Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.12.2018 року у справі №910/1405/14
Постанова ВГСУ від 30.11.2016 року у справі №910/1405/14
Постанова КГС ВП від 16.03.2020 року у справі №910/1405/14
Ухвала КГС ВП від 29.01.2020 року у справі №910/1405/14
Ухвала КГС ВП від 07.11.2018 року у справі №910/1405/14
Постанова КГС ВП від 10.12.2018 року у справі №910/1405/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1405/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сотник А.С.

учасники справи:

боржник (позивач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвест»,

арбітражний керуючий (ліквідатор) Демчан О.І. - Петросян А.С. (довіреність № 02-40/190 від 02.01.2020),

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

представник відповідача - Бітюкова І.В.. адвокат (довіреність № 15 від 08.01.2020),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.05.2019

у складі судді: Яковенко А.В.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019

у складі колегії суддів: Отрюха Б.В. (головуючий), Копитової О.С., Агрикової О.В.

за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І.,

до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

про зобов`язання вчинити дії,

в межах справи за заявою

Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2014 за заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») порушено провадження у справі № 910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (далі - ТОВ «Хліб Інвестбуд»).

2. Постановою Господарського суду м. Києва від 08.04.2015 у справі № 910/1405/14 ТОВ «Хліб Інвестбуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О.

3. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2017 у справі № 910/1405/14 усунуто арбітражного керуючого Вершиніна А.О. від виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд»; ліквідатором ТОВ «Хліб Інвестбуд» призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

4. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.04.2018 (залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 та постановою Верховного Суду від 27.11.2018) у справі № 910/1405/14 задоволено заяву ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражного керуючого Демчана О.І. до ПАТ «Державна продовольча-зернова корпорація України» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 10-14-1рп від 24.07.2013 (в межах справи № 910/1405/14);

визнано недійсним Договір купівлі-продажу №10-14-1рп від 24.07.2013, укладений між ТОВ «Хліб Інвестбуд» та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

cтягнуто з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ТОВ «Хліб Інвестбуд» судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

5. 08.02.2019 ліквідатор ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражний керуючий Демчан О.І. звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зобов`язання вчинити дії, шляхом передачі за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражному керуючому Демчану Олександру Івановичу майно (за переліком), загальною вартістю 999 431,48 грн., яке ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» отримало від ТОВ «Хліб Інвестбуд» за умовами Договору купівлі-продажу №10-14-1рп від 24.07.2013.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №910/1405/14 задоволено заяву ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражного керуючого Демчана О.І. до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зобов`язання вчинити дії (в межах справи №910/1405/14), зобов`язано ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» передати за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражному керуючому Демчану Олександру Івановичу майно, загальною вартістю 999 431,48 грн., яке ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» отримало від ТОВ «Хліб Інвестбуд» за умовами Договору купівлі -продажу №10-14-1рп від 24.07.2013, присуджено до стягнення з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ТОВ «Хліб Інвестбуд» судового збору у розмірі 3 842,00грн.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 18.04.2018 ухвалою Господарського суду міста Києва (залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 та Постановою Верховного Суду від 27.11.2018) у цій справі визнано недійсним Договір купівлі-продажу №10-14-1рп від 24.11.2013.

8. Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено:

8.1. 24.07.2013 між ПАТ «Державна продовольча-зернова корпорація України» (Покупець) та ТОВ «Хліб Інвестбуд» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №10-14-1рп.

8.2. За умовами Договору, Продавець зобов`язався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язався оплатити товар та прийняти його.

8.3. Згідно із пунктом 2.1 Договору № 10-14-1рп, асортимент, кількість та ціна Товару визначаються за взаємним погодженням сторін, і вказані в додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною до Договору.

8.4. Пунктом 3.2 Договору № 10-14-1рп визначено, що вартість Товару, що поставляється за даним Договором складає 999 431,48 грн.

8.5. На виконання вимог Договору ТОВ «Хліб Інвестбуд» передало, а ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що підтверджується актом прийому-передачі від 20.09.2013 та видатковими накладними № 40 та № 166 від 20.09.2013.

8.6. 18.04.2018 ухвалою Господарського суду міста Києва заяву ліквідатора задоволено, визнано недійсним Договір купівлі-продажу №10-14-1рп від 24.11.2013, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 та Постановою Верховного Суду від 27.11.2018.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 апеляційну скаргу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 910/1405/14 залишено без змін.

10. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що відповідач мав право заявити вимогу про наслідки недійсності правочину у вигляді подачі зустрічного позову щодо повернення сплачених коштів, проте таким правом не скористався.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

11. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у цій справі ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою передати справу на новий розгляд.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/1405/14 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.01.2020.

13. 07.02.2020 до Верховного Суду від ТОВ «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1405/14 за касаційною скаргою ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», датою проведення судового засідання визначено 18.02.2020.

15. У зв`язку з витребуванням матеріалів справи № 910/1405/14, ухвалою Верховного Суду від 18.02.2020 відкладено розгляд справи на 03.03.2020, про що повідомлено учасників судової справи.

16. Представник ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в засіданні суду повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній, просив Суд скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у цій справі, справу № 910/1405/14 передати на новий розгляд.

17. Представник ТОВ «Хліб Інвестбуд» у судовому засіданні проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав наведених у Відзиві, просив Суд ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у цій справі залишити без змін.

18. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»)

19. В обґрунтування заявлених вимог скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014 та не застосували положення ст.ст. 202, 203 ГК України, ст. 601 ЦК України.

Доводи ТОВ «Хліб Інвестбуд»

20. Позивач (боржник) доводить, що враховуючи факт визнання недійсним в судовому порядку Договору купівлі-продажу № 10-14-1рп від 24.07.2013, з огляду на положення ч. 1 ст. 216 ЦК України, ТОВ «Хліб Інвестбуд» законно, на відповідній правовій підставі заволодів спірним майном.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

21. Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції до внесення змін Законом України № 460-ІХ від 15.01.2020, яка підлягає застосуванню у цій справі), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 ГПК України в редакції до внесення змін Законом України № 460-ІХ від 15.01.2020, яка підлягає застосуванню у цій справі).

22. Щодо суті касаційної скарги

Предметом даного розгляду є вимога ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд» арбітражного керуючого Демчана О.І. до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» передати за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Хліб Інвестбуд» майно (за переліком) загальною вартістю 999 431, 48 грн., яке ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» отримало від ТОВ «Хліб Інвестбуд» за умовами Договору купівлі-продажу № 10-14-1рп від 24.07.2013.

Підставою заявлених вимог є визнання недійсним, в межах справи № 910/1405/14 про банкрутство ТОВ «Хліб Інвестбуд» (ухвала місцевого господарського суду від 18.04.2018, залишена буз змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018, постановою Верховного Суду від 27.11.2018), Договору купівлі-продажу № 10-14-1рп від 24.07.2013.

Договір від 24.07.2013 визнано недійсним на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; Договір укладений в період, коли ТОВ «Хліб Інвестбуд» вже мало ознаки неплатоспроможності; до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржник не вчиняв будь-яких дій з отримання заборгованості з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; врегулювання заборгованості за Договором відбулося після звернення ініціюючого кредитора з заявою про порушення провадження у цій справі, шляхом укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Таким чином, ст. 20 Закону про банкрутство регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в так званий «підозрілий» період до відкриття провадження у справі про банкрутство або після відкриття провадження у справі про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 ст. 20 Закону про банкрутство, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.

Така правова позиція щодо правильного застосування норми права висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі № 910/7827/17.

При розгляді спорів в поряду ст. 20 Закону про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Ліквідатор, звертаючись до суду з заявою про зобов`язання ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» передати за актом приймання-передачі майна за переліком, ґрунтував свої вимоги на приписах ст. 216 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Висновки про застосування норми права сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Задовольняючи вимоги ліквідатора, суди першої та апеляційної інстанцій застосували, як мотивування своїх рішень, положення ст. 216 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином, і з огляду на положення ст.ст. 4, 104, 110, 112 ЦК України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачені особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку цієї статті.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, те що отримано від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника перш за все необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

Закон про банкрутство (ч. 3 ст. 20) надавав кредитору за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі.

Підстави та наслідки визнання правочинів та майнових дій недійсними, передбачені приписами ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є спеціальними та мають застосовуватися лише під час провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів вважає, що відсутність посилань в судових рішеннях на спеціальні норми законодавства, а саме ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (не виключається поряд з нормами Цивільного кодексу України), не призвело до прийняття по суті неправильного рішення та не визнається Судом порушенням норм матеріального права яке призводить до скасування судового рішення.

23. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, більш того зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції визначені приписами ст. 300 ГПК України.

24. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно ж із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення ухвали Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі № 910/1405/14 без змін.

25. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та залишенням без змін ухвали суду першої інстанції та постанови господарського суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі № 910/1405/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський