Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.01.2019 року у справі №826/15140/15
Ухвала КАС ВП від 09.01.2019 року у справі №826/15140/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

Київ

справа №826/15140/15

адміністративне провадження №К/9901/9900/18, №К/9901/9901/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання протиправними дії та скасування рішення за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва в складі судді Погрібніченка І.М. від 27 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Міщука М.С., Бєлової Л.В., Гром Л.М. від 03 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. (далі - приватний нотаріус Суперфін Б.М., відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект», третя особа), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, серія та номер 4300, від 30 жовтня 2007 року нечинним;

- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. скасувати реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 10283561, від 04 липня 2015 року;

- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. за власний рахунок поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня 2015 року № 22595516, згідно якого право власності на житлову квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», оскільки така реєстрація здійснена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича № 22595516 від 04 липня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у порушення підпунктів 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 розділу 5 договору іпотеки окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), не укладався. Крім того, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, була зареєстрована та постійно в ній проживає неповнолітня донька позивачки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, відповідачем не витребовувалось довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. Більш того, пункт 5.3 договору іпотеки передбачає можливість позасудового врегулювання лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак судове рішення набрало законної сили за день до прийняття оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «Кей Колект», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович звернулися із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" подана 23 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/15140/15, витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича подана 26 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/15140/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/15140/15 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 27 травня 2002 року ОСОБА_2, згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Дунаєвою Ю.О. та зареєстрованого в реєстрі № 1067, купила квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

19 серпня 2002 року зазначений договір зареєстровано комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», реєстровий № 6509.

30 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11243558000 (далі - кредитний договір), на підставі якого позивач отримала грошові кошти у сумі 100000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30 жовтня 2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

13 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області прийнято рішення по справі № 113-ц, яким суд задовольнив позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, приватного підприємства «Ескада», приватного підприємства «Факт «МВК», ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» і вирішив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2, приватного підприємства «Ескада», приватного підприємства «Факт «МВК», ОСОБА_9 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11243558000 від 30 жовтня 2007 року у розмірі 791792,30 грн.

29 грудня 2011 року зазначене рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області набрало законної сили і перебуває на виконанні в другому відділі державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції.

13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2, відповідно до умов якого права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, проценти, комісії, штрафні санкції та інші можливі платежі) за уредитним договором відступлені ТОВ «Кей-Колект».

ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 101,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11243558000 від 30 жовтня 2007 року у розмірі 3196642,57 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року у справі № 161/413б/15-ц позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «Кей-Колект» за договором про надання споживчого кредиту № 11243558000 від 30 жовтня 2007 року у сумі 91111,82 долари США, що становить 791792 грн 30 коп., звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 101,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_2

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2015 року доповнено рішення Луцького міськрайонного суду від 23 квітня 2015 року у даній справі, встановлено початкову ціну предмета іпотеки - квартири на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 03 липня 2015 року зазначене рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року залишено без змін.

Рішенням від 04 липня 2015 року № 22595516 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ТОВ «Кей Колект» зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що перевірка на додержання прав дітей повинна здійснюватися при вчиненні того правочину, який є підставою для реєстрації права власності. У даному випадку таким правочином для нового власника є договір, укладений його батьками, а саме: договір іпотеки, при укладенні та нотаріальному посвідченні якого було здійснено перевірку щодо забезпечення непорушності прав дітей.

У касаційній скарзі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано дійшли до висновку про необхідність укладення окремого договору між сторонами, оскільки Законом № 898-IV передбачається можливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, скаржник зазначив, що під час виконання обов'язків державного реєстратора - нотаріус керується спеціальним законодавством, до переліку якого не входить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5, а тому посилання позивача, щодо обов'язку перевіряти відсутність малолітніх і неповнолітніх дітей на користування спірною квартирою через отримання довідки про склад сім'ї є безпідставними.

Також скаржник зазначає, що у матеріалах справи міститься доказ того, що на адресу позивача було надіслано повідомлення про намір здійснити звернення на предмет іпотеки у разі невиконання умов кредитного договору. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку змісту кредитного договору та договору іпотеки, умови яких передбачають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

На касаційні скарги ТОВ «Кей Колект» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича надійшли заперечення позивача, у яких ОСОБА_2 наголошувала на законності та правомірності рішень судів попередніх інстанцій і просила залишити касаційні скарги ТОВ «Кей Колект» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року не відповідають, а вимоги касаційних скарг є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» з тих підстав, що приватний нотаріус не мав права приймати спірне рішення без вчинення нотаріальних дій щодо цього об'єкта нерухомого майна, а також з огляду на те, що останній не врахував порушення під час такої реєстрації права неповнолітньої дитини. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності та право її неповнолітньої дитини на відповідне майно, тобто існує спір між фізичною та юридичною особою щодо права власності на нерухоме майно (квартиру).

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 28 серпня 2018 року у справі № 820/8219/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, в яких стороною виступають особи, що вчинили реєстраційну дію (державний реєстратор), третьою особою - ТОВ «Кей-Колект», а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки.

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ОСОБА_2 та ТОВ «Кей-Колект» стосовно виконання договору іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо виконання договірних зобов'язань, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги ТОВ «Кей Колект» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправними дій та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко