Історія справи

Постанова КАС ВП від 30.12.2024 року у справі №160/14678/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 160/14678/23

адміністративне провадження № К/990/19617/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №580/584/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Дяченко Олексій Володимирович

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року (головуючий суддя: Савченко А.В.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2024 року (суддя-доповідач: Чабаненко С.В., судді: Білак С.В., Юрко І.В.)

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24 червня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на її користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24 червня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 11 лютого 2020 року №30 її з 11 лютого 2020 року було звільнено з військової служби. Проте, при звільненні їй не було виплачено індексацію грошового забезпечення. У зв`язку з цим, позивачка звернулася із заявою до відповідача з проханням виплатити зазначені виплати. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивачки, у зв`язку з чим, вона звернулася до суду для вирішення спору. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі №160/12764/21 позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка та відповідач подали апеляційні скарги. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на її користь індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 лютого 2020 року включно. 24 червня 2023 року відповідачем на виконання Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21 виплачено на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 11 лютого 2020 року у загальній сумі 174988,39 грн, що підтверджується банківською випискою. Разом з цим, відповідачем в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Позивачка, посилаючись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою, у зв`язку з чим звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2024 року, провадження у справі № 160/14678/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з огляду на відсутність публічно-правового спору.

Суд першої інстанції зазначив, що виплата компенсації стосується підприємств, установ і організацій всіх форм власності та господарювання, а не лише суб`єктів владних повноважень, тому виплата такої компенсації не є владною управлінською функцією, а вимога позивача визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати цієї компенсації не є вимогою виплатити публічно-правовий спір.

Насамкінець, окружний суд констатував, що вимоги позивачки про виплату відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою не заявлені разом з вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому такі вимоги належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Оцінивши суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства й залишив ухвалу суду першої інстанцій без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивачки звернувся із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої касаційної скарги сторона позивача вказує на те, що судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних судових рішень, було порушено норми процесуального права, ухвала окружного суду і постанова апеляційного суду є незаконними, а висновки судів про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є помилковими.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не надав. Копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримав 3 червня 2024 року.

II. Мотиви Верховного Суду

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судомами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2024 року, провадження у справі закрито.

Такий висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що цей спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства, оскільки вимоги позивачки про виплату відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою не заявлені разом з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Дяченко Олексій Володимирович, про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Одночасно визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд зауважує, що з метою визначення суті спірних правовідносин варто здійснити аналіз підстав та предмету цього позову, які викладені у позовній заяві.

Суди встановили, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі №160/12764/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року в адміністративній справі № 160/12764/21 скасовано та прийнято постанову, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплат в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, та 1 березня 2018 року по 11 лютого 2020 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078;

- в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року в адміністративній справі № 160/12764/21 залишено без змін.

24 червня 2023 року відповідачем на виконання Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21 виплачено на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 11 лютого 2020 року у загальній сумі 174988,39 грн, що підтверджується банківською випискою.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 звернулась за захистом своїх прав до адміністративного суду.

Досліджуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Збройні Сили України, до складу яких входять, у тому числі, військові частини, провадять свою діяльність, зокрема, на засадах: забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей (ст.ст. 3, 11 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Військова частина НОМЕР_1 є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

З позовних вимог у цій справі вбачається, що позивачка по суті просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24 червня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на її користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24 червня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №160/12764/21; відповідачем є Військова частина НОМЕР_1 - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату індексації грошового забезпечення позивачці.

Тобто за вказаними позовними вимогами між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу несвоєчасного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу.

Одночасно, при постановленні ухвали про закриття провадження в справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не дослідили належним чином, що спір у цій справі стосовно невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Тож, Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції вважає за належне касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Дяченко Олексій Володимирович, задовольнити, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Дяченко Олексій Володимирович, задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2024 року скасувати, а справу №160/14678/23 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду