Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №927/526/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 927/526/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

(суддя - Оленич Т.Г.)

від 24.07.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Яковлєв М.Л., судді - Тищенко О.В., Чорна Л.В.)

від 10.10.2017,

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс"

про стягнення 231 679,35 грн

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом про стягнення із районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс" 231 679,35 грн платежів, нарахованих за час затримки вагону з вантажем. Після порушення провадження у справі позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 197157,60 грн, яка була прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовано що відповідач як вантажовласник та вантажовідправник вантажу, який переміщувався через митний кордон України, відповідно до статей 16, 22, 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та статей 218 Митного кодексу України має нести перед залізницею майнову відповідальність у вигляді відшкодування витрат, пов'язаних із перевезенням, здійсненням розвантажувальних, навантажувальних операцій та затриманням вантажу, понесення яких залізницею було здійснено у зв'язку із проведенням митного огляду на підставі заявки Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України від 14.07.2016.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.07.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс" 196 639,60 грн.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків про те, що відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статті 218 Митного кодексу України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин як спеціальна норма права, відповідач як вантажовідправник повинен відшкодувати позивачу понесені додаткові витрати під час проведення митного огляду вантажу. Суд вказав, що матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагонів, оформленими актами загальної форми, які відповідно до статті 129 Статуту залізниць України, є підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника. За висновком суду позивач не пропустив строку позовної давності під час звернення до суду із позовом у цій справі. Суд визнав безпідставним нарахування позивачем платежів за повідомлення за актами №32 від 21.07.2016, №34 від 28.07.2016, №2581 від 14.11.2016, а також нарахування за участь представника залізниці при зважуванні за актом №9937 від 25.07.2016, всього на 518,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.07.2017 залишено без змін.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема ст. 338 МК України, ст. 261 ЦК України, ст. 315 ГК України. За твердженням скаржника, складені позивачем акти загальної форми є неналежними доказами понесених залізницею витрат, оскільки містять неправдиві відомості та помилкові розрахунки. Також зазначає про те, що висновки судів про дотримання позивачем позовної давності є також помилковими, оскільки суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 137 Статуту залізниць України, якою встановлено спеціальний 6-місячний строк позовної даності для подання позовів залізниць до вантажовідправників.

Рішення господарських судів в частині відмови у стягненні 518,00 грн платежів за повідомлення та за участь представника залізниці при зважуванні не оскаржуються.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 07.07.2016 зі станції Корюківка Південно-Західної залізниці відправлено вагон №65222846 з вантажем "деревина паливна", що підтверджується залізничною накладною №439174 від 04.07.2016.

Відповідно до відомостей, що містяться у вказаній накладній, відправником вантажу є відповідач, отримувач вантажу - S.C. Kastamonu Romania S.A., Reghin, str. Lerbus, nr.37. Місцем доставки визначено станцію призначення - Халмеу, Румунія; вихідною прикордонною станцією в Україні зазначено станцію Дяково, в зв'язку з чим перевезення вантажу за вказаною накладною здійснювалось у міжнародному залізничному сполученні.

14.07.2016 заступником начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України на ім'я начальника залізничної станції Дяково направлено лист №07-70-73/23-2043 про затримання митницею залізничного вагону №65222846 для проведення комплексу митних формальностей та з проханням "про проведення зважування цього вагону для визначення достовірності фактичних вагових відомостей відомостям, заявленим у митній декларації і товаросупровідних документах", а також про забезпечення згідно зі ст. 218 Митного кодексу України розвантаження вищезазначеного товару з подальшим їх навантаженням (після завершення митного огляду).

В цей же день на станції Дяково Львівської залізниці було складено акт загальної форми №31 про затримання Закарпатською митницею вагону №65222846, накладна №439174, товар "деревина паливна" для забезпечення митного огляду вантажу експертом Закарпатської торгово-промислової палати.

В ході митного огляду Львівською залізницею на виконання вказаного запиту Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України виконувались роботи по подачі вагону на інші станції, зважуванню, перезважуванню вантажу, вивантаженню, завантаженню та зберіганню вантажу. На підтвердження факту здійснення необхідних операції, на станціях Львівської залізниці були складені акти загальної форми №31 від 14.07.2016, №32 від 21.07.2016, №9937 від 25.07.2016, №34 від 28.07.2016, №2529 від 29.07.2016, №2581 від 14.11.2016, №642 від 29.11.2016, №644 від 30.11.2016.

Згідно із розрахунком сум за користування вагонами та інші послуги на станції, поданим позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, загальна сума нарахованих платежів на підставі вищезазначених актів загальної форми становить 197 157,60 грн.

Відповідно до статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерам, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Крім того, частиною 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт затримки вагону №65222846, документально підтверджено наявними в матеріалами справи доказами, зокрема складеними позивачем актами загальної форми №31 від 14.07.2016, №32 від 21.07.2016, №9937 від 25.07.2016, №34 від 28.07.2016, №2529 від 29.07.2016, №2581 від 14.11.2016, №642 від 29.11.2016, №644 від 30.11.2016, які були складені відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі яких було розраховано плату за користування вагоном, збір за зберігання вантажу, збір за повідомлення про затримку, плата за маневрову роботу, плата за розвантажувальні/навантажувальні роботи, зважування, які були виконані залізницею через затримку спірного вагону на загальну суму 197 157,60 грн. Зазначені акти загальної форми відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 129 Статуту залізниць України, є підставами для матеріальної відповідальності вантажовідправника - відповідача у справі.

При цьому судами встановлено, що затримка вагону відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначеному вагоні.

Відповідно до частини 1 статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 336 Митного кодексу України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Згідно з частиною 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії щодо здійснення митного огляду після митного оформлення є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення статті 218 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 28 § 6, статті 32 § 1 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, незалежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

З огляду на викладене та системний аналіз змісту положень статтей Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, статтей 218, 338 Митного кодексу України, статтей 119, 121 Статуту залізниць України, пунктів 2, 3, 8, 10 - 13, 15, 16 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 11 від 25.02.1999, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних, зважувальних та інших робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.

Верховний Суд відхиляє аргумент касаційної скарги про неправильність проведених позивачем розрахунків у актах загальної форми регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", оскільки перевірка розрахунків та правильності визначення сум, пред'явлених позивачем до стягнення, не є компетенцією суду касаційної інстанції, а судами попередніх інстанцій за наслідками розгляду цієї справи було встановлено, що заявлена до стягнення сума платежів (196 639,60 грн) за затримку вагону була визначена правильно відповідно до вимог чинного законодавства, що визначає порядок проведення розрахунку таких платежів.

У касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності. Однак, з зазначеними твердження відповідача не можна погодитись з огляду на таке.

Господарські суди дійшли висновків, що до спірних відносин в частині позовної давності застосуються норми національного законодавства, у зв'язку з відсутністю в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення положень про строки подання залізницею позовів до вантажовідправників. У оскаржуваних рішеннях суди послались на ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 137 Статуту залізниць України, якою визначається, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані протягом 6 місяців.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частино 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення встановлено шестимісячній строк позовної давності.

Статтею 926 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи вимоги до Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року" та те, що Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, необхідно враховувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (в редакції від 16.10.2015), яка врегульовує позовну давність, не містить положень про строки давності на подання залізницею позовів до вантажовідправників.

Відповідно до § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов'язані з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні (зі станції Корюківка Південно-Західної залізниці до станції призначення - Халмеу, Румунія) має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений статтею 137 Статуту залізниць України та частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України, як про те дійшли висновку господарські суди.

Враховуючи встановлені судом строки спірних правовідносин із перевезення вантажу "деревина паливна" вагоном №65222846 (із 07.07.2016 до 30.11.2016) та дату надходження до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви (01.06.2017), позивач звернувся до суду першої інстанції позовом у цій справі в межах позовної давності.

При прийняті рішень господарськими судами наведене враховано не було, однак

зроблено правильні висновки, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом в межах строку позовної давності з інших підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили обставини спірного перевезення в їх сукупності, спір у цій справі правильно вирішено по суті.

За таких обставин, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції відсутні.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі за № 927/526/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач