ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

Київ

справа №826/26222/15

адміністративне провадження №К/9901/29427/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2017 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О., судді: Кузьменко В.А., Огурцов О.П.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.)

у справі №826/26222/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 14 серпня 2015 року №1158 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 23 жовтня 2015 року №1598 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 30 жовтня 2015 року №2211 про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни;

- визнати недійсним запис у трудовій книжці позивача про звільнення з органів внутрішніх справ за наказом від 30 жовтня 2015 року №2211;

- поновити позивача на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро з 1 листопада 2015 року;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 1 листопада 2015 року по день ухвалення судом рішення.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем під час проведення службового розслідування та прийняття спірних наказів було порушено ряд положень Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230) та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 27 липня 2017 року позовну заяву в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 14 серпня 2015 року №1158 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишив без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

4. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ МВС України від 23 жовтня 2015 року №1598 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; визнав протиправним та скасував наказ МВС України від 30 жовтня 2015 року №2211 про звільнення позивача за порушення дисципліни; визнав недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення його з органів внутрішніх справ за наказом від 30 жовтня 2015 року №2211 та поновив ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань робочого апарату Укрбюро з 1 листопада 2015 року. Зобов`язав МВС України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 1 листопада 2015 року по день ухвалення судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовив.

5. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, МВС України звернулося з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та з 27 лютого 2015 року перебував на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідування управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.

8. На підставі наказу МВС України від 10 вересня 2015 року №1096 «Про призначення та проведення службового розслідування», за фактом долучення працівником Робочого апарату Укрбюро Інтерполу ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва до матеріалів справи №826/5892/15 фотокопій службової кореспонденції МВС України, проведено службове розслідування за результатами якого складено висновок від 9 жовтня 2015 року, затверджений міністром внутрішніх справ України Аваковим А.Б.

9. У висновку службового розслідування зазначено, що в Окружному адміністративному суді міста Києва перебувала справа №826/5892/15 за позовом ОСОБА_1 до МВС України про неправомірне переведення та призначення на нижчу посаду, під час розгляду якої, в судовому засіданні 12 серпня 2015 року, ОСОБА_1 за власною ініціативою долучив до матеріалів справи письмові докази, зокрема фотокопії службової кореспонденції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, яка містить конфіденційну інформацію, чим порушив вимоги статті 10 Закону України від 1 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI), статті 21 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII), статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту, пункту 2.14.12 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року №747 (далі - Інструкція №747), пункту 8.1 Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої спільним наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Держмитслужби України, ДПА України від 9 січня 1997 року №3/1/2/5/2/2 (далі - Інструкція №3/1/2/5/2/2).

10. Наказом МВС України від 23 жовтня 2015 року №1598 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » за порушення вимог статті 10 Закону №2297-VI, статті 21 Закону №2657-XII, статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту, пункту 2.14.12 Інструкції № 747, пункту 8.1 Інструкції №3/1/2/5/2/2) на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

11. На підставі вказаного наказу, МВС України прийняло наказ від 30 жовтня 2015 року №2211 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі Положення №114).

12. Вважаючи протиправними спірні накази відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про їх скасування та поновлення на посаді.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт порушення позивачем службової дисципліни відповідачем не доведено, а отже притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ та подальше звільнення зі служби відбулось незаконно.

14. При визначенні розміру середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, суд керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. В обґрунтування поданої касаційної скарги МВС України зазначило, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки тому факту, що надані позивачем в судовому засіданні документи являються службовою документацією Інтерполу, яка не підлягає розголошенню, а позивач не мав згоди на розповсюдження вказаної інформації.

16. Також поза увагою судів залишився факт, що вказані документи є конфіденційною інформацією з обмеженим доступом, оскільки в цих документах міститься попередження щодо обмеження у використанні інформації, у зв`язку з цим, скаржник наполягає на правомірності оскаржуваних наказів.

17. МВС України вважає, що судами не врахована тяжкість вчиненого ОСОБА_1 проступку.

18. Крім того, МВС України вказує, що зобов`язання поновити позивача на посаді є необґрунтованим і не відповідає закону, оскільки відбулась ліквідація органів внутрішніх справ зі скороченням всіх посад працівників міліції, а отже можливості поновити позивача не існує.

19. Також скаржник вважає, що рішення судів в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу є такими, що не узгоджуються із положеннями бюджетного законодавства, оскільки бюджетні видатки та фінансування посад які скорочені з 6 листопада 2015 року відсутні.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 2 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Аналогічне положення закріплено в пункті 1 частини другої статті 2 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

23. Предметом спору у цій справі є встановлення правомірності прийнятих відповідачем наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади.

24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Правовідносини, пов`язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби органів внутрішніх справ, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), Положенням №114, Дисциплінарним статутом.

26. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

27. Відповідно до пункту 64 «є» Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

28. Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (стаття 1 Дисциплінарного статуту).

29. Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю.

30. Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

31. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (стаття 5 Дисциплінарного статуту).

32. За правилами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

33. Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлено статтею 14 Дисциплінарного статуту, у якій зазначено, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

34. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

35. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

36. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

37. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

38. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

39. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

40. У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов`язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

41. Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.

42. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби став висновок службового розслідування за фактом долучення ОСОБА_1 до матеріалів адміністративної справи №826/5892/15 в Окружному адміністративному суді міста Києва фотокопій службової кореспонденції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, які містили конфіденційну інформацію, а саме листи: ГУМВС України в Львівській області від 27 лютого 2015 року №41/15/М/82; НЦБ Інтерполу Словаччини від 27 лютого 2015 року №РРZ-1165/15-КV; НЦБ Інтерполу Швейцарії від 5 березня 2015 року №ВКR/14201/2023711; НЦБ Інтерполу Сербії від 5 березня 2015 року №2389/2350-15391; НЦБ Інтерполу Туреччини від 6 березня 2015 року №39425; Поліцейського аташе Посольства Австрійської Республіки в Україні від 6 березня 2015 року №Р-063/2015.

44. Під час цього службового розслідування комісія встановила порушення ОСОБА_1 вимог статті 10 Закону №2297-VI, статті 21 Закону №2657-XII, статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту, пункту 2.14.12 Інструкції №747, пункту 8.1 Інструкції №3/1/2/5/2/2, та врахувавши попереднє стягнення від 14 серпня 2015 року у вигляді догани, запропонувала накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, яке було реалізовано наказами від 23 жовтня 2015 року №1598 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ та від 30 жовтня 2015 року №2211 про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.

45. Отже, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало надання ним в судовому засіданні та долучення до матеріалів адміністративної справи документів, які, на думку відповідача, є службовою документацією, а також містили конфіденційну інформацію.

46. Статтею 20 Закону №2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

47. Відповідно до частин першої - третьої статті 21 Закону №2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

48. Отже, за загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлені, серед іншого, статтею 6 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» та статтею 21 Закону №2657-XII, які відносять інформацію про фізичну особу (персональні дані) до конфіденційної, яка, у свою чергу, є інформацією з обмеженим доступом, що може бути поширена виключно за згодою особи.

49. Перелік відомостей, що є інформацією про фізичну особу (персональними даними) визначений законодавством, зокрема, частиною 2 статті 21 Закону №2657-XII та Законом України від 1 квітня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI).

50. Інструкцією №747 встановлено обов`язковий для виконання в структурних підрозділах апарату Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях (далі - ГУМВС, УМВС), органах та підрозділах внутрішніх справ, науково-дослідних установах, вищих навчальних закладах МВС, підприємствах, установах, організаціях, що належать до сфери управління МВС (далі - ОВС, органи внутрішніх справ), порядок підготовки, обліку, зберігання, використання та знищення документів, справ, видань, що не містять секретних відомостей. Порядок організації електронного документообігу із застосуванням електронного цифрового підпису, роботи з електронними документами в діловодстві установи, здійснення діловодства стосовно документів, що містять інформацію з обмеженим доступом, здійснення діловодства за зверненнями громадян, запитами та зверненнями народних депутатів, запитами на інформацію визначаються окремими нормативно-правовими актами.

51. Згідно пункту 2.14.12 вказаної Інструкції забороняється ознайомлювати з документами осіб, які не мають відношення до їх виконання, і виносити документи, у тому числі їх копії, за межі підрозділів апарату Міністерства. Після закінчення робочого дня всі документи повинні бути закриті в сховищах.

52. При цьому Інструкцією №3/1/2/5/2/2 визначено порядок використання правоохоронними органами України можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (надалі - НЦБ) для співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення діяльності, пов`язаної із попередженням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України.

53. Розділом 6 Інструкції №3/1/2/5/2/2 визначений порядок обробки та захисту інформації в НЦБ.

54. Згідно пункту 6.19 Інструкції №3/1/2/5/2/2 НЦБ вживає необхідних заходів до забезпечення режиму таємності, конфіденційності та захисту інформації від несанкціонованого доступу до неї. Працівники НЦБ зобов`язані зберігати державну та службову таємницю. Їм забороняється виправлення та знищення інформації з власної ініціативи. Виправлення і знищення інформації можливе лише на підставі прохання НЦБ або органу, які були ініціаторами її надсилання в НЦБ, з дозволу начальника НЦБ або його заступників.

55. За пунктом 6.20 вказаної Інструкції для отримання інформації від НЦБ встановлюються три рівні доступу до неї: рівень 1 - щодо інформації, яку НЦБ може розповсюджувати без будь-яких обмежень; рівень 2 - щодо інформації, розповсюдження якої можливе тільки на підставі дозволу НЦБ чи органу - ініціатора її надсилання в Укрбюро Інтерполу; рівень 3 - щодо інформації, розповсюдження якої можливе лише з дозволу Міністра внутрішніх справ України або його заступників.

56. Рівень доступу до інформації встановлюється НЦБ або органом - ініціатором її надсилання в Укрбюро Інтерполу. Орган, який надсилає інформацію до НЦБ, може спеціально зазначити, що відомості чи їх джерело не можна розкривати будь-кому або обмежити коло осіб, які можуть знайомитися з цією інформацією (пункт 6.21 Інструкції №3/1/2/5/2/2).

57. Згідно пункту 6.23 Інструкції №3/1/2/5/2/2 органи, які одержали інформацію з НЦБ, зобов`язані забезпечити ефективний захист її змісту від сторонніх осіб, а також від викривлення та розголошення.

58. Питання ознайомлення зацікавлених осіб з наявною щодо них інформацією вирішується відповідно до чинного законодавства (пункт 6.25 Інструкції №3/1/2/5/2/2).

59. Отже, наведеними нормами встановлений порядок щодо доступу, використання та поширення певного виду інформації в НЦБ.

60. Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані ОСОБА_1 в судовому засіданні документи (листи) не містили грифу «Для службового користування», « Таємно », «Цілком таємно», на підставі чого зробили висновок, що такі документи не містили інформації з обмеженим доступом.

61. Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки суди не вжили заходів щодо перекладу вказаних документів та дослідженню їх змісту, для надання їм належної правової оцінки.

62. Також, судами залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки відповіді Департаменту внутрішньої безпеки МВС України від 6 жовтня 2015 року, наданої на запит МВС України від 24 вересня 2015 року №18/2-ЦА-7204, про повідомлення до якого рівня доступу відносяться та обліковуються у Робочому апараті Укрбюро Інтерполу документи надані позивачем в судовому засіданні, а також за правилами якої категорії інформації їх обробляли та обліковували у Робочому апараті Укрбюро Інтерполу.

63. Крім того, судами не надано належної оцінки твердженню відповідача, що надані позивачем в судовому засіданні документи, з урахуванням закріплених в пункті 2.14.12. Інструкції №747 заборон щодо використання документів, являються службовою документацією, а також Інструкції №3/1/2/5/2/2.

64. Стосовно здійсненого судом першої інстанції зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2015 року по день ухвалення судового рішення, з огляду на відсутність в наданій відповідачем довідці необхідної інформації, колегія суддів зазначає наступне

65. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться за правилами, закріпленими у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

66. Пунктом 8 Порядку №100 установлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

67. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

68. Однак, судом першої інстанції не вжито заходів щодо витребування у відповідача довідки з необхідними суду даними щодо складових заробітної плати позивача за необхідний, для здійснення розрахунку, період, тобто розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом фактично здійснено не було, що призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині. Суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.

69. Одним із принципів адміністративного судочинства є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, зміст якого зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.

70. Відповідно до частин 4, 5 статті 11 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

71. Згідно з статтею 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь в справі, або з власної ініціативи.

72. Приписами частини 4 статті 70 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

73. З огляду на приписи статті 159 КАС України, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами

74. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

75. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

76. У свою чергу, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

77. Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів

78. За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції під час якого необхідно встановити зазначені Судом обставини.

Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати, а справу №826/26222/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду