язання, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України також містить положення про загальні умови виконання господарських зобов`язань, відповідно до яких суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина перша цієї статті); зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання (частина шоста цієї статті); не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома цієї статті).

За змістом приписів статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

За змістом статей 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 4.2 Договору унормовано, що за порушення (невиконання або неналежне виконання чи порушення строків зобов`язання) будь-якого із зобов`язань, визначених в пунктах 1.1-1.2 цього договору, виконавець зобов`язується сплатити замовнику штраф у розмірі вартості 2 частини винагороди, що зазначена в пункті 3.2 Договору.

Встановивши обставини невиконання відповідачем зобов`язання, передбаченого Договором зі збільшення кількості підписників на відповідні (резервні) профілі/акаунти (перелік яких буде надано замовником) в кількості не менше 50 000 осіб/підписників на кожний профіль/акаунт, враховуючи принцип свободи договору та обов`язковість договору, беручи до уваги те, що ФОП Черкашина А.В. взяла на себе відповідне зобов`язання, проте не виконала його, - місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 250 000,00 грн. штрафу, передбаченого пунктом 4.2 Договору.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не врахував: принцип свободи договору, те, що Договір передбачає досягнення матеріального результату як наслідок надання рекламних послуг (проте, такий результат не був досягнутий у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору у відповідній частині), а також обов`язковість Договору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 250 000,00 грн. штрафу, передбаченого пунктом 4.2 Договору, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції зі справи у цій частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

У решті постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові в частині вимог про стягнення упущеної вигоди, матеріальних збитків та моральної шкоди (що за своїм змістом відповідає й відмові в позові місцевим господарським судом у зазначеній частині позовних вимог) слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 250 000,00 грн. штрафу слід скасувати, залишивши в силі у скасованій частині рішення місцевого господарського суду. У решті постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати

Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ФОП Черкашину А.В. у тій частині, в якій касаційну скаргу Судом задоволено.

Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у скасованій частині Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви ФОП Синиці В.М. та документа, який підтверджував би те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє ФОП Синицю В.М. права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у скасованій частині у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129 300 308 312 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 зі справи № 910/1801/21 в частині відмови в позові фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни до фізичної особи - підприємця Черкашиної Алевтини Миколаївни про стягнення 250 000,00 грн. штрафу скасувати.

3. У скасованій частині рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2021 зі справи № 910/1801/21 про задоволення позову фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни до фізичної особи - підприємця Черкашиної Алевтини Миколаївни про стягнення 250 000,00 грн. штрафу залишити в силі.

4. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 зі справи № 910/1801/21залишити без змін.

5. Стягнути з фізичної особи - підприємця Черкашиної Алевтини Миколаївни на користь фізичної особи - підприємця Синиці Вероніки Миколаївни 7 500,00 грн. судового збору з касаційної скарги.

6. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова