ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/359/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (колегія суддів у складі: Бучинська Г.Б. - головуючий, Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.)

у справі №903/359/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд"

до Комунального підприємства "Луцькреклама"

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Луцької міської ради

про стягнення 310579,12 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Луцькреклама" (далі - Відповідач) про стягнення на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України 310579,12 грн безпідставно набутих коштів.

2. Позов мотивований тим, що в період з 01.01.2019 до 31.12.2019 Позивач оплачував послуги за Договором №01-02/95ТК від 02.01.2019 тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами (далі - Договір) з урахуванням рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18.12.2018 №854-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Луцька" (далі - Рішення №854-1), яке у подальшому визнано протиправним та нечинним постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №140/3862/19. У зв`язку з наведеним Позивач вважає, що він надмірно сплатив Відповідачу у 2019 році грошові кошти в спірній сумі.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2021 позов задоволено повністю.

4. Рішення мотивовано тим, що у зв`язку зі скасуванням Рішення №854-1 відпала правова підстава для утримання Відповідачем коштів, які були перераховані йому Позивачем на підставі вищевказаного рішення. На виконання умов Договору Позивач зобов`язаний був сплатити Відповідачу грошові кошти за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами без врахування Рішення №854-1, яким збільшено базовий тариф, у сумі 647039,83 грн, але сплатив 957618,95 грн. Перевіривши поданий Позивачем розрахунок суми заборгованості, суд першої інстанції встановив, що він є арифметично правильним та обґрунтованим.

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення - в позові відмовлено.

6. Постанова мотивована тим, що між сторонами у справі відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статей 179 180 181 Господарського кодексу України був укладений та діяв Договір, який в судовому порядку недійсним не визнавався, тому Позивач сплачував кошти згідно з умовами діючого правочину, а Відповідач правомірно їх отримував. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та положення зазначеної статті застосуванню не підлягають, оскільки набуті відповідачем на достатніх правових підставах.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

7. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

8. Касаційна скарга мотивована посиланням на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми за умови скасування в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування, яке фактично визначає розмір та порядок набуття коштів за договором у більшому розмірі.

9. Позивач заперечує проти висновку суду апеляційної інстанції, що Договір є достатньою та належною підставою набуття майна (отримання грошей), оскільки в пункті 3.1 Договору вказано про формування розміру плати саме на підставі відповідних рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради. Позивач наголошує, що формування плати за розміщення засобів зовнішньої реклами встановлювалось в Договорі не в чіткій грошовій сумі, а фактично утворювалося окремо від Договору на підставі рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради.

10. Позивач вважає, що у зв`язку зі скасуванням в судовому порядку Рішення №854-1 відпала обставина (збільшення базового тарифу), із врахуванням якої розмір плати був сформований.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

11. Луцька міська рада (далі - Третя особа) та Відповідач подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

12. Третя особа та Відповідач вважають касаційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а також погоджуються з висновками апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для сплати Позивачем спірних коштів та правомірного їх отримання Відповідачем з огляду на чинність Договору (відсутність визнання його недійсним).

13. Крім того, посилаючись на положення статей 265 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Третя особа зазначає, що Рішення №854-1 втратило чинність 20.01.2021 та було чинним у період з 01.01.2019 до 31.12.2019.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. Між Позивачем (розповсюджувач зовнішньої реклами) та Відповідачем (уповноважена особа) укладений Договір, за умовами якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами (ЗЗР), який є невід`ємною частиною цього договору, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє у триденний термін місце після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами та/або цього договору в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію дозволу та/або цього договору. Місце надається для розміщення виключно тих засобів, що вказані у додатку до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору (п.п. 1.1, 1.3 Договору).

15. Розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР встановлюється Виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама". Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на плату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 числа поточного місяця та проводити оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

16. Плата за тимчасове користування місцем (місцями) сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісяця шляхом перерахування коштів на рахунок КП "Луцькреклама" та зараховується до бюджету міста згідно з рішенням Луцької міської ради від 26.01.2012 №20/89 (п. 3.5 Договору).

17. Строк дії договору визначається у додатках, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.2 Договору).

18. Додатками до Договору затверджено перелік засобів зовнішньої реклами розповсюджувача реклами, їх місцезнаходження, а також розмір плати за розміщення засобів зовнішньої реклами.

19. Вказані додатки сторони уклали з метою виконання рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012 №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" (далі - Рішення №629-1, Порядок), що кореспондується з п. 3.1 Договору в частині встановлення плати за розміщення засобів зовнішньої реклами Виконавчим комітетом Луцької міської ради.

20. Порядком визначено механізм розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька. Розрахунок відповідної плати здійснюється за формулою:

П = S х Т х Кз х Кі х Кквз,

де S - площа місця розташування спеціальної конструкції - визначається відповідно до пункту 32 постанови КМ України №2067 від 29.12.2003 "Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами";

Т - базовий тариф, розроблений на базі неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 грн), та становить визначену кількість неоподаткованих мінімумів;

Кз - коефіцієнт диференціації базового тарифу, в залежності від місця розташування об`єкта зовнішньої реклами;

Кі - коефіцієнт річного індексу інфляції за даними Державної служби статистики України до грудня попереднього року у відсотках;

Кквз - 2,5 коефіцієнт комерційного використання землі, розроблений згідно з методикою грошової оцінки землі в розрізі економіко-планувальних зон, наданий управлінням Держкомзему у м. Луцьку Волинської області (застосовується тільки для наземних конструкцій).

21. Виконавчий комітет Луцької міської ради 16.07.2014 прийняв рішення №414-1 "Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" (далі - Рішення №414-1), згідно з яким доповнено Порядок пунктом 5 наступного тексту: "Рішенням виконавчого комітету може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу".

22. На виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018-2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцьк, на підставі Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003, Рішення №629-1 та Рішення №414-1 Виконавчий комітет Луцької міської ради 18.12.2018 прийняв рішення №854-1, яким, зокрема, збільшив на період з 01.01.2019 до 31.12.2019 на 48 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком.

23. За період з 01.01.2019 до 31.12.2019 Позивач сплачував послуги за розміщення засобів зовнішньої реклами виключно на підставі рахунків Відповідача, які були складені з врахуванням Рішення №854-1. Згідно з платіжними дорученнями Позивач за період з 01.01.2019 до 31.12.2019 сплатив на рахунок відповідача кошти в сумі 957618,95 грн.

24. Водночас за умовами Договору (без врахування Рішення 854-1) Позивач зобов`язаний був сплатити Відповідачу за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами грошові кошти в сумі 647039,83 грн.

25. Також між сторонами у справі були підписані помісячні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період січень-грудень 2019 року та складено податкові накладні.

26. Докази того, що у визначений період між сторонами існували інші правовідносини, за якими Позивач мав би зобов`язання оплати Відповідачу послуг за тимчасове розміщення засобів зовнішньої реклами, учасники справи не надали.

27. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №140/3862/19 Рішення №854-1 визнано протиправним та нечинним.

Позиція Верховного Суду

28. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

29. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

30. Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

31. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

32. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

33. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

34. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

35. Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

36. Зважаючи на викладене, Суд вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для сплати Позивачем спірних грошових коштів та правомірність їх отримання Відповідачем з огляду на саму лише наявність укладеного між ними Договору. Суд звертає увагу на те, що наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Так, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору.

37. Проте з огляду на зміст оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на наявність між сторонами Договору, на підставі наявних у справі доказів не встановив обставини сплати Позивачем спірної суми грошових коштів саме в межах платежів, що передбачені умовами Договору з урахуванням додатків до нього, в яких визначені, зокрема, розміри плати за тимчасове користування відповідними місцями розміщення засобів зовнішньої реклами.

38. Натомість суд першої інстанції встановив обставини, які свідчать про сплату Позивачем згідно з наданими Відповідачем рахунками грошових коштів за тимчасове користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами в більшому розмірі, ніж передбачено умовами укладеного між ними Договору, у зв`язку з чим відбулася переплата в розмірі спірної суми грошових коштів. При тому, що між сторонами справи відсутні інші зобов`язальні правовідносини як підстави для сплати спірних коштів.

39. Суд приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи Позивача, що за умовами Договору формування розміру плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами відбувається у порядку, визначеному Виконавчим комітетом Луцької міської ради, однак враховує, що нарахування коригуючих коефіцієнтів здійснюється саме на базовий тариф, вказаний по кожному засобу зовнішньої реклами у додатку до Договору (п. 3.3), а в разі змін в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8). Рішенням №854-1 також було передбачено внесення відповідних змін до укладених із розповсюджувачами зовнішньої реклами договорів відповідно до пункту 1 цього рішення щодо збільшення величини базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів.

40. Тобто ані умовами Договору, ані положеннями Рішення №854-1 не передбачено автоматичної зміни величини відповідного базового тарифу без належного врегулювання сторонами існуючих між ними договірних правовідносин.

41. Зважаючи ж на те, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій на підставі наданих учасниками справи та оцінених судами доказів не встановили обставини щодо внесення сторонами змін до Договору у зв`язку зі збільшенням базового тарифу за Рішенням №854-1 (визнаного у подальшому протиправним і нечинним), Суд вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції (який підтримують Відповідач і Третя особа) про набуття Відповідачем спірних коштів на достатніх правових підставах. Водночас Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення таких коштів на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

42. Крім того, Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи Третьої особи про чинність Рішення №854-1 у спірний період через визнання його нечинним у судовому порядку лише 20.01.2021. Суд зауважує на тому, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

43. Водночас за вимогами частин 1-3 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

44. Суд вважає, що застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб`єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, суперечитиме вимогам частин 1-3 статті 11 Господарського процесуального кодексу України та не відповідатиме статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, дотримання якої є однією з обов`язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.04.2020 у справі №904/164/19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. З огляду на викладене Суд дійшов висновку про безпідставне скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про відмову в позові.

46. Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права до встановлених судами обставин, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

47. Касаційну скаргу слід задовольнити.

48. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

49. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

50. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

51. Отже, враховуючи ситуацію, яка склалася в країні, Верховний Суд здійснив розгляд справи №903/359/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд" у розумні строки.

Розподіл судових витрат

52. Зважаючи на залишення в силі судового рішення, яким задоволені позовні вимоги, судові витрати відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають покладенню на Відповідача.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі №903/359/21 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2021 у справі №903/359/21 залишити в силі.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Луцькреклама" (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 28, код ЄДРПОУ 32964234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (м. Луцьк, пр. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 37572766) 9317 (дев`ять тисяч триста сімнадцять) гривень 38 копійок судового збору за подання касаційної скарги. Видачу наказу доручити Господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков