Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.01.2020 року у справі №480/3069/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

Київ

справа №480/3069/19

адміністративне провадження №К/9901/36501/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів Жук А.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником Рубан Ольгою Олексіївною

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року (у складі головуючого судді Діски А.Б.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Гуцала М.І., суддів: Бенедик А.П., Донець Л.О.)

у справі №480/3069/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - ГТУЮ у Сумській області),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ,

про зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГТУЮ у Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , в якому просила зобов`язати закінчити виконавче провадження №58004858 від 4 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 385 185,22 грн.

2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2016 року у справі №591/5345/15-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

5. Ковпаківським відділом державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - Ковпаківський ВДВС м. Суми) на підставі заяви ПАТ «ОТП Банк», 14 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження №53409155 про примусове виконання виконавчого листа №591/5345/15, виданого 6 січня 2017 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення солідарно з ОСОБА_1 боргу 3 851 852,17 грн.

6. Постановою начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Сумській області від 10 травня 2018 року виконавче провадження №53409155 передано до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Сумській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області), на виконання чого 19 червня 2018 року постановою державного виконавця Ковпаківського ВДВС м.Суми виконавчий лист №591/5345/15 від 6 січня 2017 року передано до ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області.

7. Головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області 26 червня 2018 року у Сумській області прийнято виконавче провадження №53409155, а 10 жовтня 2018 року виконавчі провадження №53409155 та №53409200 об`єднано у зведене виконавче провадження №57405935.

8. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10 грудня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «ОТП Банк» на правонаступника - громадянина України ОСОБА_4 у справі №591/5345/15-ц за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

9. ОСОБА_4 2 січня 2019 року подано до ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області заяву в якій повідомив про таку заміну та просив повернути йому виконавчий лист по виконавчому провадженню №53409155 без виконання.

10. У зв`язку з чим, 3 січня 2019 року державним виконавцем було замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ "ОТП Банк" на правонаступника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні №53409155, і таке виведено із зведеного виконавчого провадження №57405935.

11. Державним виконавцем 3 січня 2019 року винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору ВП №53409155 в сумі 385 185,22 грн.

12. Постановою державного виконавця від 3 січня 2019 року у виконавчому провадженні №53409155 про примусове виконання виконавчого листа №591/5345/15, виданого 6 січня 2017 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 3 851 852,17 грн, виконавчий документ було повернуто стягувачу, а постанови про стягнення виконавчого збору від 3 січня 2019 року та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 3 січня 2019 року виведено в окреме виконавче провадження.

13. Державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області 4 січня 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58004858 на виконання постанови №53409155, виданої 3 січня 2019 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 385 185,22 грн.

14. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 30 травня 2019 року прийнято відмову ОСОБА_4 , як правонаступника ПАТ "ОТП Банк", від позову та визнано нечинним рішення Зарічного районного суду м.Суми від 18 листопада 2016 року по справі №591/5345/15, провадження у справі закрито.

15. Представником стягувача - Бондарем Дмитром Миколайовичем до ГТУЮ у Сумській області 4 червня 2019 року подано заяву про закінчення виконавчого провадження №58004858 по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 385 185,22 грн.

16. Листом №02.1-13/58004858 від 26 червня 2019 року відповідачем надано відповідь в якій зазначалося, що підстави для закінчення виконавчого провадження №58004858 по стягненню з позивача виконавчого збору у розмірі 385 185,22 грн відсутні, та зазначено, що визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення та скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, несе за собою різні правові наслідки.

17. Вважаючи незаконним бездіяльність відповідача щодо закінчення виконавчого провадження №58004858, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова про відкриття виконавчого провадження №58004858 від 4 січня 2019 року та постанова №53409155 від 3 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору на даний час є чинними, ніким не оскаржені та не скасовані. За таких обставин визнання нечинним рішення суду не може бути підставою для закінчення цього виконавчого провадження.

19. Посилання позивача на те, що виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору є похідним від виконавчого провадження про стягнення боргу, на думку судів є необґрунтованими, оскільки правовідносини щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) чітко врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIIІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIIІ), норми якого не містять такого поняття як похідне виконавче провадження. Будь-яких інших підстав, передбачених законом, для закінчення виконавчого провадження ані позивачкою, ані її представником вказано не було.

20. Також, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частина перша статті 39 Закону №1404-VIII містить загальні норми щодо закінчення виконавчого провадження, наслідком якого є припинення примусового виконання за виконавчим документом. В той же час норми статті 27 Закону №1404-VІІІ є спеціальними, які визначають обов`язковість сплати виконавчого збору на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, який стягується з боржника у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, до Державного бюджету України. І хоча частиною п`ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ передбачено підстави, коли виконавчий збір не стягується, однак жодна із них не виявлена судами при вирішенні заявлених позивачем вимог.

21. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Більше того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє ніякою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.

22. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій звертають увагу на те, що положення частини сьомої статті 27 Закону №1404-VІІІ конкретизує, що лише у випадку скасування судового рішення, а не визнання його нечинним, у боржника відсутній обов`язок зі сплати виконавчого збору. Такий підхід зумовлений різними правовими наслідками, які настають після скасування рішення (з моменту його прийняття), порівняно з визнання його нечинним (з моменту набрання законної сили рішення про його скасування).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

23. Позивачка у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що судами не враховано факт поновлення Сумським апеляційним судом строку на оскарження, а отже рішення першої інстанції у справі №591/5345/15-ц є таким, що не набрало законної сили. А з 30 травня 2019 року, тобто після того, як Сумський апеляційний суд постановив ухвалу про визнання нечинним рішення Зарічного районного суду м.Суми у справі №591/5345/15, яке було підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору №53409155 (в подальшому виведене в окреме виконавче провадження №58004858), виникли правові підстави для закінчення виконавчого провадження №58004858 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, де зазначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

24. Як зазначає скаржник, твердження суду апеляційної інстанції щодо застосування загальних та спеціальних норм в Законі №1404-VІІІ є необґрунтованим, оскільки теорія права визначає загальні норми права як такі, що поширюються на всі відносини певного роду в цілому. Спеціальні норми права - встановлюються з метою конкретизації і деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що належать до певного роду, врегульованого загальними нормами права. В даному випадку, на думку позивачки, суд безпідставно застосовує вимоги статті 27 Закону №1404-VІІІ, зазначаючи в постанові про відсутність підстав закінчення виконавчого провадження.

25. Також позивачка у касаційній скарзі звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо вимог частини другої статті 27 та статті 40 Закону №1404-VIII, відповідно якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, хоча в даному випадку судом першої інстанції розмір такої суми встановлено не було. З цього приводу, на думку позивача, судом апеляційної інстанції зазначено лише те, що доводи вказані вище не можуть спростувати висновки суду про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати правомірно визначеного виконавчого збору.

26. Більше того, позивач посилається на те, що судами взагалі не досліджувалось питання вжитих державним виконавцем примусових заходів щодо стягнення боргу у виконавчому провадженні №53409155. При цьому звертає увагу на те, що фактично у даному виконавчому провадженні кошти не стягнуто на користь ПАТ «ОТП Банк», як і на користь його правонаступника, а відсутність спору обумовлена виключно добровільним погашенням позивачкою боргу, сума якого була узгоджена сторонами.

27. Таким чином, на думку скаржника, наведене свідчить про невідповідність висновків суду першої та апеляційної інстанцій обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставами для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

28. Відповідач у поданому відзиві на касаційну скаргу, посилається на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII, відповідно до якої, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону і закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, та при умові, що виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, на думку відповідача, частина третя статті 40 Закону №1404-УІІІ є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору.

29. Відповідач також звертає увагу на те, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

30. Разом з тим, норма статті 27 вказаного Закону містить вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

31. При цьому відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі №808/3791/16.

32. Також відповідач зауважує, що виконавчий збір має адміністративний характер і стягується за невиконання боржником рішення суду самостійно, до моменту його пред`явлення до органу державної виконавчої служби з метою реалізації права стягувача на своєчасність виконання судового рішення.

33. При цьому звертає увагу, що вказана вище позиція узгоджується з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», яка хоча і викладена в контексті Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 1999 року, але й відповідно до Закону №1404-VIII фактичне призначення стягнення виконавчого збору залишилось незмінним, а саме - стимулювання боржника до виконання виконавчого документа. Відмінність, на думку відповідача, полягає лише в тому, що Законом №1404-VIII були змінені процедура та умови його стягнення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

35. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

36. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності бездіяльності відповідача стосовно закінчення виконавчого провадження №58004858.

37. Відповідно до частини другої статті 19 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом №1404-XIV.

39. Згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

40. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII ).

41. Положеннями пунктів 1, 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

42. Згідно з пунктом 1 частини першої, частини четвертої статті 37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

43. Відповідно до статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

44. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, рішення відповідача щодо винесення постанов від 3 січня 2019 року про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №53409155 та від 4 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №58004858 є правомірними. Більше того, даний факт підтверджує позивач у своїй касаційній скарзі стверджуючи, що для винесення вищевказаних постанов у державного виконавця були наявні законні підстави для цього.

45. Разом з тим, скаржник наполягає на необхідності закінчення виконавчого провадження №58004858 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, що на думку Верховного Суду є взаємовиключними твердженнями позивача, оскільки зазначена вище норма закону передбачає закінчення виконавчого провадження у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Варто наголосити на тому, що постанова державного виконавця №53409155 від 3 січня 2019 року є виконавчим документом у виконавчому провадженні №58004858 і така не була скасована чи визнана судом такою, що не підлягає виконанню, що автоматично виключає застосування державним виконавцем конкретно до виконавчого провадження №58004858 такої процесуальної дії як закінчення згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.

46. Як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, законодавець у Законі №1404-VIII чітко виділяє дві форми завершення виконавчого провадження: повернення виконавчого документа без виконання та закінчення виконавчого провадження, які в свою чергу, в залежності від підстав, тягнуть за собою виникнення різних процесуальних наслідків, зокрема і щодо можливості продовження стягнення виконавчого збору поза межами завершеного виконавчого провадження.

47. Так, у виконавчому провадженні №53409155 стягувачем реалізовано процесуальне право повернення виконавчого документа без виконання за власною заявою, що стало підставою для правомірних дій державного виконавця щодо застосування ним частини третьої статті Закону №1404-VIII у вигляді винесення постанови про стягнення виконавчого збору та подальшого її виконання у встановленому Законом порядку.

48. З огляду на це, а також на те, що державним виконавцем чітко дотримано алгоритм законодавчо визначених дій, доводи позивача про необхідність закінчення виконавчого провадження №58004858 є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях, суб`єктивній оцінці позивачкою обставин та невірним трактуванням останньою норм закону.

49. Також Верховний Суд не бере до уваги твердження позивача про неврахування судами попередніх інстанцій факту поновлення Сумським апеляційним судом строку на апеляційне оскарження та зупинення дії рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2016 року у справі №591/5345/15-ц, оскільки дію рішення зупинено ухвалою від 5 квітня 2019 року, коли на той час виконавчий лист, виданий на виконання зупиненого рішення, вже не перебував на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області, а отже не створював для державного виконавця процесуального обов`язку, передбаченого статтею 38 Закону №1404-VIII.

50. Більше того, чинним законодавством з примусового виконання рішень не передбачено взаємозв`язку між визнаним нечинним судовим рішенням (при цьому виконавчий документ на підставі якого воно видано, не перебуває на примусовому виконанні) та постановою про стягнення виконавчого збору, винесеної в рамках виконавчого провадження щодо виконання на даний момент вже нечинного судового рішення.

51. Як наслідок, Верховний Суд також погоджується із позицією судів попередніх інстанцій стосовно помилковості трактування позивачем положень Закону №1404-VIII в контексті визначення виконавчого провадження №58004858 як «похідного» до виконавчого провадження №53409155.

52. З огляду на наведене вище можна зробити висновок про необґрунтованість вимог позивачки щодо зобов`язання Головного територіального управління юстиції закінчити виконавче провадження №58004858.

53. Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

55. Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником Рубан Ольгою Олексіївною залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі №480/3069/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.В. Жук

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду