Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

Київ

справа №826/27729/15

провадження №К/9901/34593/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/27729/15

за позовом ОСОБА_1 до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, Національної академії внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.)

у с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, Національної академії внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про: визнання незаконними та скасування наказів Міністерства внутрішніх справ України №2169 о/с від 22 жовтня 2015 року у частині звільнення та №2388 о/с від 6 листопада 2015 року, Національної академії внутрішніх справ №162 о/с від 27 жовтня 2015 року у частині звільнення, Міжвідомчого науково - дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України № 86 о/с від 3 листопада 2015 року та №107 о/с від 30 листопада 2015 року; поновлення на посаді; зобов'язання Національної академії внутрішніх справ здійснити перерахунок середньомісячної заробітної плати; зобов'язання відповідачів здійснити нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час та час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на незаконність спірних наказів про звільнення, оскільки вважає, що вони прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року №2388 о/с «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, прикомандированого до Міжвідомчого науково - дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, з 6 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Поновлено позивача на службі з залишенням в кадрах Міністерства внутрішніх справ України з 7 листопада 2015 року. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання про подальше проходження служби ОСОБА_1 в органах Міністерства внутрішніх справ України, як особи, прикомандированої до Міжвідомчого науково - дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, а також прийняти відповідне рішення. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 9 листопада 2015 року по 20 лютого 2017 року у розмірі 115 250,04 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилалися на те, що наказ МВС України про звільнення ОСОБА_1 зі служби від 6 листопада 2015 року №2388 є протиправним та таким, що порушив права позивача на продовження служби в кадрах МВС. ОСОБА_1 звільнено без подання Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України в порушення вимог, що передбачені абзацом 2 пункту 82 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення). МВС України не доведено, що позивач відмовлявся від проходження служби в поліції чи в апараті МВС, неможливості його прийняття на службу в поліцію, а також неможливості подальшого використання позивача на службі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство внутрішніх справ України звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що для реалізації права на працевлаштування законодавчо вимагається вчинення активних індивідуальних дій позивачем, а саме - подання рапорту, у встановлені законодавством строки. Оскільки позивач не вчиняв вищевказаних дій, то його звільнення є законним.

Позивач надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

6 березня 2018 року касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України передано для розгляду до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 1995 року, а саме: в Національній академії внутрішніх справ України.

17 жовтня 2015 року доцент кафедри економіко-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ, підполковник міліції ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я міністра МВС України ОСОБА_3 про згоду із переведенням для подальшого проходження служби до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України.

22 жовтня 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №2169 о/с, згідно з пунктом 75 Положення та на підставі пункту 5 Указу Президента України від 1 грудня 1994 року №714/94 «Про Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю» наказано відрядити позивача до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю із залишенням у кадрах МВС України, звільнивши його з посади доцента кафедри економіко-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ.

На виконання даного наказу, 27 жовтня 2015 року Національна академія внутрішніх справ видала наказ №162 о/с, яким ОСОБА_1 відряджено до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю із залишенням у кадрах МВС України підполковника міліції та одночасно звільнено його з посади доцента кафедри економіко-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ.

Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України №85 від 3 листопада 2015 року призначено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаду провідного наукового співробітника відділу з вивчення проблем протидії організованій злочинності у сфері інтелектуальної власності та інформаційно-технічного забезпечення наукових розробок з 22 жовтня 2015 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №2388 о/с від 6 листопада 2015 року підполковника міліції ОСОБА_1, прикомандированого до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення звільнено з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

На виконання вказаного наказу Міжвідомчим науково-дослідним центром з проблем боротьби з організованою злочинністю видано наказ від 23 листопада 2015 року №98 о/с про відрядження співробітників Центру з 6 листопада 2015 року до Національної академії внутрішніх справ, зокрема, позивача.

Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України №107 о/с від 30 листопада 2015 року, відповідно до пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення, наказу Міністра внутрішніх справ України №2388 о/с від 6 листопада 2015 року звільнено співробітників міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України від займаних посад з 6 листопада 2015 року з відрядженням до Міністерства внутрішніх справ України: полковника міліції ОСОБА_1, провідного наукового співробітника відділу з вивчення проблем протидії організованій злочинності у сфері інтелектуальної власності та інформаційно-технічного забезпечення наукових розробок.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач, на момент його прибуття до Центру, належав до категорії осіб начальницького складу органів внутрішніх справ і був прикомандирований для виконання спеціальних робіт чи обов'язків із залишенням у кадрах Міністерства внутрішніх справ.

Відповідно, посада на яку було призначено позивача наказом т.в.о. керівника Центру від 3 листопада 2015 року підлягала, відповідно до Штату Центру, затвердженого наказом керівника Центру від 12 вересня 2011 року, заміщенню саме особами начальницького складу органів внутрішніх справ і податкової міліції у відповідних спеціальних званнях.

Зазначені кадрові рішення відповідачів були прийняті на підставі рапорту позивача, листа Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 22 вересня 2015 року №286.

Отже, позивач виконував свої посадові обов'язки як прикомандирований співробітник Національної академії внутрішніх справ МВС України та протягом цього періоду не займав будь-яких інших посад в МВС України про що йому було відомо як виконавцю вищевказаного листа.

На час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення за скороченням штату, позивач на підставі наказів від 22 жовтня 2015 року №2169 о/с та від 27 жовтня 2015 року №162 о/с був звільнений з посади доцента кафедри економіко-правових дисциплін та як прикомандирована особа призначена на посаду провідного наукового співробітника відділу з вивчення проблем протидії організованій злочинності у сфері інтелектуальної власності та інформаційно-технічного забезпечення наукових розробок із залишенням в кадрах МВС.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що накази про переміщення позивача по службі та відкомандирування не визнані судом протиправними або нечинними, отже, є належними доказами статусу позивача на час звільнення.

Щодо законності наказу про звільнення позивача за скороченням штатів в запас Збройних Сил від 6 листопада 2015 року №2388 колегія суддів зазначає наступне.

Пункт 10 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» передбачає такі положення: працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відповідно до підпункту г) пункту 64 особи старшого начальницького складу (до якого відносився і позивач як підполковник міліції за спеціальним званням згідно з п.2 Положення №114) звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, відповідно до вищезазначених норм законодавства вбачається, що звільнення працівників міліції за скороченням штатів відбувається за наступних підстав: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.

Як наслідок, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу внутрішніх справ прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, а також забезпечити дотримання всіх прав та гарантій при звільненні такого працівника.

Суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що МВС України не доведено жодної з цих обставин стосовно позивача та не надано відповідних доказів на підтвердження відмови позивача від проходження служби в поліції чи в апараті МВС, його не прийняття на службу в поліцію, а також неможливості подальшого використання на службі.

Також, листом заступника керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України №309 від 2 листопада 2015 року було направлено начальнику Департаменту кадрового забезпечення МВС України інформацію про осіб, які бажають продовжити службу в поліції та в Міністерстві внутрішніх справ, в тому числі щодо позивача.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивача звільнено з порушенням вимог, що передбачені абзацом 2 пункту 82 Положення № 114, а саме без подання Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність наказу МВС України про звільнення позивача зі служби від 6 листопада 2015 року №2388 та його скасування.

У зв'язку з наведеним суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про поновлення на службі з залишенням в кадрах МВС з наступного дня після дня звільнення, а саме з 7 листопада 2015 року.

Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №826/27729/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх