Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №751/2050/17

адміністративне провадження №К/9901/22112/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 у справі №751/2050/17 за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірною відмови Чернігівського ОУПФ у призначенні позивачу трудової пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 10 років;

- зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно заяви від 20.01.2017 з дати звернення, а саме з 20.01.2017 року.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.05.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 позов задоволено.

В касаційній скарзі Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України просить скасувати судові рішення по даній справі та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги вказує, при проведені зустрічної перевірки довідки форми 122 від 25.01.2017 № 115 встановлено відсутність будь-яких записів щодо направлення позивача на перебування в 30 км. зоні в картці Т-2 та книгах наказів відсутні.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У ході розгляду справи судами встановлено, що Позивач 20.01.2017 звернувся до Управління із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 10 років, до якої було додано:

- копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2 НОМЕР_1;

- довідку форми 122 від 25.01.2017 №115, видану виробничим підрозділом моторвагонного депо «Чернігів» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за роботу в зоні відчуження 21.06.1986, 09.07.1986, 05.09.1986, 16.10.1986, 07.03.1989, та в лютому 1993 - 8,2 години, у квітні 1993 року - 5,4 години і травні 1993 року - 2,1 години.

Листом від 15.03.2017 року №8530/00 відповідач повідомив позивача про те, що при проведенні зустрічної перевірки довідки форми 122 від 25.01.2017 №115 встановлено, що будь-які записи щодо направлення ОСОБА_2 та перебування останнього у 30-ти кілометровій зоні в картці форми Т-2 та книгах наказів відсутні. Посадовою особою надано роз'яснення, що накази на відрядження у зону відчуження не надавались, оскільки вони здійснювалися згідно з режимом і графіком роботи локомотивних бригад та оформлювалися маршрутними листами, термін зберігання яких 3 роки. Крім того, Чернігівським ОУПФ підкреслено, що час фактичного перебування ОСОБА_2 у зоні відчуження відображено в годинах у картці дозиметричного контролю, які не завірені підписами посадових осіб і печаткою, а інших первинних документів за час роботи у зоні відчуження не надано. Крім іншого, відповідачем у листі зазначено, що згідно постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 №153/10-43 для працівників, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії в зоні радіоактивного випромінювання було встановлено 6-ти годинний робочий день. Наведені обставини стали підставою для відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років, оскільки не відпрацьовано жодного повного робочого дня в зоні відчуження та періоди роботи в 30-ти кілометровій зоні не підтверджені первинними документами.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що позивачем було подано достатню кількість документів для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 55 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсійний вік зменшується на 10 років.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та від 4 вересня 2015 року № 690/23/15-а.

Верховний Суд підтримав таку позицію у своїй постанові від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17.

Встановлені судами обставини справи свідчать, що позивач має посвідчення ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії А НОМЕР_1, він віднесений до 2 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, для призначення пенсії позивачем до пенсійного органу було подано довідку форми 122 від 25.01.2017 №115, видану виробничим підрозділом моторвагонного депо «Чернігів» регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за роботу в зоні відчуження 21.06.1986, 09.07.1986, 05.09.1986, 16.10.1986, 07.03.1989, та в лютому 1993 року - 8,2 години, у квітні 1993 року - 5,4 години і травні 1993 року - 2,1 години.

Згідно записів №1 та №2 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 17.07.1985. позивач з 16.07.1995 по 11.11.1986 працював на посаді помічника машиніста тепловоза основного локомотивного депо «Чернігів» ДТГО «Південно-Західна залізниця».

У картці дозиметричного контролю позивача зазначено, що час роботи у зоні відчуження 21.06.1986 склав 1,4 години, 09.07.1986 - 0,4 години, 05.09.1986 - 0,3 години, 16.10.1986 - 0,3 години. При цьому, дані відомості завірені підписом обліковця.

Також апеляційним судом встановлено, що наказом локомотивного депо «Чернігів» від 29.10.1992 №170 було проведено доплату працівникам локомотивного депо за роботу у 30-ти кілометровій зоні у 1986 році згідно карток дозиметричного контролю, виходячи з розрахунку тарифних ставок та окладів, що діяли у 1986 році, у розмірі 100%.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право позивача на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років підтверджено достатню кількість документів, передбачених п. 2.1 Порядку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про безпідставність доводів відповідача про те, що у довідці виробничого підрозділу моторвагонного депо «Чернігів» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 25.01.2017 №115 відображення інформації, яка не підтверджена первинними документами, оскільки встановлено, що накази на відрядження у зону відчуження не видавалися, такі поїздки здійснювалися згідно із режимом і графіком роботи локомотивних бригад та оформлювалися маршрутними листами, термін зберігання яких 3 роки.

Щодо покликання відповідача на постанову Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 №153/10-43, приписами якої встановлено шестигодинний робочий день для працівників, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії в зоні радіоактивного випромінювання, у той час як згідно даних картки дозиметричного контролю термін перебування позивача 21.06.1986 у 30-кілометровій зоні склав 1,4 години, слід зазначити, що в силу абз. 2 ч. 1 ст. 55 Закону право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років мають особи, працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів.

Касаційний суд також не приймає до уваги покликання відповідача про наявність у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 (розділ ХХХ), оскільки таке право жодним чином не спростовує встановлені судами обставини щодо наявності у ОСОБА_2 права на призначення пенсії за правилами ст. 55 Закону. Крім того, слід зазначити, що при наявності у особи права на різні види пенсії, вона сама здійснює вибір пенсії, яку бажає отримати, звернувшись до пенсійного органу з відповідною заявою.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області залишити без задоволення, а постанову Новопсковського районного суду Луганської області від 03 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду