Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.05.2018 року у справі №826/14195/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2018 року

Київ

справа №826/14195/16

адміністративне провадження №К/9901/52079/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. від 02 квітня 2018 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач/ОСОБА_2) про стягнення заборгованості за податковим боргом у розмірі 72380,49 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_2 податковий борг у розмірі 72380,49 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 15 лютого 2016 року №0003041201, узгоджена та набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Інспекції відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що відсотки за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору, штрафи та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України (далі - ПК України) та не підлягає оподаткуванню згідно підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, у зв'язку з чим, за висновком цього суду, податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2016 року №0003041201 є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, а позовні вимоги, заявлені про стягнення на підставі вказаного рішення податкового боргу, є такими, що задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість висновків згаданого суду, оскільки за відповідачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 72380,49 грн., який виник внаслідок несплати грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 15 лютого 2016 року №0003041201, прийнятим контролюючим органом у зв'язку із встановленими в ході перевірки обставинами невключення позивачем до загального річного оподаткованого доходу і недекларування ним суми доходу у вигляді додаткового блага.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 за період 2014 року складено акт від 30 грудня 2015 року №846/26-57-17-01/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення вимог: підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а саме заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 57768,39 грн.; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

15 лютого 2016 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0003041201, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 72380,49 грн., в тому числі основне зобов'язання - 57768,39 грн., штрафні (фінансові) санкції - 14612,10 грн.

12 квітня 2016 року позивачем виставлено податкову вимогу №1830-16 на суму боргу у розмірі 72380,49 грн.

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем згаданої суми грошових зобов'язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що зроблений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За змістом пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; далі КАС України) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким відповідні зобов'язання визначено, не є предметом дослідження у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

Разом з тим, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції помилково вдався до оцінки правомірності нарахованих відповідачу грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб, не дослідивши обставин дотримання Інспекцією порядку направлення податкових документів та їх отримання відповідачем, оскарження платником податку рішень контролюючого органу в адміністративному та/або судовому порядку, набуття визначеними грошовими зобов'язаннями статусу узгоджених, а також факту їх сплати в добровільному порядку або відсутності такого факту тощо, як наслідок, обставини, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку та які є предметом доказування у даній справі, залишились без дослідження та оцінки цього суду.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржуване судове рішення на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду