Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.01.2019 року у справі №826/23867/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/23867/15

адміністративне провадження №К/9901/14455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Златобанк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2016 року (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі №826/23867/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Златобанк», про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про віднесення до нікчемного договору відступлення права вимоги та відступлення прав за договорами забезпечення від 12 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстрованого в реєстрі за №191, укладеного між позивачем та АТ "Златобанк", та про вжиття заходів щодо повернення коштів, переданих за нікчемним правочином;

- визнати протиправними дії відповідача щодо направлення повідомлення про нікчемність договору відступлення та про вжиття заходів щодо повернення коштів, переданих за нікчемним правочином (лист №1456 від 27 квітня 2015 року).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" про віднесення до нікчемного договору відступлення права вимоги та відступлення прав за договорами забезпечення від 12 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстрованого в реєстрі за №191, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та ОСОБА_3, та про вжиття заходів щодо повернення коштів, переданих за нікчемним правочином. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" щодо направлення ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги та відступлення прав за договорами забезпечення від 12 лютого 2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстрованого в реєстрі за №191, та про вжиття заходів щодо повернення коштів, переданих за нікчемним правочином (лист №1456 від 27 квітня 2015 року).

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства "Златобанк", а саме стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ "Златобанк" заборгованість у розмірі 11173060,11 грн.: основний борг - 8271671, 33 грн., проценти - 1794136,49 грн., пеня - 987923,27 грн. три проценти річних - 119329,02 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30 червня 2009 року шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах (початкова ціна предмету іпотеки - 21472505,00 грн.).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року залишено без змін.

Між ПАТ "Златобанк", як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, 12 лютого 2015 року укладено договір відступлення, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за: кредитним договором від 18 червня 2009 року №022/09/CL, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_5, разом із змінами до нього; договором про заміну боржника у зобов'язанні від 25 липня 2011 року, укладеним між ПАТ "Златобанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Згідно з пункту 1.7 розділу 1 Договору відступлення, первісним кредитором здійснюється на користь нового кредитора відступлення прав за договорами, що забезпечуються виконання зобов'язань за кредитним договором: договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 30 червня 2009 року №117; договором поруки від 25 липня 2011 року №022/09/CL/Р-2.

На підставі Договору відступлення позивач набув право вимоги у розмірі 11426014,88 грн. до ОСОБА_4 за кредитним договором №022/09/СL від 18 червня 2009 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_5, зі змінами до нього, та, з урахуванням договору про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 25 липня 2011 року, укладеного між ПАТ "Златобанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_6, внаслідок якого ОСОБА_5 перевів свій борг за кредитним договором на ОСОБА_4.

Крім того, позивач набув права іпотекодержателя за договором іпотеки №117.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 договору, новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору в день укладення цього договору грошові кошти у розмірі 11426014,88 грн.

Відповідно до копії платіжного доручення від 12 лютого 2015 року №461431, позивачем здійснена повна оплата відступленого права вимоги у розмірі 11 426 014,88 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 року №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Златобанк", згідно з яким із 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славінського Валерія Івановича.

27 квітня 2015 року уповноваженою особою Фонду направлено на адресу позивача повідомлення про нікчемність договору відступлення прав вимоги та відступлення прав за договором забезпечення від 12 лютого 2015 року.

Вказане повідомлення отримано позивачем 30 квітня 2015 року.

У повідомленні про нікчемність відповідач, як на підставу нікчемності договору відступлення, посилається на те, що позивач, уклавши договір та сплативши за відступлене право вимоги грошові кошти у розмірі 11 426 014,88 грн., отримав переваги перед іншими вкладниками, які полягають у набутті права вимагати повернення вказаної суми від ОСОБА_4.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що правовою ознакою нікчемності правочину є те, що він є недійсним в силу закону, а не внаслідок будь-яких рішень, в тому числі Уповноваженої особи, але при цьому необхідним є встановленням судом на підставі достатніх і допустимих доказів наявності невідповідності правочину вимогам закону. В межах даного спору суди дійшли до висновку, що відсутні підстави, з якими закон пов'язує нікчемність правочину неплатоспроможного банку та які можуть бути застосовані до договору відступлення, а позивач, на підставі вказаного договору, отримав право вимоги лише у розмірі основного зобов'язання за кредитним договором. При цьому до повноважень відповідача належить не прийняття рішень про нікчемність правочинів, а виявлення таких правочинів і направлення повідомлення про це.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем у відповідності до положень частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було здійснено правовий аналіз правочинів, вчинених протягом одного року до моменту запровадження тимчасової адміністрації. Висновки судів про не зазначення відповідачем конкретної підстави нікчемності правочину не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Уповноваженою особою підставою нікчемності правочину було визначено пункт 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наголошено на тому, що ні приписи чинного законодавства, ні внутрішні документи АТ «Златобанк» не передбачали можливості для вкладника чи кредитора банку отримати право вимоги за кредитним договором та права іпотекодержателя за договором іпотеки, укласти з банком договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, здійснити платіж на виконання такого договору. При цьому скаржник зазначив, що 24 квітня 2015 року кошти ОСОБА_1 в сумі 11 426 014,88 грн., перераховані на виконання договору відступлення права вимоги від 12 лютого 2015 року, були повернуті на його рахунок.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Зазначено, що суди дійшли правомірного висновку про відсутність передбачених законом ознак нікчемності Договору відступлення права вимоги. При цьому праву Уповноваженої особи щодо віднесення правочинів до нікчемних та направлення відповідних повідомлень кореспондує обов'язок встановлення ознак нікчемності правочину, встановлених законом. Зауважено, що одне лише посилання відповідача на норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може слугувати підставою для застосування наслідків нікчемності правочину.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина 1 статті 6 КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про віднесення правочинів до нікчемних.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Отже, правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI незалежно від того, чи проведена ПАТ «Златобанк» перевірка правочинів, передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону, і чи видане з цього приводу рішення або направлене повідомлення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі №826/23064/15.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про скасування рішення уповноваженої особи Фонду у формі повідомлення в частині визнання нікчемними договору відступлення права вимоги та відступлення прав за договорами забезпечення від 12 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстрованого в реєстрі за №191, укладеного між позивачем та АТ "Златобанк", та про вжиття заходів щодо повернення коштів, переданих за нікчемним правочином, як і дії відповідача по направленню такого повідомлення позивачу, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Згідно зі статтею 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Таку правову позицію висловлено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Отже, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі №826/23867/15 слід скасувати та закрити провадження у цій справі.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Златобанк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі №826/23867/15 скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду