Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №902/550/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/550/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, Л.В. Стратієнко, І.В. Ткач

за участю секретаря судового засідання - Н.С. Руденко

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р.

у складі колегії судів: В.В. Грязнов - головуючий, О.В. Мельник, І.В. Розізнана

та на рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2017р.

суддя: О.С. Нешик

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національний банк України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобілів та напівпричепів

за участю представників:

від позивача: Дмітрішин Д.М.,

від відповідача-1: не з'явилися,

від відповідача-2: не з'явилися,

від третьої особи: Перетятько С.М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Уманьавтодор" та ТОВ "Авангард" про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобілів та напівпричепів №08 від 26.02.2015р., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що продані згідно зі спірним договором автомобілі та напівпричепи є предметом договору застави №48872-49.12, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №3804-22-10 від 20.07.2010р. Позивач послався на порушення відповідачами п. 3.3.4 договору застави, ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу".

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.08.2017р. у справі №902/550/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р., у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що право позивача, яке він вважає порушеним, не підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу.

При цьому апеляційний суд вказав, що договір від 30.01.2015р., зареєстрований в реєстрі за № 248, про відступлення права вимоги за договором застави №48872-49.12 від 13.06.2013р., за яким ТОВ "ФК "Екс-Райт" стало новим заставодержателем, не визнавався недійсним. Крім того, новий заставодержатель надав згоду на відчуження предмета застави.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ПАТ "Банк "Київська Русь", не погоджуючись із судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову у даній справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник стверджує, що оскільки договір відступлення права вимоги від 30.01.2015р. укладений на виконання договору факторингу та є похідним від нього, в силу ст. 216 ЦК України є недійсним, оскільки договір факторингу не створює будь-яких юридичних наслідків.

Скаржник вважає, що саме позивач був заставодержателем за договором застави, згоди на відчуження предмету застави не надавав, а тому договір купівлі-продажу №08 укладено в порушення ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу".

ПАТ "Банк "Київська Русь" надано суду копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018р. у справі №910/20999/17, якою залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2018р., яким, зокрема, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 30.01.2015р., зареєстрований в реєстрі за № 248.

4. Позиції інших учасників справи

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

20 липня 2010 р. АБ "Київська Русь", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Київська Русь", та ВАТ "Уманьавтодор", правонаступником якого є ПАТ "Уманьавтодор", як позичальник уклали кредитний договір №3804-22-10 на відкриття відновлювальної кредитної лінії в національній валюті, відповідно до умов якого, зі змінами та доповненнями, банк надав позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на поповнення оборотних коштів з лімітом кредитування в розмірі 37 424 101, 74 грн., зі сплатою процентів в розмірі 28,0% річних, на термін до 29.12.2014р.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банк та позичальник уклали договір застави від 13.06.2013 р. №48872-49.12, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської обл. Марченко Н.М. за реєстровим №195, відповідно до якого банк прийняв в заставу рухоме майно, викладене в додатку №1 від 13.06.2013р. до договору застави (техніку та транспортні засоби) (далі - предмет застави).

14 червня 2013 р. інформацію про обтяження предмета застави було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

22 січня 2015р. АБ "Київська Русь" як клієнт та ТОВ "ФК "Екс-Райт" як фактор уклали договір факторингу №6082-20/15-7, відповідно до умов якого банк передає (відступає) на користь ТОВ "ФК "Екс-Райт", а останній набуває право вимоги до боржника за кредитним договором і зобов'язується сплатити банку суму, визначену в п. 3.1 договору факторингу, на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.3 договору факторингу сторони домовилися, що разом із відступленням права вимоги за кредитним договором банк відступає факторові права вимоги за договором забезпечення, яким забезпечується виконання божником своїх зобов'язань за кредитним договором, зокрема, договір застави №48872-49.12 від 13.06.2013р.

Згідно з п. 2.4 договору факторингу сторони погодили, що заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулася, а право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом фактору з моменту проведення повного розрахунку фактора з клієнтом, що засвідчується в тому числі підписанням сторонами акту приймання-передачі права вимоги та скріплення його печатками сторін.

Судами встановлено, що на виконання умов договору факторингу ТОВ "ФК "Екс-Райт" перерахувало на рахунок ПАТ "Банк "Київська Русь" грошові кошти в сумі 33 000 000 грн., з призначенням платежу: "оплата за договором факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р".

30 січня 2015р. банк та ТОВ "ФК "Екс-Райт" уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ТОВ "ФК "Екс-Райт" набуло (прийняло) усе та будь-яке належне банку право вимоги за договором застави №48872-49.12 від 13.06.2013р., включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет застави за договором застави і за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

ТОВ "ФК "Екс-Райт" як новий кредитор за кредитним договором №3804-22-10 від 20.07.2010р. листом №16 від 13.02.2015р. надало ПАТ "Уманьавтодор" згоду на відчуження техніки та транспортних засобів в кількості 87 одиниць, які перебувають в заставі, а також вказало, що кошти, отримані від реалізації зазначеного майна, мають бути спрямовані на погашення заборгованості ПАТ "Уманьавтодор" перед ТОВ "ФК "Екс-Райт".

За заявою ТОВ "ФК "Екс-Райт" від 11.02.2015р. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис щодо обтяження майна згідно кредитного договору №3804-22-10 від 20.07.2010р.

26 лютого 2015р. ПАТ "Уманьавтодор" продав ТОВ "Авангард" за договором купівлі-продажу автомобілів та н/причіпів №08 транспортні засоби, що входять до складу предмету застави за договором застави від 13.06.2013 р. №48872-49.12.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2016р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017р. у справі №910/ 13192/16, визнано недійсним договір факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Київська Русь" вказує, що позивач як заставодержатель за договором застави, згоди на відчуження предмета застави не надавав, а тому договір купівлі-продажу №08 укладено в порушення ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу".

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Господарські суд попередніх інстанцій зазначили, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу автомобілів та напівпричепів №08 від 26.02.2015р., саме ТОВ "ФК "Екс-Райт" було заставодержателем автомобілів та напівпричіпів і йому належало право скасування заборони на відчуження спірного рухомого майна, яким воно правомірно скористалось.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками, оскільки як вбачається із встановлених судами обставин, право вимоги за договором застави №48872-49.12 від 13.06.2013р. до ТОВ "ФК "Екс-Райт" перейшло на підставі договору факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р. (п. 2.3 договору) та укладеного на його виконання договору про відступлення прав вимоги від 30.01.2015р.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р. визнано недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2016р. у справі №910/ 13192/16.

Верховний Суд констатує, що згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, висновки судів про те, що ТОВ "ФК "Екс-Райт" було належним заставодержателем за договором застави №48872-49.12 від 13.06.2013р. та мало право скасовувати обтяження на предмет застави, є помилковими та такими, що суперечать ст. 216 ЦК України.

Посилаючись як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що договір про відступлення права вимоги за договором застави №48872-49.12 від 13.06.2013р. на момент розгляду даної справи не визнано недійсним, суди залишили поза увагою умови договору факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р., в тому числі ті, які були ними досліджені та процитовані у судових рішеннях, зокрема п. 2.3 договору.

Крім того Верховний Суд враховує, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте Верховний Суд звертає увагу, що вилучення нотаріусом з реєстру запису щодо обтяження заставленого майна хоч і є офіційним підтвердженням юридичного факту відсутності обтяжень, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса.

Реєстраційна дія нотаріуса про вилученню запису не позбавляє заставодержателя права доводити обставини дійсності такого обтяження в суді, а суд зобов'язаний перевірити та надати цим доводами належну правову оцінку, чого в даній справі ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами зроблено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-7, ст. 43 ГПК України в редакції, яка діяла на момент розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі розгляду справи Верховним Судом не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з урахуванням викладених вказівок цієї постанови.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді

Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

При новому розгляді справи суду слід належним чином врахувати наведене вище, дослідити умови договору факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015р. та договору про відступлення права вимоги за договором застави від 30.01.2015р., встановити наслідки, які вони створюють, надати оцінку наданим у справі доказам та встановити наявність/відсутність порушень ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" при укладенні спірного договору.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог ч. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2017р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р. у справі №902/550/17 скасувати.

Справу №902/550/17 передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л.В. Стратієнко

Суддя І.В. Ткач