Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1160/18 806/1019/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., -

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області (далі - Сільська рада) на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року (Зарудяної Л.О., Малахової Н.М., Хаюка С.М.) у справі № 806/1019/15 за позовом Сільської ради до управління Державної казначейської служби України у Брусилівському районі Житомирської області (далі - управління Держказначейства) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання повернути постанову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Сільська рада звернулась до суду з позовом до управління Держказначейства, у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 4 грудня 2014 року № 02-03.2/3528 «Про вжиття заходів», необхідних для встановлення асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання виконавчого документу, а саме - постанови Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області (далі - Інспекція ДАБК) від 15 травня 2013 року: № 52/7-Ю про накладення штрафу у сумі 51 615 грн на Сільську раду; № 55/7-Ф про накладення штрафу у сумі 41 292 грн на позивача;

- зобов'язати управління Держказначейства повернути без виконання постанову Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області (далі - Інспекція ДАБК) від 15 березня 2013 року № 55/7-Ф про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на Сільську раду у розмірі 41 292 грн.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2015 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправною та скасував вимогу управління Держказначейства від 4 грудня 2014 року № 02-03.2/3528;

- зобов'язав відповідача вирішити питання про повернення стягувачеві - Інспекції ДАБК постанови від 15 березня 2013 року № 55/7-Ф, яка оформлена з порушенням установлених вимог.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог та прийняв у цій частині нову постанову - про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову суду першої інстанції - залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Сільська рада подала касаційну скаргу, у якій просить постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги Сільська рада посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судом апеляційної інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

Позивач вважає, що в Інспекції ДАБК існує дві постанови за однаковою датою (15 травня 2013) року, однаковими правопорушеннями та однаковою сумою стягнення у розмірі 41 292 грн, але різними номерами - № 55/7-Ю та № 55/7-Ф, що суперечить частині 12 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», згідно з якою у разі вчинення суб'єктами містобудування двох або більше правопорушень - штрафи накладаються за кожне окремо. При цьому, на його думку, оскаржувана вимога не відповідає вимогам статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV).

Управління Держказначейства не погоджується із касаційною скаргою позивача та вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на них, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2013 у справі № 806/3991/13-а відмовив Сільській раді у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов Інспекції ДАБК від 15 травня 2013 року №№ 52/7-Ю, 55/7-Ю про накладення штрафів на Сільську раду за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у загальному розмірі 92 907 грн.

Інспекція ДАБК в подальшому направила до управління Держказначейства постанови від 15 травня 2013 року № 52/7-Ю та № 55/7-Ф про накладення штрафу на Сільську раду, у зв'язку із чим відповідач надіслав на адресу позивача оскаржувану вимогу від 4 грудня 2014 № 02-03.2/3528.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про протиправність вимоги управління Держказначейства від 4 грудня 2014 року № 02-03.2/3528, оскільки виконавчий документ, а саме - постанова Інспекції ДАБК від 15 травня 2013 року № 55/7-Ф про накладення штрафу на Сільську раду у розмірі 41 292 грн, не відповідає вимогам статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV Закон № 606-XIV, так як її номер 55/7-Ф не відповідає дійсності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, дійшов висновку про правомірність оскаржуваної вимоги відповідача, оскільки постанова Інспекції ДАБК № 55/7-Ю про накладення штрафу на Сільську раду у розмірі 41 292 грн та постанова № 55/7-Ф про накладення штрафу на Сільську раду у розмірі 41 292 грн - це фактично одна і та ж сама постанова.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок), у пункті 3 якого встановлено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 2 Порядку виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом № 606-XIV.

Серед визначених частиною другою статті 17 Закону № 606-XIV видів виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, є постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

При цьому, однією з передбачених пунктом 9 Порядку підстав повернення органом Казначейства виконавчого документа є видання або оформлення виконавчого документа з порушенням установлених вимог.

Вимоги до виконавчих документів встановлені статтею 18 Закону № 606-XIV, частиною першою якої визначено, що у виконавчому документі зазначається:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що номер виконавчого документа не є обов'язковим реквізитом цього документа, обов'язковим є номер рішення, згідно з яким видано цей виконавчий документ.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, виконавчий документ (у даному випадку постанова Інспекції ДАБК від 15 травня 2013 року № 55/7-Ю) видавався не на підставі рішення суду, а на підставі документів, складених за результатами перевірки.

Крім того, суд встановив, що при оформленні Інспекцією ДАБК постанови від 15 травня 2013 за № 55/7-Ю про накладення штрафу на Сільську раду у розмірі 41 292 грн в одному із трьох примірників працівником, який здійснював реєстрацію, була допущена описка - замість літери «Ю» зазначено - «Ф».

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи Сільської ради щодо наявності у Інспекції ДАБК двох постанов про накладення штрафу на позивача за однаковою датою (15 травня 2013) року, однаковими правопорушеннями, однаковою сумою стягнення у розмірі 41 292 грн та різними номерами, а саме - № 55/7-Ю та № 55/7-Ф, оскільки постанова № 55/7-Ю та постанова № 55/7-Ф - це один і той самий виконавчий документ, тому і доводи щодо невідповідності оскаржуваної вимоги управління Держказначейства вимогам статті 18 Закону № 606-XIV є неприйнятними.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для скасування вимоги відповідача від 4 грудня 2014 року № 02-03.2/3528.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судовго рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задовлення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 806/1019/15 - залишити без змін.

Касаційну скаргу Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець