Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.04.2018 року у справі №910/21230/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21230/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство",

представник позивача - Лахненко Є.М - арбітражний керуючий (посвідчення від 30.01.2013 № 13);

відповідач - приватне акціонерне товариство "Телесистеми України",

представник відповідача - Скрицький О.М. (посвідчення від 15.12.2005 № 2422),

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017

(суддя Демидов В.О.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018

(головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді: Жук Г.А. і Калатай Н.Ф.)

у справі № 910/21230/17

за позовом державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"

до приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 523 182, 38 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" (далі - Позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - Відповідач) про стягнення 523 182,38 грн., з яких: заборгованість: за договором від 01.11.2006 № S ODE ODE 0015 - у розмірі 244 767,77 грн.; за договором від 01.11.2006 № S ODE ODE 0010 - у розмірі 244 767,77 грн.; за договором від 28.03.2011 №ЮВ-103 - у розмірі 497,10 грн.; 3% річних у розмірі 16 855,67 грн.; пеня у розмірі 10 506,84 грн.; "інфляційні втрати" у розмірі 5 787,23 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням Відповідачем договорів від 01.11.2006 № S ODE ODE 0015, від 01.11.2006 № S ODE ODE 0010 та від 28.03.2011 № ЮВ-103 у частині своєчасної оплати отриманих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018, позов задоволено.

Рішення попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що Позивач виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг Відповідачу за договорами, а останній не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з їх оплати та має перед Позивачем заборгованість за надані послуги за зазначеними договорами.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що: оскаржувані судові рішення ухвалені судами без дослідження зібраних у справі доказів та без надання їм належної оцінки; обставини, що є предметом доказування, щодо надання Позивачем послуг та їх вартості встановлені судами на підставі недопустимих доказів, матеріали справи не містять первинних документів, як-от акти наданих послуг, що засвідчували б факт надання таких послуг; судами попередніх інстанцій не досліджена обставина, пов'язана з позбавленням Позивача статусу платника ПДВ.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що останні є законними та обґрунтованими.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

01.11.2006 Позивачем (виконавець) та Відповідачем (замовник) укладено договори № S ODE ODE 0010 (далі - Договір-1) та № S ODE ODE 0015 (далі - Договір-2), відповідно до яких на підставі взаємної згоди сторін замовник передає, а виконавець приймає на утримання і розміщує в погодженому сторонами місці обладнання базової станції замовника та антенно-фідерні пристрої зазначеної станції, які надалі разом іменуються "базові станції".

Місце розташування визначене сторонами на території, яка належить виконавцеві на праві власності, знаходиться за адресою: м. Одеса, Тираспільське шосе, 22-а (Дальницьке шосе, 22а) S 0010, площею 50 кв.м і складається з місця для розміщення контейнеру з радіотехнічною апаратурою та місця для встановлення антено-фідерних пристроїв (пункт 1.2 Договору-1).

Пунктом 1.2 Договору-2 визначено, що місце розташування визначене сторонами на території, яка належить виконавцеві на праві власності, знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 1, сайт ODE ODE 0015, площею 50 кв.м і складається з місця для розміщення контейнеру з радіотехнічною апаратурою та місця для встановлення антено-фідерних пристроїв.

За пунктом 3.1 Договорів 1 і 2 (у редакції додаткових угод від 01.10.2014 №ДПС-574 та від 01.10.2014 №ДПС-573) загальна вартість надання виконавцем послуг, обумовлених цим договором, на підставі взаємної згоди сторін становить 6 000 грн., у т.ч. ПДВ (базовий місяць - жовтень 2014 року), без урахування вартості спожитої електроенергії. Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Розмір плати за надання виконавцем обумовлених цим договором послуг за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати на індекс інфляції.

Відповідно до пунктів 3.4 Договорів 1 і 2 (у редакції додаткових угод від 01.10.2014 №ДПС-574 та від 01.10.2014 №ДПС-573) оплата послуг за цим договором проводиться авансовим платежем за наступний місяць згідно із щомісячно виставленими рахунками шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на банківський рахунок чи вноситься до каси виконавця не пізніше 25-го числа попереднього місяця. Замовник повинен самостійно одержати від виконавця оформлений рахунок та акт виконаних робіт.

Згідно з пунктом 4.1 Договорів 1 та 2 (у редакції додаткових угод від 01.10.2014 №ДПС-574 та від 01.10.2014 №ДПС-573) у разі порушення термінів оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми, а також штрафні санкції у розмірі 3% від несплаченої суми. При затримці замовником оплати виставлених виконавцем рахунків більше 10-ти банківських днів виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, стягнувши понесені збитки, в тому числі упущену вигоду.

Відповідно до пункту 7.1 Договорів 1 і 2 (у редакції додаткових угод від 01.01.2011 №ЮВ-83 та від 01.01.2011 №ЮВ-82) договори набувають чинності з дати їх підписання сторонами та діють до 31.12.2011, з можливістю їх подальшої пролонгації. За 2 місяці до закінчення строку дії договору сторона, яка бажає припинити дію договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на наступний такий самий строк.

28.03.2011 Позивачем (власник мереж) та Відповідачем (споживач) укладено договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № ЮВ-103 (далі - Договір-3), відповідно до пункту 1.1 якого власник мереж забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, вказані в пункті 4.1 цього договору.

Пунктом 4.1.1 Договору-3 визначено, що споживач зобов'язаний здійснювати оплату за перетікання реактивної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії" та за технічне обслуговування електричних установок споживача (якщо таке обслуговування передбачене договором) відповідно до додатка "Виконання додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача".

Відповідно до пункту 8.2 Договору-3 у разі внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 цього договору, з порушенням термінів споживач сплачує власнику мереж пеню в розмірі 3 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається в розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно з пунктом 10.6 Договору-3 цей договір укладається на строк до 31.12.2011, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якою із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 13.04.2016 №7-14/04 щодо сплати заборгованості у розмірі 208 069,18 грн. за вказаними договорами у строк протягом 30 днів з отримання цієї претензії. Ця претензія була отримана Відповідачем 22.04.2016, проте залишена останнім без задоволення.

З листа Відповідача від 30.03.2017 № 00332, надісланого Позивачу (а.с. 147), вбачається, що Відповідач визнає існування заборгованості та гарантує сплату грошового зобов'язання у повному обсязі згідно з актом звірки на рахунок Позивача. Також відповідач просив про надання доступу до телекомунікаційного обладнання з метою його демонтажу та просив вважати укладені договори розірваними.

У відповідь на даний лист Позивачем направлено листа від 12.07.2017 № КС-637, в якому Позивач не заперечував проти розірвання договору, однак наполягав на сплаті заборгованості та підписанні додаткових угод про розірвання договорів та актів приймання-передачі (повернення). Позивач у листі також зазначив, що на порушення взятих на себе зобов'язань за Договорами 1, 2, 3 Відповідачем не сплачувалася плата, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 509 771,12 грн. Даного листа отримано Відповідачем 17.07.2017.

З копії листа №00340 від 21.11.2017 вбачається, що Відповідач просив допустити представників підрядної організації для демонтажу та вивозу обладнання, розміщеного за адресою: м. Одеса, вул. Дальницьке шосе, 22а.

У відповідь на зазначений лист Позивач листом від 20.12.2017 №КС-1201 повідомив Відповідача про те, що заперечує проти допуску представників підрядної організації для демонтажу та вивозу обладнання на підставі існування заборгованості і непідписання додаткових угод про розірвання договорів та актів приймання-передачі (повернення).

Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано акти надання послуг за період з травня 2015 року по жовтень 2015 року включно. Крім того, з листів Позивача (а.с.117-131) вбачається, що Позивачем Відповідачу направлялися рахунки на оплату та акти наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач належним чином надавав Відповідачу послуги, проте Відповідач оплату за договорами проводив невчасно і неповністю, у зв'язку з чим у Відповідача утворилася заборгованість, а саме: заборгованість за Договором-1 у розмірі 244 767,77 грн.; за Договором-2 у розмірі 244 767,77 грн. та за Договором-3 у розмірі 497,10 грн.

Доказів оплати вказаної заборгованості Відповідачем не надано, як і не надано обґрунтованих заперечень стосовно розміру вказаної заборгованості.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором-1 у розмірі 244 767,77 грн., Договором-2 у розмірі 244 767,77 грн. та Договором-3 у розмірі 497,10 грн. є обґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунки пені (нарахованої на підставі пункту 4.1 Договорів-1, 2 та пункту 8.2 Договору-3), 3% річних та "інфляційних" (нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України) визнали їх арифметично вірними та задовольнили позовні вимоги в частині стягнення заявленої суми пені, 3% річних та "інфляційних".

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника (Відповідача) із задоволенням позовних вимог.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання; стаття 610);

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626);

- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901);

- якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903);

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша та третя статті 549);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: Позивач належним чином надав Відповідачу обумовлені згаданими договорами послуги; Відповідач взяті на себе зобов'язання за договорами належним чином не виконав, не оплатив надані послуги (за Договором-1 у розмірі 244 767,77 грн., за Договором-2 у розмірі 244 767,77 грн. та за Договором-3 у розмірі 497,10 грн.); Відповідач не спростував факт порушення ним зобов'язання за договорами, доказів сплати вказаної заборгованості не надав, не надав і обґрунтованих заперечень стосовно розміру заборгованості; у зв'язку з порушенням Відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами обґрунтованим є стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, 3% річних та "інфляційних", - дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Що ж до посилання скаржника на те, що у справі відсутні первинні документи, які засвідчували б надання таких послуг, то Позивачем до суду апеляційної інстанції було подано відзив на апеляційну скаргу до якого додано акти надання послуг, які, за поясненнями Позивача, надавалися за період з дати виникнення заборгованості до жовтня 2015 року, у зв'язку з тим, що Відповідачем не виконувалися вимоги щодо оплати послуг. З листопада 2015 року Позивач направляв листи разом з актами виконаних робіт (копії цих листів з копіями рекомендованих повідомлень є у справі) для підписання, однак дані акти не поверталися.

Посилання скаржника на те, що відсутні докази на підтвердження надання послуг та пред'явлення вимоги про сплату спростовується також претензіями та листами Позивача і листом Відповідача від 30.03.2017 № 00332, надісланого Позивачу, з якого вбачається, що Відповідач визнає існування заборгованості за договорами (S ODE ODE 0015, S ODE ODE 0010) та гарантує сплату грошового зобов'язання у повному обсязі згідно з актом звірки на рахунок Позивача і просить вважати Договір-1 та Договір-2 розірваним з 01.05.2017. Відповідні обставини та докази, що їх підтверджують, з'ясовано попередніми судовими інстанціями.

Водночас зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Відповідач у касаційній скарзі фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судами, та вказує про свою незгоду із здійсненою цим судом оцінкою доказів зі справи.

Питання, пов'язані із сплатою ПДВ, згідно з частиною другою статті 1 Цивільного кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, норми якого правильно застосовувалися судами до спірних правовідносин у даній справі, а тому відповідні аргументи скаржника обґрунтовано не прийнято апеляційним господарським судом. Водночас Касаційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу й на таке. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Відповідачем свого часу було визнано існування заборгованості за згаданими договорами, а відповідно до частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття рішення місцевим господарським судом зі справи) обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; аналогічний за змістом припис вміщено і в частині першій статті 75 названого Кодексу в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови апеляційною інстанцією.

Поряд з тим відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Невиконання ж стороною зі справи (Відповідачем) свого процесуального обов'язку щодо доведення у суді попередніх інстанцій тих обставин, на які вона (сторона) посилається як на підставу своїх заперечень не може бути надолужене в суді касаційної інстанції в силу наведеного припису статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційний господарський суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги аргументи, які наведені у відзиві Позивача на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень попередніх судових інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права, зазначених у цій постанові.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає оскаржувані рішення та постанову без змін, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 910/21230/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов