Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №904/5302/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/5302/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля",

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 (суддя Новікова Р.Г.) та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 (головуючий суддя - Дармін М.О., судді: Іванов О.Г. і Чимбар Л.О.)

у справі №904/5302/17

за позовом Товариства

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)

про зобов'язання укласти додаткову угоду до договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Залізниці, в якому просив суд змінити умови пунктів 5 та 7 договору від 26.12.2016 № ПР/М-16-1/131-НЮдч/439-ПУ- ПТП (далі - Договір), за якими сторони не досягли згоди, та викласти їх в такій редакції:

1. пункт 5: "Передача вагонів на під'їздну колію здійснюється:

- порожні вагони через інтервал - 3,0 години;

- навантажені вагони - за повідомленням.

Повідомлення передаються відповідальним працівником станції Миколаївка - Донецька прийомоздавальнику Власника колії особисто, а за його відсутності черговому по станції Степова по телефону не пізніше ніж за 2 години до фактичної передачі (здачі) вагонів з реєстрацію в книзі повідомлень форми ГУ-2."

2. пункт 7: "На під'їздну колію вагони здаються в кількості не більш 1495 тон, по довжині не більше 240 вісей (60 вагонів). Порожні вагони під навантаження передаються у кількості не більше 28 напіввагонів".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 у задоволені позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем пропущено передбачений пунктом 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12, 64 - 77 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), двадцятиденний термін для передачі розбіжностей до господарського суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.12.2017: апеляційну скаргу Товариства на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 залишено без задоволення; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 у справі № 904/5302/17 залишено без змін.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки спір між сторонами виник з приводу неузгодженостей пунктів 5 та 7 Додаткової угоди від 08.02.2017 № 1 до Договору, а внести зміни позивач просить в умови пунктів 5 та 7 Договору, який підписано сторонами без будь-яких зауважень і при укладанні якого у сторін був відсутній спір щодо будь-яких його положень, і, відповідно, порядок досягнення згоди, який передбачено як статтями 181, 188 Господарського кодексу України, так і пунктом 3.4 Правил, не застосовувався.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень і просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд.

Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- при винесенні господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 18.04.2017 про повернення позовної заяви порушені стаття 56 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, чинній до 15.12.2017, стаття 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стаття 131 Статуту залізниць України, стаття 1 Закону України "Про залізничний транспорт";

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункт 3.4 Правил, оскільки, відмовляючи у позові, суди посилалися на пропущення 20-ти денного строку на звернення до суду, встановленого пунктом 3.4 Правил, але Правила не встановлюють для Товариства граничного терміну для звернення до суду, а встановлюють обов'язок Залізниці звертатися до суду стосовно оскарження неврегульованих розбіжностей змін до договору, чого остання не зробила;

- законодавство не встановлює жодних обмежень, за якими заінтересована сторона договору позбавляється права ініціювати зміни умов вже укладеного договору, а в разі недосягнення згоди - звернення до суду;

- Договір суперечить складеному та підписаному акту обстеження, що й стало причиною звернення позивача до суду.

У відзиві на касаційну скаргу Залізниця посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанції повно та всебічно розглянуті обставини справи в межах позовних вимог і просить залишити рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Згідно з актом обстеження від 09.12.2016 комісією у складі представників позивача та відповідача проведено обстеження умов роботи під'їзної колії Товариства і станції примикання Миколаївка-Донецька Залізниці.

26.12.2016 Залізницею (залізниця) та Товариством (власник колії) підписано Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії Товариства, яка примикає до станції Миколаївка-Донецька Залізниці.

Листом від 11.01.2017 №1/80 Товариство звернулося до Залізниці з пропозицією привести умови Договору у відповідність до даних, викладених в акті обстеження від 09.12.2016, та запропонувало внести зміни до змісту пунктів 3, 5, 7, 9 Договору й доповнити Договір пунктами 16.2 -16.4.

На вказаний лист Залізниця запропонувала представникам позивача прибути на нараду 07.02.2017, що відбудеться в службі комерційної роботи РФ Придніпровської залізниці.

За результатами спільної наради 07.02.2017 сторони не дійшли згоди стосовно спірних питань.

Листом від 13.02.2017 №1/548 позивач вдруге звернувся до відповідача та просив розглянути проект додаткової угоди до Договору, в якій виклав свої пропозиції до змісту пунктів 3, 5, 7, 9 та 16.2 Договору. Вказаний лист з проектом додаткової угоди від 08.02.2017 № 1 до Договору отриманий відповідачем 14.02.2017.

Листом від 02.03.2017 №МД-1/131, який отримано позивачем 10.03.2017, відповідач повернув додаткову угоду №1 з протоколом розбіжностей від 28.02.2017.

Листом від 15.03.2017 № 1/1237 позивач поінформував відповідача, що 10.03.2017 на його адресу надійшли підписані залізницею додаткова угода від 08.02.2017 до Договору з протоколом розбіжностей і для врегулювання розбіжностей відповідно до пункту 3.4 Правил запропонував відповідачу призначити день для розгляду розбіжностей, про що письмово повідомити Товариство.

За результатами спільної наради від 27.03.2017 складено протокол узгодження розбіжностей до додаткової угоди. Сторонами було узгоджено зміст пунктів 3, 9 Договору, неузгодженим залишився новий зміст пунктів 5, 7 і 16.2 Договору.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто норми Господарського кодексу України передбачають можливість розгляду по суті розбіжностей між сторонами, які виникають при внесенні змін в укладений та чинний договір, без будь-яких обмежень щодо підстав таких змін та прийняття судом рішення по суті цих розбіжностей.

Відповідно до пункту 3.4 Правил оформлення договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу та забирання вагонів виконується в такому порядку: проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох примірниках проект договору надсилається на підпис підприємству. Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у двадцятиденний термін. Цей термін обчислюється: у разі пересилки проекту договору з посильним - з дати розписки про отримання договору, у разі пересилки поштою - з дати календарного штемпеля поштового відділення в пункті знаходження адресата. Якщо при підписанні договору в підприємства виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним договором. Наявність розбіжностей оговорюється в договорі. У разі неповернення залізниці підписаного проекту договору у двадцятиденний термін, договір набирає чинності в редакції залізниці; залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за 10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає чинності в редакції підприємства. У випадку неприбуття представника підприємства у призначений термін для розгляду розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці; розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в указаний термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства. Такий порядок оформлення поширюється на додаткові угоди до договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки за результатами спільної наради від 27.03.2017 складено протокол узгодження розбіжностей до додаткової угоди №1 до Договору, яким сторонами було узгоджено зміст пунктів 3, 9 Договору в редакції додаткової угоди, а неузгодженими залишилися зміст пунктів 5, 7 та 16.2 Договору в редакції додаткової угоди, то, з урахуванням вимог пункту 3.4 Правил, саме відповідачем (залізницею) було порушено двадцятиденний термін для звернення до суду для врегулювання таких розбіжностей; тому положення пунктів 5, 7, викладених у протоколі узгодження розбіжностей від 27.03.2017 до додаткової угоди №1 до Договору у редакції Товариства , є такими, що набрали чинності.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції, встановивши, що: обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права відповідає способу, передбаченому статтею 188 Господарського кодексу України; спір між сторонами виник з приводу неузгодженості пунктів 5 і 7 додаткової угоди №1 до Договору, а внести зміни позивач просить в умови пунктів 5 і 7 Договору; ні в місцевому господарському суді, ані в суді апеляційної інстанції позивачем не було надано належних та допустимих доказів узгодження сторонами внесення змін до пунктів 5 та 7 Договору, - дійшов вірного висновку про залишення без змін рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що при винесенні господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 18.04.2017 про повернення позовної заяви порушена стаття 56 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, стаття 92 ЦК України, стаття 131 Статуту залізниць України та стаття 1 Закону України "Про залізничний транспорт" не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки предметом даного касаційного перегляду є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.12.2017, а не ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункт 3.4 Правил, оскільки, відмовляючи у позові, суди посилалися на пропущення 20-ти денного терміну на звернення до суду, встановленого пунктом 3.4 Правил, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з інших підстав (які були наведені вище у цій постанові). Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що, оскільки за результатами спільної наради від 27.03.2017 складено протокол узгодження розбіжностей до додаткової угоди №1 до Договору, яким сторонами було узгоджено зміст пунктів 3, 9 договору в редакції додаткової угоди, а неузгодженими залишилися зміст пунктів 5, 7 та 16.2 Договору в редакції додаткової угоди, то, з урахуванням вимог пункту 3.4 Правил, саме відповідачем (залізницею) було порушено двадцятиденний термін для звернення до суду для врегулювання таких розбіжностей, тому положення пунктів 5, 7, викладених у протоколі узгодження розбіжностей від 27.03.2017 до додаткової угоди №1 до Договору у редакції Товариства, є такими, що набрали чинності.

Інші доводи касаційної скарги не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів попередніх судових інстанцій - без змін.

Доводи, які наведені Залізницею у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 у справі № 904/5302/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков