Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №816/1271/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2019 року

Київ

справа №816/1271/16

адміністративне провадження №К/9901/31781/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

за участі представника відповідача: Новоселецької І.Ю. ,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 (головуючий суддя: Канигіна Т.С.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя: Дюкарєва С.В., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.)

у справі № 816/1271/16

за позовом ОСОБА_2

до Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просила: скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №40885-0000, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 54814,72 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 № 40885-0000.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 12, 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст. 7, 8 та 9 та 159 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України) та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. За доводами касаційної скарги, позивач зобов`язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку виходячи із норм ПК безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо такого податку.

У судовому засіданні представник ДПІ підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ДПІ в судовому засіданні підтвердив відсутність укладеного між Радою та позивачем договору оренди земельної ділянки.

Позивач у судове засіданні не прибула, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду. При цьому надіслала до суду клопотання, в якому просила суд розглядати справу за її відсутності.

Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що позивач є власницею 447/5000 часток нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03.12.2013; та 17/100 часток нежитлових будівель за цією ж адресою, які набула за договором купівлі-продажу від 27.06.2014.

У зв`язку із наявністю у позивача вказаного нерухомого майна, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №40885-0000, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 54814,72 грн.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 ст. 14 ПК плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 265 цього Кодексу визначено, що податок на майно складається з: 265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 265.1.2. транспортного податку; 265.1.3. плати за землю.

Вказаний податок відповідно до пункту 10.1.1 пункту 10.1 ст. 10 ПК віднесено до місцевих податків.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 288.1 ст. 288 ПК підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Пунктом 288.2 цієї статті встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції при застосуванні норм підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК та виходячи із принципу стабільності податкового законодавства, зробив висновок, що ставки земельного податку, які затверджені рішенням Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області від 29.01.2016 № 20 «Про затвердження ставок земельного податку на 2016 рік», можуть бути застосовані лише з 2017 року, тобто наступного бюджетного періоду після періоду, в якому було оприлюднено рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставок місцевого податку. Застосування цих ставок у 2016 році суперечить вказаній нормі та принципу стабільності податкового законодавства.. Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції щодо застосування норм підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК, не змінюючи рішення суду першої інстанції, доповнив своє рішення висновком про те, що земельна ділянка, на якій розташована належна позивачу будівля, не є об`єктом оподаткування із орендної плати на земельну ділянку з огляду на відсутність факту укладення договору оренди між позивачем та Новосанжарською селищною радою.

Відсутність факту укладення договору між позивачкою та вказаним органом місцевого самоврядування підтвердила і представник відповідача у судовому засіданні.

Ці обставини були обґрунтовано оцінені судом апеляційної інстанції як свідчення відсутності правових підстав для нарахування позивачу податкового зобов`язання із орендної плати за землю. Крім того суд апеляційної інстанції, оцінивши встановлені фактичні обставини справи, зробив юридично правильний висновок про те, що позивач, як власник частини нежитлових приміщень, повинна сплачувати земельний податок за земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, а не орендну плату за цю земельну ділянку.

Разом із тим не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій при застосуванні норм підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК щодо можливості їх застосування у 2016 році до правовідносин щодо встановлення місцевих податків органами місцевого самоврядування.

Пунктом 12.3 ст. 12 ПК встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 цього пункту).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно пункту 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У зв`язку з цим земельний податок підлягає сплаті, виходячи з норм розділу ХII ПК України безвідносно до дотримання місцевою радою порядку прийняття рішення щодо цього податку, встановленого підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.

При цьому помилкове застосування вказаних норм не призвело до неправильного вирішення спору. Отже рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні у мотивувальній частині щодо підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Змінити постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 у мотивувальній частині.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Повний текст виготовлено 31.05.2019 року.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко