Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/11325/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Краснова Є.В., Чумака Ю.Я.,

розглянувши матеріали заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26.09.2017 (судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М., Шевчук С.Р.) у справі № 904/11325/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (далі - ДП "Південьтеплоенерго") про стягнення 78 836,38 грн пені, 89 435,85 грн інфляційних втрат і 5 048,58 грн - 3 % річних у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 31.12.2014 (далі - договір від 31.12.2014) № 1534/15-КП-4 тщодо своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ.

У відзиві на позов ДП "Південьтеплоенерго" просило припинити провадження у справі, посилаючись на те, що оскільки основну заборгованість за договором від 31.12.2014 було погашено у повному обсязі, то в силу приписів пункту 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у позивача були відсутні підстави для нарахування відповідачеві спірних сум інфляційних втрат, 3 % річних та пені на зазначену заборгованість.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 (суддя Ярошенко В.І.) позов задоволено повністю; стягнуто з ДП "Південьтеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафогаз України" 78 836,38 грн пені, 89 435,85 грн інфляційних втрат і 5 048,58 грн - 3 % річних, а також 2 599,81 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 (судді: Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2017 (судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М., Шевчук С.Р.) постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у цій справі залишено без змін, а касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафогаз України" - без задоволення.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що за приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), що мало місце у цьому випадку, неустойка, інфляційні нарахування та проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

У заяві про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 26.09.2017 у справі № 904/11325/16 із підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 26.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 у справі № 904/11325/16, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 залишити в силі.

В обґрунтування заяви ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надало копії постанов Вищого господарського суду України від 08.11.2017 у справі № 911/3706/16 та від 13.11.2017 у справі № 904/11214/16.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 31.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - продавцем і ДП "Південьтеплоенерго" - покупцем укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1534/15-КП-4.

Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За змістом пункту 9.3 договору сторони домовилися, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

На виконання умов цього договору позивач у період із січня 2015 року по грудень 2015 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 574 768,31 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 31.10.2015, від 31.11.2015, від 31.12.2015.

Господарські суди установили, що відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1 договору від 31.12.2014 строків. Станом на час звернення із позовом відповідач не має заборгованості за отриманий природний газ за цим договором.

Оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач виконував із порушенням встановлених договором строків оплати, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" нарахувало ДП "Південьтеплоенерго" пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що нараховані позивачем пеня, 3 % річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню з відповідача, зважаючи на імперативні приписи частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII, що набрав чинності 30.11.2016. Так, станом на день набрання чинності зазначеним Законом відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором від 31.12.2014; відповідач є теплогенеруючою організацією і на нього поширюється дія Закону; застосування положень частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що для списання відповідно до положень частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" нарахованих позивачем неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат, особа - боржник повинна набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеною до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Сплата ж заборгованості до вступу в дію зазначеного Закону не є безумовною та достатньою підставою для автоматичного списання нарахованих неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, оскільки такому списанню обов'язково передує включення боржника за встановленою Законом процедурою до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Невключення боржника до відповідного реєстру виключає можливість застосування до спірної заборгованості наведених положень Закону щодо її списання.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд виходить з такого.

30.11.2016 набрав чинності Закон "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 цього Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 названого Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною 3 статті 7 названого Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з частиною 1 статті 11126 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26.09.2017 у справі № 904/11325/16 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26.09.2017 у справі № 904/11325/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: Є.В. Краснов

Ю.Я. Чумак