Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.12.2020 року у справі №380/1116/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 380/1116/20

провадження № К/9901/33731/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А. А. суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року (головуючий суддя Кузьмич С. М., судді Улицький В. З., Шавель Р. М. )

у справі №380/1116/20

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу.

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами від
17.12.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 у розмірі 375570,00 грн.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 у справі №380/1116/20 позов задоволено повністю.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №380/1116/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від
06.08.2020 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 у справі №380/1116/20.

5. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 23.10.2019 № 1388 "Про проведення фактичної перевірки об'єкта господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1. Студія "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - Наказ), призначено провести фактичну перевірку з питань дотримання вимог трудового законодавства в частині використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації з 24.10.2019, тривалістю 10 діб.

7. Актом від 04.11.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 "Про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)" (далі - Акт) встановлено порушення ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та їх територіальним органом про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 № 413.

8.06.11.2019 Головним управлінням ДПС у Львівській області скеровано на адресу Головного управління Держпраці копії матеріалів фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

9. Листом від 07.11.2019 Головне управління Держпраці у Львівській області повідомило фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про отримання 07.11.2019 матеріалів фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області.

10.21.11.2019 фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) на адресу Головного управління ДПС у Львівській області подано заперечення на Акт (довідку) в яких зазначає, що всі виявлені особи не виконували трудової функції, відтак, норми ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України не було порушено. Також, до заперечень позивачем було додано підтверджуючі документи: договори про надання послуг, письмові пояснення, копії сторінок книги доходів і витрат.

11. Листом Головного управління ДПС у Львівській області від 29.11.2019 №13859/10/33.07 "Про надання відповіді на заперечення" повідомлено, що за результатами розгляду заперечення від 21.11.2019, додані матеріали враховані та передані до Головного управління Держпраці у Львівській області (відповідачу) для розгляду та використання при прийнятті рішення згідно з нормою законодавства.

12. Повідомленням відповідача "Про одержання документів" від 07.11.2019 № 370/1/1-39 зазначено, що отримання Акта ГУ ДПС у Львівській області від
04.11.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченою ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

13. Листом від 25.11.2019 позивач просила не вживати дій щодо застосування штрафних санкцій, оскільки вона не порушувала норм КЗпП України.

14. Головним управлінням Держпраці у Львівській області було винесено постанову від 17.12.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 375570,00 грн.

15. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що угоди, укладені позивачем з фізичними особами, були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

17. При цьому, судом відхилено твердження відповідача, що студія краси "ІНФОРМАЦІЯ_1", в якій фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснювала свою господарську діяльність, не маючи статусу школи чи навчального центру, відтак, договори з надання послуг навчальних курсів є фактично трудовими договорами, з посиланням на те, що за результатами проходження курсів Замовник отримує сертифікат, який не є документом про освіту чи кваліфікаційним свідоцтвом, тобто не є свідоцтво або диплом, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Якщо навчання особи тих чи інших професійних навичок не передбачає видачу документа державного зразка з присвоєнням освітньо-кваліфікаційного рівня, отримувати ліцензію на надання таких послуг не потрібно.

18. Суд першої інстанції також врахував те, що відповідачем прийняте рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, а саме без проведення інспекційного відвідування.

19. Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився та дійшов висновку, що студія краси "ІНФОРМАЦІЯ_1" не належить до закладів професійної (професійно-технічної) освіти в розумінні Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", а відтак укладені договори про надання послуг з навчання є фактично трудовими договорами.

20. Колегія суддів зазначила, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності здійснюється управліннями Держпраці, а штрафи накладаються зокрема на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, тому визнала помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідачем прийняте рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, а саме без проведення інспекційного відвідування.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

21. Касаційну скаргу мотивовано порушенням апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.

22. Зокрема, заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що суд апеляційної інстанції при розмежуванні відносин за трудовим договором і цивільно-правовим договором не врахував позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.07.2018 у справі №840/1432/17, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, від 26.05.2020 у справі №160/5315/19, від 14.05.2020 у справі №640/1099/19.

23. Скаржник погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивач не видає свідоцтв або дипломів державних зразків, тому його господарська діяльність не має бути ліцензована для надання відповідних послуг.

24. Позивач вважає неправомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що Головне управління Держпраці у Львівській області прийняло постанову про накладення штрафу у передбаченому законом порядку, оскільки відповідачем не було проведено інспекційного відвідування, за результатами якого мало бути складено акт про порушення та постанова про накладення штрафу.

25. У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, а також зазначає про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконували трудові функції, при перевірці повідомили, що проходять стажування.

26. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не підтверджено наявності найманих працівників за професією модель, що унеможливлює проведення курсів та здійснювати навчання за укладеними договорами.

27. Головне управління Держпраці у Львівській області у відзиві стверджує, що не було необхідності у проведенні інспекційного відвідування у зв'язку з тим, що захід державного контролю з виявлення неоформлених працівників вже було проведено і Акт ГУ ДПС у Львівській області від 04.11.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 не скасовано і він є чинним.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

29. Частиною 1 ст. 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

30. На реалізацію цієї правової норми постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок 823, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

31. У силу положень ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.

32. Наведене дає підстави колегії суддів дійти висновку, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.

33. Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

34. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

35. Судова колегія звертає увагу, що постановою Кабміну України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21.08.2019 №823 внесено зміни до Порядку №509 та виключено з нього пункти 5-8, пункти 2-4,9-12 викладено у визначеній постановою редакції.

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 у чинній редакції, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;

- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

- акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування;

- акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

36. Таким чином, Порядок № 509 передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу на підставі Акту (довідки) від 04.11.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 "Про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)".

38. Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

39. У п. 80.6 ст. 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

40. Верховний Суд дійшов висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.

41. Позивач вказує, що з аналізу приписів ч. 8 ст. 265 КЗпП України вбачається, що без здійснення заходу державного нагляду (контролю) відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України можуть бути накладені лише штрафи на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, установі, організації. У всіх інших випадках вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, проведення заходу державного нагляду (контролю) є обов'язковим.

42. Колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки ч. 8 ст. 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

43. Зі змісту вказаної норми є можливим зробити висновок, що в останній використовується формулювання "може", що надає суб'єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому вказана норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення ч.8 ст. 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком №509.

44. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

45. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (за текстом - КЗпП України).

46. Згідно із ст.ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

47. Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

48. Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

49. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) та ОСОБА_2 (Замовник) укладено Договір про надання послуг навчальних курсів від 18.10.2019, відповідно до п. 1.1. якого на умовах та в порядку, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послугу навчальних курсів згідно програми курсів, передбаченої цим Договором, а Замовник зобов'язується сплатити Виконавцеві винагороду за ці послуги. Відповідно до п. 2.2. Договору, на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, Замовник на моделях демонструє Виконавцеві наявні у нього навички та професійну майстерність, зокрема, шляхом створення макіяжу, з метою формування індивідуального порядку надання послуг. Згідно з п.
2.13. Договору, місце надання послуг: АДРЕСА_1. Згідно з п. 2.15. Договору, приймання-передача наданих послуг здійснюється в момент їх фактичного надання Виконавцем. Пунктом 3.1., 3.3. Договору передбачено, що вартість послуг Виконавця за цим Договором становить 700,00 (сімсот гривень) грн. Оплата проводиться в готівковій формі.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) та ОСОБА_3 (Замовник) укладено Договір про надання послуг навчальних курсів від 23.10.2019, відповідно до п. 1.1. якого на умовах та в порядку, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послугу навчальних курсів згідно програми курсів, передбаченої цим Договором, а Замовник зобов'язується сплатити Виконавцеві винагороду за ці послуги. Відповідно до п.2.2. Договору, на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, Замовник на моделях демонструє Виконавцеві наявні у нього навички та професійну майстерність, зокрема, фарбування, колорування та стрижки, з метою формування індивідуального порядку надання послуг. Згідно з п. 2.12. Договору, місце надання послуг: АДРЕСА_1. Згідно з п. 2.14. Договору, приймання-передача наданих послуг здійснюється в момент їх фактичного надання Виконавцем. Пунктом 3.1., 3.3.

Договору передбачено, що вартість послуг Виконавця за цим Договором становить 500,00 (п'ятсот гривень) грн. Оплата проводиться в готівковій формі.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) та ОСОБА_4 (Замовник) укладено Договір про надання послуг навчальних курсів від 24.10.2019, відповідно до п. 1.1. якого на умовах та в порядку, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послугу навчальних курсів згідно програми курсів, передбаченої цим Договором, а Замовник зобов'язується сплатити Виконавцеві винагороду за ці послуги. Відповідно до п. 2.2. Договору, на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, Замовник на моделях демонструє Виконавцеві наявні у нього навички та професійну майстерність, зокрема, шляхом створення зачіски, з метою формування індивідуального порядку надання послуг. Згідно з п. 2.12. Договору, місце надання послуг: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 2.14. Договору, приймання-передача наданих послуг здійснюється в момент їх фактичного надання Виконавцем. Пунктом 3.1., 3.3. Договору передбачено, що вартість послуг Виконавця за цим Договором становить 2750,00
(дві тисячі сімсот п'ятдесят гривень) грн. Оплата проводиться в готівковій формі.

50. До матеріалів справи позивачем долучено копію Книги обліку доходів та витрат фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, з якої вбачається, що послуги по всіх трьох договорах про надання послуг навчальних курсів оплачені Замовниками в повному обсязі.

51. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 отримували послуги навчальних курсів, які надавала фізична особа-підприємець ОСОБА_1. Ці навчальні курси включали спеціальні програми, які складалися з основних напрямків діяльності в різних сфері послуг краси: підготовка волосся до зачіски, укладка феном, створення локонів, робота з плойкою та іншими засобами для укладки, накрутки та вирівняння волосся, техніки накрутки, особливості зняття косметики, підготовка шкіри до макіяжу, техніки тонування шкіри, корекція форми обличчя і геометрія побудови брів, основи денного макіяжу, основи вечірнього макіяжу тощо.

52. Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях від 21.11.2019 зазначила, що не здійснювала жодних трудових функцій, а виконувала завдання під час співбесіди, не отримувала ніяких грошових винагород, а вартість курсів оплатила у повному обсязі. ОСОБА_3 у своїх письмових поясненнях від 21.11.2019 вказала, що проходила індивідуальну співбесіду, де виконувала завдання - фарбування волосся, також додала, що не виконувала трудових функцій, вартість курсів оплатила. ОСОБА_4 у своїх письмових поясненнях від 21.11.2019 стверджує, що виконувала практичне завдання - робила зачіску, жодних винагород не отримувала, 31.10.2019 оплатила вартість послуг за договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

53. Верховний Суд вважає помилковим висновки суду апеляційної інстанції та доводи відповідача стосовно того, що фізичні особи за цивільно-правовими договорами по суті виконували трудові функції, оскільки цивільно-правові договори не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі, і навпаки передбачають умови, що не можуть бути присутніми в трудовому договорі.

54. Верховний Суд зазначає, що особливістю договорів про надання послуг є насамперед нематеріальний характер об'єкта договору, при цьому продається не сам результат, а дії, які до нього привели.

55. Відносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є відмінними від стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта.

56. Важливою відмінною рисою цивільно правових угод, укладених з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від трудових відносин є те, що за вказаними вище договорами саме Замовники сплачували позивачеві грошову винагороду за отриману послугу з навчання, а не навпаки позивач оплачувала виконану роботу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

57. Слід відзначити, що судом апеляційної інстанції не було спростовано волевиявлення сторін на укладення вищевказаних цивільно-правових угод та виконання певного виду робіт (послуг) саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правових угод.

58. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

59. Також колегія суддів вважає правомірним відхилення судом першої інстанції доводів відповідача про те, що студія краси "ІНФОРМАЦІЯ_1", в якій фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснювала свою господарську діяльність не має статусу школи чи навчального центру, оскільки згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, одним з видів діяльності позивача є Код КВЕД 85.59 - інші види освіти, н. в. і. у. і позивач відповідно до вищевказаного КВЕД надавала послуги навчальних курсів, які є одним з видів навчання. При цьому за умовами цивільно-правових угод у цій справі за результатами проходження курсів Замовник отримує сертифікат, який не є документом про освіту чи кваліфікаційним свідоцтвом, позивачем не видавалося свідоцтво або диплом, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

60. Суд першої інстанції вірно вказав про те, що у випадку навчання особи тих чи інших професійних навичок, яке не передбачає видачу документа державного зразка з присвоєнням освітньо-кваліфікаційного рівня, отримувати ліцензію на надання таких послуг не потрібно.

61. Натомість висновок суду апеляційної інстанції про те, що студія краси "ІНФОРМАЦІЯ_1" не належить до закладів професійної (професійно-технічної) освіти в розумінні Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" не спростовує того, що позивач міг надавати інші види освіти, які не передбачають видачі дипломів та свідоцтв державного зразка і не потребують додаткового ліцензування.

62. З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є вірним з підстав відсутності порушень позивачем вимог законодавства про працю є законним та обґрунтованим. Проте висновки суду першої інстанції в частині способу та порядку прийняття постанови відповідачем не узгоджуються з вищенаведеними висновками Верховного Суду, викладеними у цій постанові, тому мотивування рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

63. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених ст. 352 КАС України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

64. За приписами ч. 4 ст. 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

65. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є вірним з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, але помилково був скасований апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції зі зміною мотивів задоволення позову.

Керуючись ст. 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №380/1116/20 - скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі №380/1116/20 - залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб