Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.07.2018 року у справі №808/2036/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №808/2036/15

адміністративне провадження №К/9901/6222/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року (головуючий суддя Батрак І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року (головуючий суддя Чередниченко В.Є., судді: Коршун А.О., Панченко О.М.) у справі №808/2036/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби в особі відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної реєстраційної служби в особі відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - відповідач-2), треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення реєстратора орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24 жовтня 2012 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18415396).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 6 червня 2013 року було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму завдатку, суму авансу, матеріальних збитків, судових витрат, а всього 219045,00 грн. Рішення набрало законної сили та відкрито виконавче провадження. Під час судового розгляду вищевказаної справи, ухвалою суду від 21 вересня 2012 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 На виконання ухвали суду про забезпечення позову, 26 вересня 2012 року постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ Персидською Т.О., відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржникові. Проте, 10 березня 2015 року отримавши інформаційну довідку орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» позивач виявив, що право власності на 1/3 об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1, яке належало боржнику, 24 жовтня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу №1176 від 17 вересня 2012 року. Допущені реєстратором БТІ порушення призвели до протиправної зміни власника майна, на яке накладено арешт, а відтак унеможливили в подальшому повне виконання судового рішення про стягнення боргу на користь позивача.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року, залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та представником ОСОБА_4 на підставі довіреності - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Капшуровою Ю.В. (а.с.88-92).

Ухвалою про забезпечення позову від 21 вересня 2012 року Заводський районний суд міста Запоріжжя задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та ухвалив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 Заборонив ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії по відчуженню належних йому об'єктів нерухомого майна (а.с.13).

24 жовтня 2012 року реєстратором орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.93).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 17 вересня 2012 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна були відсутні відомості щодо накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1, а законодавством чинним на момент виникнення спірних відносин не передбачалося обов'язку реєстратора БТІ під час прийняття рішення щодо державної реєстрації прав власності повторно перевіряти наявність відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Сама по собі наявність в матеріалах інвентарної справи на будинок № АДРЕСА_1 ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2012 року про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4, не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав, оскільки пунктом 3.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (чинного на час виникнення спірних відносин), визначено вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, однак зазначена підстава серед цього переліку відсутня.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі №21-121а15. Судами встановлено, що з 26 вересня 2012 року і по теперішній час в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис про заборону відчуження всього нерухового майна боржника ОСОБА_4, судами досліджено інвентаризаційну справу, в якій наявна ухвала про забезпечення позову, тобто суди правильно встановили обставини справи і наявність заборони на момент спірної реєстраційної дії, проте безпідставно відмовили в задоволенні позову.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що спірні правовідносини врегульовані Законом України від 1 липня 2004 року N1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV), в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої ст.4 Закону №1952-ІV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України № 1952-ІV).

Частиною другою ст.9 Закону України № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Виходячи з норми ч.1 ст.9 Закону №1952-ІV, державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Стаття 15 Закону №1952-ІV визначає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Наведеною нормою права закріплено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 3.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (чинного на час виникнення спірних відносин), реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, зокрема, якщо:

3.5.7 право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону №1952-ІV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що оскільки нотаріус при укладенні правочину перевірив відсутність заборони відчуження (арешту) на об'єкт нерухомості та продавців, у реєстратора БТІ був відсутній обов'язок перевіряти наявність заборон на момент проведення реєстраційної дії.

Слід зазначити, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Таким чином, прийнятними є доводи скаржника, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.

Разом з тим, в межах розгляду даної справи встановлено, що ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2012 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 При цьому, конкретного переліку майна, з якого вбачалося б накладення арешту в тому числі на 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1, ухвала суду не містила.

Отже, суди не звернули уваги на той факт, що саме майно, яке належить ОСОБА_4, було предметом обтяження судом.

Натомість, 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_4 17 вересня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Капшуровою Ю.В.

Відповідно до пункту 1 частини першої ст.346 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на час укладення правочину і проведення спірної реєстраційної дії, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ч.3). Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч.4).

Проаналізувавши наведені норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту укладення договору купівлі-продажу 17 вересня 2012 року, у відчужувачів, зокрема, ОСОБА_4 припинилися права на 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1, а у набувача - ОСОБА_2 виник обов'язок щодо реєстрації своїх прав на нерухоме майно.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що ухвала про забезпечення позову від 21 вересня 2012 року розповсюджувала свою дію на 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки станом на час її постановлення, вказане майно вже не належало ОСОБА_4

Приймаючи до уваги Інформаційну довідку орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с.15), суди не звернули увагу, що її сформовано 29 жовтня 2009 року, тобто коли ОСОБА_4 дійсно був співвласником майна, яке відчужено 17 вересня 2012 року.

Натомість, згідно Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців, сформованої 15 жовтня 2014 року (тобто до моменту проведення спірної реєстраційної дії), які суди також досліджували (а.с.16-18), у розділі «Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно» за параметрами запиту по власнику ОСОБА_4, відсутні відомості про об'єкт нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1.

Таким чином, прийняте державним реєстратором рішення від 24 жовтня 2012 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки стосується посвідчення прав ОСОБА_2, які виникли 17 вересня 2012 року як у набувача на підставі правочину, і не порушує застосованих судом заходів забезпечення позову відносно майна ОСОБА_4

Саме вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні позову. При цьому договір купівлі-продажу не є предметом спору, відповідно, не розглядається питання правомірності набуття права власності на житловий будинок ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті спору, проте помилково застосували норми права, які регулюють порядок проведення реєстраційних дій у разі наявності судової заборони на відчуження майна, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині обґрунтування висновків суду.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі №808/2036/15 змінити в частині обґрунтування висновків судів.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду