Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №813/7905/14

касаційне провадження №К/9901/2869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 (головуючий суддя Сидор. Н.Т.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі №813/7905/14 за позовом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування рішення та вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.11.2014 №0000991720 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2014 №Ф-0000991720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2015,позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2014 №Ф-0000991720. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.11.2014 №0000991720.

Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у справі №813/7905/14 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 7, 8 та 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зокрема, зазначає, що розрахунок єдиного соціального внеску має проводитися не з суми річного чистого доходу, а з суми середньомісячного річного оподаткованого доходу позивача.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок за 2011 рік на суму 32129,41грн. та відповідно визначено суму донарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2011 рік у сумі 32129,41грн.

Так, відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем вимог законодавства у зв'язку з тим, що відповідно до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік від 28.04.2012 №113179, книги обліку доходів та витрат і даними перевірки оподаткований дохід за 2011 рік самозайнятої особи ОСОБА_1 становить 330906,35грн. Вказаний дохід був отриманий у 8 місяцях, отже, середньомісячний річний оподаткований дохід за даними перевірки у 2011 році склав 41363,29грн. Із середньомісячного доходу відповідачем зроблено помісячний розрахунок єдиного соціального внеску (квітень-вересень 2011 року - по 4996,80грн., листопад 2011 року - 5810,52грн., грудень 2012 року - 5922,60грн.). Загальна сума за 2011 рік склала 41713,92грн., а відтак заниження ЄСВ за 2011 рік становить 32129,41грн.

За результатами відповідачем перевірки складено акт від 28.10.2014 №1171/17-02/НОМЕР_1 та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.11.2014 №0000991720 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2014 № Ф-0000991720.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п. 177.2 ст. 177 та п. 178.3 ст. 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 178.4 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Пунктом 5 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» визначено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Пунктом 4 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» передбачено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною восьмою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Таким чином, приватні нотаріуси зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, та звітним періодом для них є календарний рік.

Відповідно до пункту 3.4 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 №22-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1014/18309, фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до Порядку №22-2.

Отже, сума доходу приватного нотаріуса, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Тобто сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі «усього» таблиці 3 Додатка №5 до Порядку №22-2, має відповідати чистому оподатковуваному доходу, заявленому в податковій декларації про майновий стан і доходи.

До зазначеної суми, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, застосовується відповідна ставка, визначена у частині одинадцятій статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» (34.7%).

Водночас, вказані норми законодавства, не зобов'язують самозайнятих осіб (приватного нотаріуса) проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців. Встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок, передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця та переносить такі дані до таблиці 3 Додатка №5 відповідно до Порядку №454 та Порядку №22-2. Єдиною вимогою при цьому є відповідність загальної суми за період 12 місяців річній податковій декларації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що задекларована позивачем сума доходу з якої було розраховано єдиний внесок за 2011 рік відповідає показникам чистого оподатковуваного доходу, заявленим в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік, при цьому, здійснений позивачем розподіл річної суми чистого оподатковуваного доходу не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, обов'язок ділити дохід, отриманий позивачем за рік в рівних частинах на кількість місяців у яких такий дохід отримано, для визначення доходу на який нараховується єдиний внесок, нормами чинного законодавства не передбачений.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у справі №813/7905/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

Р.Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду