Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.04.2018 року у справі №922/2318/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2318/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.

за участю секретаря судового засідання - Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2",

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - Фізична особа-підприємець Правдін Денис Валерійович,

представник відповідача-1 - не з'явився,

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Добромед",

представник відповідача-2 - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Марічка",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2",

на рішення господарського суду Харківської області

від 26.09.2017

у складі судді: Сальнікової Г.І.,

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 01.02.2018

у складі колегії судді: Пелипенко Н.М. (головуючий), Барбашова С.В., Медуниця О.Є.,

у справі за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2",

до 1. Фізичної особи-підприємця Правдіна Дениса Валерійовича,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Добромед",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Марічка",

про стягнення коштів, розірвання договору та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" (далі - ТОВ "Аверс Плюс2", позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Правдіна Д.В. (далі - ФОП Правдін Д.В., відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Добромед" (далі - ТОВ "Добромед", відповідач 2) про:

- стягнення з Фізичної особи-підприємця Правдіна Д.В. 188 032, 00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014;

- розірвання укладеного між відповідачами Договору оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014, із застосуванням наслідків розірвання договору шляхом приведення сторін в первісний стан з підписанням акту повернення нежитлових приміщень;

- виселення Фізичної особи-підприємця Правдіна Д.В. з нежитлових приміщень загальною площею 146,90 кв. м, розташованих в будинку № 10 на майдані Павлівському (майдан Р.Люксембург) у м. Харкові, шляхом звільнення приміщення від його майна, речей та найманих ним працівників, що перебувають в приміщеннях з приведенням орендованого приміщення в стан придатний для використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" без обмежень з боку третіх осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 19.08.2016 (момент реєстрації права власності) і по теперішній час, на підставі укладених між ТОВ "Аверс Плюс2" та ТОВ "Європа-Факторинг" Договору про відступлення права вимоги № Ф-9/2016 від 27.07.2016 та Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.07.2016, є власником нежитлових приміщень (за переліком) в буд. № 10 на майдані Павлівському у м. Харкові, загальною площею 249,2 кв. м, частина яких є предметом спірного договору оренди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №922/2318/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять жодного належного повідомлення відповідача-1 про зміну кредитора у зобов'язанні, як і доказів надсилання відповідачу-1 документів з вимогами щодо зміни умов договору оренди, реквізитів для сплати орендних платежів на користь нового кредитора (позивача); оскільки право власності на спірні приміщення є оспорюваним в судах різних інстанцій, автоматичний перехід прав наймодавця (орендодавця) за договором оренди є неможливим, оскільки також є оспорюваним. Також, суди вказали, що договір оренди укладений строком до 31.08.2017 і сторонами його термін не продовжено та на момент прийняття судового рішення місцевим господарським судом, договір припинив дію.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2017 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №922/2318/17, в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ФОП Правдіна Д.В. суми заборгованості за Договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 в розмірі 188 032, 00 грн., ТОВ "Аверс Плюс2" звернулось з касаційною скаргою про скасування судових рішень в оскарженій частині, з вимогою прийняти нове судове рішення, яким в зазначеній частині задовольнити позовні вимоги та стягнути з ФОП Правдіна Д.В. на користь ТОВ "Аверс Плюс2" суму заборгованості за Договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 у сумі 188 032, 00 грн.

При цьому, скаржник посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушення ст.ст. 78, 79, ч. 9 ст. 80, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та помилкове застосування приписів ст.ст. 514, 526, 770 ЦК України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/2318/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 16.04.2018 прийнято справу № 922/2318/17 господарського суду Харківської області до провадження; відкрито касаційне провадження у справі № 922/2318/17 господарського суду Харківської області за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018; повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 05.06.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 29.05.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., на підставі розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.06.2018 № 1090, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/2318/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018 (розпорядження та протокол в матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 05.06.2018 прийнято справу № 922/2318/17 господарського суду Харківської області до провадження.

Ухвалено розгляд касаційної скарги ТОВ "Аверс Плюс2" на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 здійснити в дату та час, визначені ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2018, тобто 05.06.2018.

Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 05.06.2018 учасники справи уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу.

Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Позовна заява ТОВ "Аверс Плюс2" міститься вимоги про стягнення з ФОП Правдіна Д.В. 188 032, 00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014; розірвання укладеного між відповідачами Договору оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 та виселення ФОП Правдіна Д.В. з нежитлових приміщень загальною площею 146,90 кв. м, розташованих в будинку № 10 на майдані Павлівському (майдан Р.Люксембург) у м. Харкові, які й були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій.

Як вбачається зі змісту та прохальної частини касаційної скарги, ТОВ "Аверс Плюс2" оскаржує в касаційному порядку рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №922/2318/17 лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ФОП Правдіна Д.В. суми заборгованості за Договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 в розмірі 188 032, 00 грн.

Враховуючи повноваження суду касаційної інстанції та межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені процесуальним законом (ст.ст. 300, 308 ГПК України), а також вимоги касаційної скарги, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду переглядає оскаржені ТОВ "Аверс Плюс2" судові акти в частині розгляду судами першої та апеляційної інстанцій позовної вимоги про стягнення з ФОП Правдіна Д.В. 188 032, 00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскарженій частині, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.12.2014 між ТОВ "Добромед" (орендодавець) та ФОП Правдіним Д.В. (орендар) укладений Договір оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого, орендодавець передає орендарю у користування нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, пл. Павлівська, 10 (раніше: пл. Рози Люксембург, 10), загальною площею 146.90 кв. м. (в редакції додаткової угоди № 1 від 02.01.2016), для торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями за плату, передбачену цим договором, строком до 31.08.2017.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, ТОВ "Аверс Плюс2" посилався на те, що на підставі Договору про відступлення права вимоги № Ф-9/2016 від 27.07.2016 та Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.07.2016 з 19.08.2016 (зареєстровано право власності) та по сьогоднішній день він є власником нежитлових приміщень 1-го поверху №13, 14, 13а, 136, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. "А-7" в буд. 10. майдан Павлівський. м. Харків, загальною площею 249.2 кв. м. (що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), частина яких є предметом договору оренди.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Договір за своєю правовою природою є правочином, який відповідно до ст. 202 ЦК України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Положеннями ст.ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (ст. 770 ЦК України).

Отже, наймачеві надається додатковий захист шляхом встановлення правила, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав. Тобто в результаті переходу права власності на найману річ має місце заміна наймодавця в договорі найму.

Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про неможливість автоматичного переходу прав орендодавця за договором оренди є таким, що не узгоджується та не відповідає приписам ст. 770 ЦК України.

Наведене також спростовує твердження місцевого господарського суду, що позивач не є стороною спірного договору.

Крім того, судові акти попередніх судових інстанцій містять суперечливі висновки стосовно повідомлення орендаря про заміну кредитора у зобов'язанні.

Так, місцевий господарський суд зазначив про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів вищезазначеного повідомлення, натомість апеляційна інстанція встановила, що позивач листом від 01.11.2016 повідомив орендаря про зміну з 19.08.2016 власника нежитлових приміщень та про необхідність сплати орендної плати новому власнику з повідомленням банківських реквізитів на здійснення орендних платежів.

Тобто, орендар був обізнаний про заміну власника нежитлових приміщень, частину яких він орендує, та продовжував сплачувати орендну плату попередньому власнику.

Поряд з цим, колегія суддів, також, вважає необхідним звернути увагу на те, що доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є відкритим, відтак, у разі сумніву щодо дійсного (чинного) власника (володільця) спірного майна, будь-яка особа, у встановленому законодавством порядку, може отримати актуальну на час звернення інформацію.

Вирішуючи спір у даній справі, господарськими судами попередніх інстанцій не встановлені дійсні права і обов'язки сторін щодо предмету спору, не з'ясовані правові наслідки для договору оренди у разі зміни власника майна переданого в оренду, не визначені процесуальні та правові статуси учасників спірних правовідносин за хронологією набуття ними прав та обов'язків.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Оцінка доказів це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності.

Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з погляду на їх належність, допустимість, достатність та взаємозв'язок є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що слідують із отримуваної доказової інформації.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухвалені судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Водночас, суд касаційної інстанції згідно із ст. 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ТОВ "Аверс Плюс2" та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Правдіна Д.В. 188 032, 00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014, з направленням справи (у скасованій частині) на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду суду надати належну оцінку доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, встановити у повному обсязі фактичні обставини справи, а відтак, встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у скасованій частині.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 та рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2017 у справі № 922/2318/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Аверс Плюс2" про стягнення з Фізичної особи - підприємця Правдіна Дениса Валерійовича 188 032, 00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 і передати справу (у скасованій частині) на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

Л.Й. Катеринчук