Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.05.2019 року у справі №806/2439/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2019 року

Київ

справа №806/2439/16

адміністративне провадження №К/9901/39633/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуБердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській областіна постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року (суддя О. Г. Попов)та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року (колегія у складі суддів: В. Б. Шидловський, Є. М. Мацький, М. М. Капустинський)у справі № 806/2439/16за позовомОСОБА_1 доБердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській областіпровизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2016 року №28528-13,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому, з ураховуючи зміни та доповнення до позову, просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 25 червня 2016 року №28528-13 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 20074,16 грн. за 2015 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що складській навіс входить до переліку об'єктів, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухомість, відмінним від земельної ділянки.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 25 червня 2016 року №28528-13.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на те, що Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" визначено особливий порядок прийняття рішень органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків, зокрема податку на нерухомість, відмінного від земельного податку. Оскільки Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" набув чинності з 01 січня 2015 року та ним не передбачено того, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році не сплачується, то у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати даного податку є 2015 рік. Крім того, податкова інспекція звертає увагу на те, що законодавець визначив, що рішення прийняті органами місцевого самоврядування в 2015 році діють з моменту прийняття. Також наголошує, що рішення

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої ат апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у власності позивача, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору купівлі - продажу від 10 грудня 2005 року, знаходиться частина цілісного майнового комплексу - комора-накриття мінеральних добрив, під літерою І, із залізобетонних стовпів, загальною площею 2197,5 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1.

Контролюючим органом, на підставі наявності у власності позивача вказаного нерухомого майна винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2016 року №28528-13, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 20074,16 гривень.

Разом з тим, судами встановлено, що рішенням 58 сесії 6 скликання Бердичівської міської ради Житомирської області від 29 січня 2015 року №1001 внесено зміни до рішення міської ради від 30 грудня 2010 року "Про місцеві податки і збори", а саме: пп.1.3 п.1 "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі-Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, ~law21~ запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції ~law22~, місцеві ради в межах повноважень, визначених пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, вирішують питання відповідно до вимог пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми ~law23~ набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом
12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту
12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.....................................

В. П. Юрченко І. А. ВасильєваС. С. Пасічник Судді Верховного Суду