Історія справи

Ухвала ВП ВС від 10.09.2019 року у справі №910/3888/17
Ухвала КГС ВП від 11.08.2019 року у справі №910/3888/17
Ухвала КГС ВП від 25.01.2018 року у справі №910/3888/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/3888/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Згорської О.В.,

учасники справи:

позивач - державне об'єднання "Білоруська залізниця",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця",

представник відповідача - Мельник М.А. (довіреність від 06.12.2017 № У/З-04/202-17),

у присутності - ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця",

на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2017 (головуючий суддя Ковтун С.А.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 (головуючий Отрюх Б.В., судді: Тищенко О.В. і Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/3888/17

за позовом державного об'єднання "Білоруська залізниця" (далі - ДО "Білоруська залізниця"),

до публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"),

про стягнення 319 836,00 швейцарських франків.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ДО "Білоруська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення 319 836 швейцарських франків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПАТ "Українська залізниця" як користувач не забезпечило збереження вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, які належать ДО "Білоруська залізниця", а тому відповідно до Правил експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав, затверджених Радою уповноважених представників залізничних адміністрацій 24.05.1996 (далі - Правила експлуатації), ПАТ "Українська залізниця" зобов'язане відшкодувати їхню вартість, що, за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій, становить 319 836 швейцарських франків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ДО "Білоруська залізниця" 319 836 швейцарських франків.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а факт знищення 12.09.2014 на станції Основа внаслідок диверсії цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є форс-мажорною обставиною, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення обов'язку компенсації втрачених вагонів, проте жодним чином не звільняє від виконання самого обов'язку щодо сплати вартості цистерн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Укрзалізниця" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що приписи статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не можуть бути застосовані в даному випадку, а твердження про те, що знищення 12.09.2014 на станції Основа внаслідок диверсії цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є форс-мажорною обставиною, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення обов'язку компенсації втрачених вагонів, однак не звільняє від виконання самого обов'язку щодо сплати вартості цистерн, є взаємно виключними.

У поясненнях до касаційної скарги ПАТ "Укрзалізниця" посилається на те, що судами також залишено поза увагою, що цистерни №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є предметом лізингу та були застраховані, а тому судам необхідно було з'ясувати, хто є вигодонабувачем за договором страхування і чи не було виплачено страхове відшкодування за фактом знищення вагонів.

Також ПАТ "Укрзалізниця" вважає, що суди не надали належної правової оцінки актам передання у лізинг від 29.05.2015 та від 25.04.2016 до договору лізингу від 17.06.2010 № ДЛ/002/02/2010/НФЭ/Ю-2305, якими передано три з чотирьох знищених 12.09.2014 цистерн.

ДО "Білоруська залізниця" подало пояснення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 08.09.2014 за передавальною поїздною відомістю № 1139 ДО "Білоруська залізниця" передала ПАТ "Українська залізниця" (станція передавання - Калінковичі, станція приймання - Коростень) вагони, серед яких вантажні вагони (цистерни)№№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410. Товаросупровідним документом, за яким вагони прибули на станцію Коростень, є накладна № 09827157, відповідно до якої вагони були завантажені авіаційним пальним для турбінних двигунів, і станцією призначення яких була визначена Вінниця.

Починаючи з 08.09.2014 вказані цистерни експлуатувались ПАТ "Українська залізниця", якою змінено напрямок руху завантажених вагонів, про що свідчить накладна № 34632497. Зокрема зі станції Коростень цистерни №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 були відправлені на станцію Чугуїв (отримувач - в/ч А4104).

Внаслідок диверсії (вчинення невстановленими особами вибуху цистерни № 74970716 та займання цистерн №№ 74970641, 74970476, 74960410) на станції Основа Південної залізниці - філії ПАТ "Українська залізниця" 12.09.2014 цистерни були пошкоджені до стану виключення їх з інвентарного парку, що визнається сторонами та, в розумінні частини першої статті 35 ГПК України, не потребує доказування.

Відповідно до сертифіката № 4027 про форс-мажорні обставини, виданого Харківською торгово-промисловою палатою, до повноважень якої, відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України", належить засвідчення таких обставин, дана обставина визнана форс-мажорною обставиною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до копії телеграми від 01.10.2014 ПАТ "Українська залізниця" повідомило ДО "Білоруська залізниця" про пошкодження цистерн, звернувшись з проханням погодити форму компенсації за втрачені вагони та звільнити від плати за користування вагонами.

У свою чергу, ДО "Білоруська залізниця" телеграмою від 23.10.2014 повідомило ПАТ "Українська залізниця" про розмір компенсації за вагон № 74970716 - 83186,4 швейцарських франків, за вагон № 74970641 - 79846,8 швейцарських франків, за вагон № 74970476 - 79846,8 швейцарських франків та за вагон № 74960410 - 76956,0 швейцарських франків. Компенсація була визначена виходячи із залишкової вартості вагона станом на 09.10.2014 за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій. Рахунки для оплати пошкоджених вагонів були направлені 29.10.2014.

ПАТ "Українська залізниця", не погоджуючись з компенсацію у розмірі 319836 швейцарських франків, запропонувало свій розмірі компенсації - 305 778,00 швейцарських франків.

Листування сторін, яке тривало до травня 2015 року, свідчить про недосягнення між сторонами згоди щодо розміру компенсації: позивач наполягав на сумі 319 836 швейцарських франків, відповідач погоджувався акцептувати 305 778,00 швейцарських франків.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення вартості знищених цистерн.

У розумінні Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність") ДО "Білоруська залізниця" є суб'єктом господарської діяльності, що має постійне місцезнаходження за межами України, тобто є іноземним суб'єктом господарської діяльності.

Статтею першою ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

ПАТ "Українська залізниця", за визначеннями статті 3 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність", є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Надання в Україні послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності є одним із видів зовнішньоекономічної діяльності, який здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності.

Таким чином, відносини, які виникли між сторонами з приводу експлуатації ПАТ "Українська залізниця" цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, є зовнішньоекономічною діяльністю.

Згідно із статтею 5 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Частиною третьою статті 7 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється за допомогою, зокрема, рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України та угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Акти Ради уповноважених представників залізничних адміністрацій, у тому числі Правила експлуатації, Правила комплексних розрахунків між залізничними адміністраціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки (далі - Правила розрахунків) є актами, які регулюють відносини між ДО "Білоруська залізниця" та ПАТ "Українська залізниця" з приводу експлуатації ПАТ "Українська залізниця" цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410.

Відповідно до Правил експлуатації предметом їхнього регулювання є відносини, які виникають з користування парком вантажних вагонів залізничними адміністраціями держав-учасниць Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні. Дане користування здійснюється на підставі погодженої технології організації перевізного процесу, який передбачає вільний обіг справних вантажних вагонів по залізницям держав-учасниць Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні.

Даними Правилами надано право кожній залізничній адміністрації держави-учасниці Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні направити вантаж в належному їй вагоні на будь-яку станцію, відкриту для вантажних операцій, залізниці, що входить у мережу держав-учасниць Угоди.

Пунктом 2.3 Правил експлуатації передбачено, що документом, який засвідчує передачу вагонів від однієї залізничної адміністрації до другої, є передавальна поїздна відомість. Тобто вказаний документ засвідчує виникнення між залізничними адміністраціями відносин користування вантажними вагонами, в яких вони за Правилами набувають статусу залізничної адміністрації-власника та залізничної адміністрації-користувача.

Відповідно до розділу 4 Правил експлуатації користування вагонами носить платний характер.

Таким чином, відносини які виникли між сторонами, є зобов'язальними відносинами, які засновані на Правилах експлуатації та передбачають передачу майна у користування на певний строк за плату.

Водночас суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимога ДО "Білоруська залізниця" є майновою і є вимогою власника майна щодо відшкодування вартості майна, яке перебувало у користуванні ПАТ "Українська залізниця", тобто дана вимога випливає з відносин права власності і в силу пункту "б" частини першої статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (ратифікована Україною та набула чинності 19.12.2002) до спірних відносин підлягає застосуванню законодавство України.

Згідно з статтею 509 ЦК України зобов'язанням визначає правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Суб'єктами зобов'язання, які є одними із елементів зобов'язання, є його сторони: управомочена сторона - кредитор, та зобов'язана сторона - боржник.

Параграфом 1 глави 58 ЦК України визначено, що відносини щодо користування майном за плату є наймом (орендою).

Відповідно до статті 785 ЦК України зміст зобов'язання становлять права та обов'язки його сторін, одним з яких для відносин найму є обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. У свою чергу, втрата речі внаслідок його знищення свідчить про припинення відносин найму в зв'язку з відсутність предмету найму.

Схожі за своїм змістом положення містять Правила експлуатації, які покладають на залізничну адміністрацію-користувача обов'язок повертати залізничній адміністрації-власнику вагони повністю укомплектовані без заміни вузлів і деталей. Також вказані Правила містять визначення втраченого вагона, до яких віднесено такі, що підлягають виключенню з інвентаря через значні пошкодження, внаслідок яких вагон не підлягає відновленню та передбачають обов'язок залізничної адміністрації-користувача компенсувати втрачений вагон в натуральній формі або у його вартісному вираженні, надаючи залізничній адміністрації-власнику право вибору форми компенсації.

Тобто в даному випадку має місце факультативне зобов'язання, предмет виконання якого при настанні певного юридичного факту визначається кредитором.

А тому дії залізничної адміністрації-користувача щодо компенсації вартості втрачених вагонів є обов'язком, що становить зміст зобов'язання і стосується його виконання.

Згідно із статтею 611 ЦК України відповідальність за порушення зобов'язання є тим правовим наслідком, який наступає за його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначають зміст зобов'язання. Тобто, законодавство розмежовує дії, які слід вчинити на виконання прийнятого обов'язку, що є складовою змісту зобов'язання, від дій, що є похідними від порушення обов'язку.

Дані дії є окремими правовими категоріями, які мають самостійні способи захисту в розумінні статті 16 ЦК України, та, відповідно, правові механізми, що визначають можливість їх застосування.

Тобто приписи статті 617 ЦК України, яка визначає випадки звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, не можуть бути застосовані для регулювання дій, що складають зміст зобов'язання і стосуються безпосередньо його виконання.

Факт знищення 12.09.2014 на станції Основа внаслідок диверсії цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 визнано судами форс-мажорною обставиною, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення обов'язку компенсації втрачених вагонів, проте суди дійшли висновку, що це жодним чином не звільняє від виконання самого обов'язку щодо сплати вартості цистерн.

Пунктом 4.15 Правил експлуатації визначено, що залізнична адміністрація-користувач відшкодовує залізничній адміністрації-власниці вартість втраченого при користуванні вагону, яка розрахована виходячи з цін на вантажні вагони за Правилами користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні, що діяли на момент пред'явлення рахунку. Розрахунки за втрачені вагони здійснюються у вартісному вираженні у відповідності до Правил розрахунків.

Судами встановлено, що відповідно до рахунка від 29.10.2014 № 09/2014, за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій, загальна вартість втрачених вагонів станом на 09.10.2014 склала 319 836 швейцарських франків, а саме вагону № 74970716 - 83186,4 швейцарських франків, вагону № 74970641 - 79846,8 швейцарських франків, вагону № 74970476 - 79846,8 швейцарських франків, вагону № 74960410 - 76956,0 швейцарських франків.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись, оскільки суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення вартості пошкоджених цистерн не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи актам передання майна у власність від 29.05.2015 та від 25.04.2016 № 2 до договору лізингу від 17.06.2010 № ДЛ/002/02/2010/НФЭ/Ю-2305, якими лізингодавцем (спільним товариством з обмеженою відповідальністю "ВТБ Лізинг") передано у власність лізингоодержувачу (ДО "Білоруська залізниця") три з чотирьох цистерн, знищених 14.09.2014. Тобто судами не встановлено, хто був власником цистерн на момент їх знищення і на якій підставі було здійснено 29.05.2015 та 25.04.2016 передачу знищеного майна.

Крім того, суди попередніх інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин статті 509, 611, 785 ЦК України, не обґрунтували, яким нормам законодавства України чи міжнародного законодавства, що мають вищу юридичну силу, суперечать вимоги статті 617 ЦК України, що, в свою чергу, виключає можливість застосування вказаної норми права до спірних правовідносин.

При цьому частиною третьою статті 7 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється за допомогою, зокрема, законів України.

Також касаційний господарський суд не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про те, що факт знищення 12.09.2014 на станції Основа внаслідок диверсії цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 визнано судами форс-мажорною обставиною, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення обов'язку компенсації втрачених вагонів, проте суди дійшли висновку, що це жодним чином не звільняє від виконання самого обов'язку щодо сплати вартості цистерн, оскільки вказані висновки є протилежними та другий з них зроблений без обґрунтування того, на підставі яких доказів чи норм права суди дійшли такого висновку.

Касаційний господарський суд також зазначає, що суди попередніх інстанцій, досліджуючи вартість знищених цистерн, залишили поза увагою вимоги пункту 4.15 Правил експлуатації, зокрема в частині визначення вартості пошкодженого вагону, яким передбачено, що з розрахованої суми вираховується кожний рік експлуатації у розмірі 4 % вартості його знецінення, але не більше 80 %, рік виробництва та рік пошкодження рахується за один рік.

Водночас у матеріалах справи наявні докази, що ДО "Білоруська залізниця" застосовує 8 % вартості знецінення майна, а ПАТ "Укрзалізниця" 12 % вартості знецінення майна, виходячи з одних і тих же даних, а саме рік виробництва 2011, а рік пошкодження 2014. Тобто судами не здійснено перевірку наданих сторонами справи розрахунків вартості знищених цистерн та не встановлено, який з розрахунків є правильним.

Судами попередніх інстанцій також залишено поза увагою, посилання ПАТ "Укрзалізниця" на те, що цистерни №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є предметом лізингу та були застраховані. Тобто судами не встановлено, хто є вигодонабувачем за договором страхування і чи не було виплачено страхове відшкодування за фактом знищення вагонів.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що приписи статті 617 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку, а твердження про те, що знищення 12.09.2014 на станції Основа внаслідок диверсії цистерн №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є форс-мажорною обставиною, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення обов'язку компенсації втрачених вагонів, однак не звільняє від виконання самого обов'язку щодо сплати вартості цистерн, є взаємно виключними, також і те, що судами залишено поза увагою, що цистерни №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 є предметом лізингу та були застраховані, а тому судам необхідно було б з'ясувати, хто є вигодонабувачем за договором страхування і чи не було виплачено страхове відшкодування за фактом знищення вагонів, а, крім того, й що ними не надано належної правової оцінки актам передання у лізинг від 29.05.2015 та від 25.04.2016 до договору лізингу від 17.06.2010 № ДЛ/002/02/2010/НФЭ/Ю-2305, якими передано три з чотирьох знищених 12.09.2014 цистерн, приймаються Касаційним господарським судом з огляду на викладені обставини.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 у справі № 910/3888/17 скасувати.

Справу № 910/3888/17 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко