Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа №822/1622/16

адміністративне провадження №К/9901/9585/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року (суддя: Данилюк У.Т.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року (судді: Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарчук В.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Хмельницької області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати заробітної плати та інших виплат за період з 15.07.2015 по 14.12.2015 включно у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим зобов'язати Прокуратуру Хмельницької області здійснити перерахунок на виплату заробітної плати за вказаний період, а також нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Постановою Хмельницького окружного суду від 2 вересня 2016 року позов задоволено частково: зобов'язано Прокуратуру Хмельницької області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, тобто з 14 грудня 2015 року до 29 грудня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року скасовано постанову Хмельницького окружного суду від 2 вересня 2016 року та ухвалено нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з такими судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що за час проходження ним служби в органах прокуратури у період з 15.07.2015 по 29.07.2016 Прокуратурою Харківської області були порушені його права у частині належної оплати праці, оскільки заробітна плата виплачувалась без врахування положень частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, наголошує, що відповідачем було порушено вимоги статті 116 КЗпП України та несвоєчасно виплачено, належні йому суми, при звільненні.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 11.07.2013 по 14.12.2015 ОСОБА_1 працював в органах прокуратури.

Наказом прокурора Хмельницької області №1692к від 14.12.2015 його звільнено з посади прокурора Прокуратури Полонського району та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

У період з 15.07.2015 по 14.12.2015 заробітна плата позивачу нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», без врахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розміру його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем було порушено вимоги статті 116 КЗпП України та несвоєчасно виплачено належні йому суми, при звільненні, з огляду на що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач дійсно зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, тобто з 14 грудня 2015 року по 29 грудня 2015 року. В решті позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, а отже відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для здійснення у повному обсязі нарахувань та виплат працівникові прокуратури необхідний наказ прокурора області щодо виплати премій, який приймається виключно в кінці місяця, а тому відповідач, затримуючи проведення відповідного розрахунку, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII (далі - Закон № 80-VIII), норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом № 80-VIII не було передбачено видатків на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова КМУ №505) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою КМУ №505.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1І середній заробіток за час затримки розрахунку всіх належних йому при звільненні сум, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2015 Прокуратурою Хмельницької області за період роботи з 01.12.2015 по 14.12.2015 ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 1150 грн., тобто у порядку та строки, визначені ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Крім того, після прийняття прокурором області наказу щодо виплат премій від 25.12.2015 №1757-к позивачу проведено донарахування належних до виплати сум за підсумками місяця та 29.12.2015 додатково виплачено 9034,43 грн.

Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, вирішуючи питання про покладення на уповноважений орган відповідальність за несвоєчасну виплату належних працівникові сум при звільненні суд повинен встановити наявність підстав для проведення таких виплат у день звільнення працівника, а також наявність вини такого органу.

В свою чергу, для здійснення у повному обсязі нарахувань та виплати працівникові згідно п.п. 2 п.2 постанови КМУ №505 та наказу Міністерства праці України від 02.10.1996 №77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, суддів та інших органів» належних йому при звільнені сум необхідно мати відомості не лише про розмір заробітної плати за фактично відпрацьований час, а й про розмір премії, надбавок та доплат.

Підпунктом 2 пункту постанови КМУ від 31.05.2012 №505 передбачено, що керівники органів прокуратури здійснюють преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також з нагоди державних, професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Наведені положення кореспондуються з приписами Положення про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 18.06.2015 №84, п. 3.1 якого передбачено, що щомісячно, до 17 числа, розрахункові суми заробітної плати, які будуть спрямовані на преміювання працівників, погоджуються з Генеральним прокурором України та прокурорами обласного рівня.

При цьому колегія суддів враховує, що саме керівникам органів прокуратури надано право встановлювати надбавку в межах коштів, передбачених у бюджеті установи, за наявності підстав для такої, та визначення розміру надбавки.

Таким чином, право особи на отримання премії у конкретно визначеному розмірі виникає саме після визначення розміру надбавки та видачі відповідного наказу керівником установи.

Враховуючи, що на день звільнення позивача з посади, у відповідача була відсутня можливість встановити фактичний розмір належних до виплати сум, з огляду на відсутність наказу прокурора області про призначення та визначення розміру премій працівникам прокуратури, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у даному випадку вини уповноваженого органу та, відповідно, правових підстав до задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №822/1622/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець