Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.07.2018 року у справі №910/20874/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20874/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Селіваненко В.П.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" ,

представник - адвокат Васів Ю.М. (ордер серії ЛВ №085974 від 03.01.2018),

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА"

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 04.06.2018

у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

та на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.03.2018

у складі судді Літвінової М.Є.

у справі № 910/20874/17

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА"

про визнання права

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 21.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" звернулося безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №910/20874/17 в порядку статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20874/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., Селіваненко В.П., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2018.

3. Ухвалою від 06.07.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №910/20874/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018, призначив розгляд касаційної скарги на 04.09.2018 о 16 год. 30 хв.

4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

5. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування положень статей 512, 514, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" (далі - відповідач-2) про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" сплати суми боргу в розмірі 250 082 217, 02 грн. за договором №Л15017И від 22.01.2015, що виплачений Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" відповідно до договору поруки та про визнання відсутнім права вимагати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" за кредитним договором №Л15017И від 22.01.2015 стягнення суми заборгованості в розмірі 250 082 217, 02 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА", який був сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ".

6.1. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 були укладені кредитні договори, на забезпечення виконання яких між відповідачем-1 та позивачем укладено договір поруки. Позивач, як поручитель, виконав обов'язок відповідача-2 перед відповідачем-1 за кредитними договорами, а саме погасив заборгованість, у зв'язку з чим до нього перейшло право вимоги до відповідача-2. Проте, відповідачі ухиляються від вчинення дій, які б дозволили позивачу звернутися з вимогою до відповідача-2 про стягнення спірної суми.

Короткий зміст рішення першої інстанції

7. Рішенням від 26.03.2018 Господарський суд міста Києва у задоволенні позовних вимог відмовив.

7.1. Суд першої інстанції встановив таке:

- 17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (кредитор) укладено договір поруки №4Л 15017И/П, умовами якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" (боржник) своїх зобов'язань за Кредитним договором від 22.01.2015 №4Л 15015И (далі - кредитний договір-1), а зокрема: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1 та Кредитним договором від 22.01.2015 №4Л 15017И (далі - кредитний договір-2), а зокрема з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

- сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (пункт 6 договору);

- відповідно до пункту 7 договору, у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель дійшли згоди про те, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору;

- обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що належним чином виконав договір поруки та сплатив за боржника кредит, у зв'язку з чим є підстави для визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" сплати суми боргу за Кредитним договором і визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за Кредитним договором.

7.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- матеріали справи не містять документального підтвердження того, що позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити грошові кошти на суму 250 082 217, 02 грн., а останній відмовився від цього; Банк звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" з вимогою виконати умови Кредитного договору та/або до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" з вимогою виконати умови договору поруки;

- суду не надано свідоцтва про акредитацію центру сертифікації ключів; атестату відповідності виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України тощо. При цьому, представлений примірник договору поруки без проведення засвідчення (перевірки) ЕЦП в електронному документі і відсутній висновок АЦСК у письмовій формі, який би містив підписи представників АЦСК і був завірений печаткою;

- документального підтвердження наявності повноважень у ОСОБА_7, що діяв на підставі довіреності №20-К-Н-О від 06.01.2016, на підписання договору поруки суду також не надано;

- з наданого до матеріалів справи примірника договору поруки не вбачається можливості ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу, тому неможливо встановити хто саме укладав цей електронний документ;

- з матеріалів справи не вбачається укладення такого договору сторонами у справі, як не вбачається і в самому договорі поруки реквізитів, визначених вимогами закону до електронних документів. З урахуванням викладеного, у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття, як належного доказу виникнення правовідносин поруки, примірника договору поруки, наданого позивачем, оскільки такий електронний документ не відповідає вимогам щодо електронного документа відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг";

- в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що 18.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 250 082 217, 02 грн.;

- за відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що перерахуванням 250 082 217, 02 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - відповідача-2 за Кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за цим Кредитним договором в повному обсязі;

- висновки місцевого суду мотивовані з посиланням на недоведення позивачем фактичних обставин справи, які обґрунтовують порушення прав позивача, як сторони зобов'язання (поручителя), та порушення норм цивільного права - статей 554, 556, 559, 626, 628 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. Постановою від 04.06.2018 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №910/20874/17 залишив без змін.

8.1. Переглянувши справу, апеляційний суд погодився з повнотою дослідження доказів у справі місцевим судом та наданою їм оцінкою як таким, що не доводять порушення прав позивача, що випливають із зобов'язань поручителя, оскільки поручителем (позивачем у справі) не надано належних доказів укладення договору поруки у формі електронного документа; не надано доказів звернення з вимогою до відповідача-2 про стягнення грошової суми, яка була сплачена на виконання зобов'язань за договором поруки на суму 250 082 217, 02 грн.; відповідачами не надано доказів розміру заборгованості за кредитним договором від 22.01.2015, на виконання якого позивач здійснив платіж як поручитель; відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження сертифікації ключів Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПриватБанк", якими вчинялись електронні цифрові підписи на договорі поруки від імені представника ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" ОСОБА_8 та повноважень представника ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_7 на укладення договору поруки у формі електронного документа; наданими доказами не підтверджується цілісність даних щодо спірного договору поруки в електронній формі.

8.2. Проаналізувавши предмет позовних вимог у даній справі про визнання права за позивачем вимагати від відповідача-2 сплати певної грошової суми та про визнання відсутнім у відповідача-1 права вимагати сплати певної грошової суми від відповідача-2, апеляційний суд дійшов висновку, що він кореспондується зі способами захисту права, які визначені у статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, а тому може бути предметом розгляду у даному спорі.

Разом з тим, прийнявши до уваги, що позивачем не доведено, за сукупністю наданих ним неналежних та недостатніх доказів, фактичних обставин порушення його прав з боку відповідачів 1, 2 у даній справі, апеляційний суд погодився з правильністю висновків місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивач у справі)

9. Скаржник доводив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 512, 514, 553, 554 ЦК України, статтю 193 ГК України. При цьому, суди залишили поза увагою той факт, що позивач належним чином виконав зобов'язання ТОВ "ЛОКАСТА" перед ПАТ КБ "Приватбанк", який ухиляється від виконання умов договору поруки з передачі йому визначених законом документів, внаслідок чого позбавляє ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" права вимоги за виконаним зобов'язанням поручителя.

9.1. Скаржник аргументував, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ПАТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позов та під час розгляду спору судом не заперечував дійсності укладеного договору поруки ув формі електронного документа від 17.11.2016, повноважень представників сторін на його укладення та фактичних обставин отримання грошових коштів на суму 250 082 217, 02 грн. за платіжним дорученням №8 від 18.11.2016 на виконання зобов'язань за Кредитним договором №4Л15017И, а тому суди порушили вимоги статей 75-77 ГПК України, поставивши під сумнів докази, які визнавалися учасниками справи, та проявивши упередженість в оцінці доказів.

9.2. Скаржник доводив, що суди попередніх інстанцій не витребували у відповідача копії кредитних договорів та розрахунок заборгованості (довідку) по кредитних договорах, за якими позивач сплатив кошти на суму 250 082 217, 02 грн., а за таких обставин суд та сторони були позбавлені можливості дослідити усі обставини справи, зокрема чи наявна заборгованість за кредитними договорами та чи позивач виконав свої зобов'язання за договором поруки в повному обсязі.

Доводи інших учасників справи

10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

11. Господарський кодекс України

Частина 2 статті 20 - кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Частина 1 статті 193 - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

12. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 16 - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 статті 16 - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частина 1 статті 512 - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Частина 3 статті 512 - кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 514 - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 553 - за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частина 1 статті 554 - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частина 2 статті 554 - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина 3 статті 554 - особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

13. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній з 15.12.2017

Частини 1-2 статті 4 - право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина 2 статті 5 - у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 7 - правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Частина 3 статті 13 - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 статті 73 - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 2 статті 74 - у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частина 4 статті 74 - суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Стаття 75 - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частина 4 статті 165 - якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частина 1 статті 237 - при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частина 2 статті 237 - при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

14. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку того чи іншого доказу у справі. Разом з тим, Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про застосування судами приписів пункту 1 частини 2 статті 16, статей 512, 514, 553, 554 ЦК України, статей 20, 193 ГК України, частини 4 статті 165 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

15. За змістом частин 1, 2 статті 553 ЦК України вбачається, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

За змістом частин 1, 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою, позивач виходив з того, що виконав договір поруки та сплатив за боржника кредит, у зв'язку з чим є підстави для визнання його права відповідачами 1, 2 вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА" сплати суми боргу за Кредитним договором, оскільки відповідач-1 відмовляється видати йому належні документи для подальшого звернення з позовом до відповідача-2 спірної суми, сплаченої за договором поруки, також позивач просив визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за Кредитним договором, оскільки така сума уже сплачена ним, як поручителем.

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди передусім виходили з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів переходу до поручителя прав вимоги згідно виконаного ним зобов'язання за договором поруки, оскільки сам договір поруки укладено між позивачем та відповідачем в електронній формі та він має певні дефекти електронних підписів сторін, які виключають можливість визнання його належним доказом у справі.

Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що у відзиві на позов від 19.02.2018 відповідач-1 не заперечував щодо обставин укладення договору поруки з позивачем в формі електронного документа від 17.11.2016, повноважень представників сторін на його укладення та фактичних обставин отримання грошових коштів на суму 250 082 217, 02 грн. за платіжним дорученням №8 від 18.11.2016 на виконання зобов'язань за кредитним договором №4Л15017И, а тільки посилався на обрання позивачем неналежного способу захисту у даній справі та непідвідомчість спору про встановлення юридичних фактів судам господарської юрисдикції (т. 1, а.с. 57-64).

Керуючись частиною 1 статті 75 ГПК України, обставини не підлягають доказуванню, якщо вони визнаються учасниками справи. Також, згідно з частиною 4 статті 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як вбачається за змістом судових рішень, судами не мотивовано висновків про необхідність дослідження доказів (копії договору поруки, укладеного у формі електронного документа з виготовленням її на паперовому носії), які не оспорювалися відповідачем-1 у відзиві на позов (частина 1 статті 165 ГПК України), а також наявності в суду повноважень щодо дослідження доказів укладення та дійсності договору поруки 17.11.2016 за відсутності заперечень сторін, які б спростовували фактичні обставини укладення та виконання зазначеного договору, оскільки згідно з частиною 2 статті 237 ГПК України, суд не має права виходити за межі позовних вимог при ухваленні судового рішення.

Зазначені процесуальні порушення Верховний Суд вважає такими, що порушили справедливий баланс інтересів сторін в дослідженні та оцінці доказів у справі та унеможливили постановлення судових рішень, які б відповідали принципам законності, обґрунтованості, були прийняті з дотриманням рівності прав сторін спору, а тому постановлені судами рішення у справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

17. Аналізуючи положення частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 4 ГПК України, можна зробити висновок про те, що відповідно до спеціальних норм права, якими є положення статті 20 ГК України, способами захисту цивільних прав визначено не тільки "визнання права", але й "визнання відсутності права". Разом з тим, за приписами частини 2 статті 4 ГПК України, такі способи захисту є допустимими, якщо позивач доведе, що "визнання права" чи "визнання відсутності права" порушує саме майнові права та інтереси позивача.

Отже, вирішуючи спір про "визнання права", господарський суд повинен диференціювати такі позовні вимоги від вимог про встановлення юридичних фактів, які не підвідомчі судам господарської юрисдикції, а підвідомчі цивільним судам. При цьому, судам належить встановити чи існує між сторонами "спір про право", якими правовими механізмами таке право може бути захищене з огляду на договірні зобов'язання сторін, чи є достатнім для його захисту саме "визнання права", чи потрібне застосування інших механізмів для захисту існуючого права, виходячи з умов укладеного господарського договору.

Також, при новому розгляді спору судам належить дослідити, яким чином позивач захищає власні права та майнові інтереси, заявляючи іншу частину своїх позовних вимог: "визнати відсутнім право вимагати у ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором №4Л15017И від 22.01.2015 стягнення суми заборгованості в розмірі 250 082 217, 02 грн. із ТОВ "ЛОКАСТА", який був сплачений ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" та чи не вчиняє він дії на користь третьої особи, з огляду на вимоги частини 2 статті 4 ГПК України.

18. Колегія суддів зазначає про прийняття Великою палатою Верховного Суду Постанови від 21.08.2018 у справі №910/14144/17 про скасування прийнятих судами рішень за подібного предмета спору та припинення провадження у справі, однак, повний текст Постанови Верховного Суду від 21.08.2018 на час прийняття даної Постанови ще не опубліковано, тому Суду невідома правова позиція, викладена у ній.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

19. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 9-9.2. мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з підстав, зазначених в пунктах 15-17 мотивувальної частини даної постанови. З огляду на відсутність повноважень касаційного суду щодо переоцінки доказів, вимоги скаржника в частині постановлення нового рішення є необґрунтованими, оскільки Суд дійшов висновку про скасування прийнятих судами рішень саме з підстав порушення норм процесуального права на предмет оцінки доказів, що вимагає нового розгляду справи судами, які мають повноваження щодо оцінки доказів.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

20. З огляду на зазначене та встановлення порушення норм процесуального права, які унеможливили прийняття законних та обґрунтованих рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам належить здійснити оцінку доказів та обставин справи з дотриманням правил оцінки доказів відповідно до статей 75-77 ГПК України, дослідити предмет заявлених позовних вимог та встановити наявність спору про права та законні інтереси позивача у справі, застосовуючи вимоги статей 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 4 ГПК України дійти висновків про можливість розгляду по суті заявлених позовних вимог та здійснити їх розгляд по суті за встановлення такої можливості.

В. Судові витрати

21. У зв'язку із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до місцевого суду, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України Верховним Судом не вирішується.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №910/20874/17 скасувати, справу №910/20874/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.П. Селіваненко