Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2018 року у справі №810/3897/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

31 липня 2018 року

справа №810/3897/14

адміністративне провадження №К/9901/2934/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року у складі судді Головенко О. Д. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у складі колегії суддів Твердохліб В. А., Троян Н. М., Костюк Л. О. у справі № 810/3897/14 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 червня 2010 року № 0000231701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 945 982 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 972 991 грн., № 0000241701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «надходження від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища фізичними особами» у розмірі 510 грн., № 0000201701, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 74 205 грн. 65 коп., та № 00002211701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку у розмірі 1 669 грн. 63 коп.

15 грудня 2010 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов задоволено частково, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2010 року № 0000231701/0. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

18 червня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя-доповідач Шипуліна Т. М.) судові рішення попередніх інстанцій скасовано, з мотивів неповного з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, а саме судами не досліджено питання перевищення позивачем граничного обсягу оподаткованих поставок, за наслідками якого у платника виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, та не надано належної правової оцінки податковому повідомленню-рішенню від 04 червня 2010 року № 0000231701/0 з огляду на обсяги операцій з придбання товарів та їх подальшої передачі комітенту, не надано правової оцінки тому факту, що діяльність здійснювалася без створення юридичної особи на підставі патенту, не досліджено аргументи позивача щодо невідповідності спірних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства.

13 жовтня 2014 року постановою Київського кружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задоволено частково, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2010 року № 0000231701/0. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги у частині, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності податкового повідомлення-рішення від 04 червня 2010 року № 0000231701/0 внаслідок недоведення відповідачем складу податкового правопорушення, покладеного в основу його прийняття.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, суд першої інстанції висновувався з того, що суми податкових зобов'язань, визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями, на момент розгляду справи сплачені позивачем. Рішення суду першої інстанції у цій частині платником податків не оскаржувалося і не було предметом апеляційного перегляду.

31 грудня 2015 року відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач, посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статей 7-11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник обґрунтовує правомірність своїх дій, просить скасувати оспорювані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

19 січня 2015 року проведено повторний розподіл справи (суддя-доповідач Шипуліна Т. М.)

20 січня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу № 810/3897/14.

03 серпня 2017 року справа № 810/3897/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

10 січня 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відзив позивача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у травні 2010 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог, серед іншого, податкового законодавства платником податків, за результатами якої складено акт від 21 травня 2010 року № 16/1701/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки).

04 червня 2010 року податковим органом на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000231701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 945 982 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 972 991 грн., №0000241701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «надходження від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища фізичними особами» у розмірі 510 грн., № 0000201701, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 74 205 грн. 65 коп., № 00002211701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку у розмірі 1 669 грн. 63 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду справи податкові зобов'язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0000241701/0, № 0000201701 та № 00002211701/0 сплачені позивачем та не оспорюються останнім.

Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги податкового органу стосуються виключно обґрунтування правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000231701/0.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000231701/0 за порушення пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 2007 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 945 982 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 972 991 грн. на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181.

Склад податкового правопорушення доводиться на підставі висновку податкового органу про те, що позивач у справі не зареєструвався платником податку на додану вартість, хоча сума валового доходу платника податків перевищила 300 тисяч грн., а відтак він зобов'язаний сплатити всі податкові зобов'язання з податку на додану вартість за такий період.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 січня 2009 року між позивачем (Комісіонер) та Приватним підприємством «Людмила НБМ» (Комітент) укладено договір комісії №01/01-9, за умовами якого Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоди по заготівлі і купівлі товару. На виконання умов договору позивач здійснив операцій в інтересах Комітента на загальну сумі 9 715 071 грн. 33 коп. згідно прибуткових касових ордерів та отримав комісійну винагороду у розмірі 14 841 грн. 13 коп.

Згідно пункту 9.4 статті 9 Закон № 168/97-ВР, якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду (300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися з того, що кошти, які надійшли до комісіонера відповідно договору комісії, не є його власністю, оскільки підлягають обов'язковій передачі третій особі, а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг, робіт) чи доходом суб'єкта підприємницької діяльності, а відтак такі кошти не можуть бути включені до складу виручки від реалізації продукції платником податку - фізичною особою-підприємцем. До складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у даному випадку може бути включена лише сума комісійної винагороди.

У тексті касаційної скарги відповідач посилається на помилкове застосування норм Податкового кодексу України, які не діяли на момент виникнення правовідносин, не були покладені в основу винесення податкового повідомлення-рішення, і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського кружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі № 810/3897/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер