Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.09.2019 року у справі №826/6322/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2019 року

Київ

справа №826/6322/16

адміністративне провадження №К/9901/33387/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/6322/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року, ухвалену колегією у складі: головуючого судді Іщука І. О., суддів:

Погрібніченка І. М., Шулежка В. П.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі: головуючого судді Карпушової О. В., суддів Аліменка В. О., Кобаля М. І.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича, в подальшому заміненого на належного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва, занесена в журнал судового засідання від 09 серпня 2016 року), в якому просить:

визнати незаконною та скасувати постанову ВП № ~organization0~ про закриття виконавчого провадження від 26 червня 2016 року головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича;

зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича відновити виконавче провадження ВП № ~organization1~.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було в повному обсязі виконано рішення Європейського суду з прав людини. Вважає, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є протиправними, позаяк виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення суду. Позивач вважає, що сплатити лише справедливу компенсацію моральної шкоди не означає виконання рішення в цілому. Між тим державним виконавцем не було вжито належних дій щодо виконання рішення національного суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року "Васильєв та інші проти України" (заява № 29266/08 та 249 інших заяв), на користь позивача платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4987 від 31 жовтня 2010 року сплачена суму у розмірі 32 758,29 грн (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 5365 від 26 листопада 2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 487,17 грн, а відповідно до інформації наданої стягувачем (лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 21 травня 2014 року № 7419/07) рішення національного суду виконано.

Суд попередньої інстанції дійшов висновку, що заходи примусового виконання рішення національного суду - зобов'язального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення ЄСПЛ, першочергово зобов'язаний вжити державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, а не державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції посилався на наявний в матеріалах справи лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03 жовтня 2014 року № 43500-0-61-14/12.0.1, яким повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі "Великода проти України" щодо невиконання рішення національного суду про зобов'язання управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01 грудня 2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку "що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни.

Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач належним чином виконав вимоги нормативно - правових актів та правильно закінчив виконавче провадження по примусовому виконанню рішення ЄСПЛ.

Так, погоджуючись із висновком суду першої інстанції дійшов висновку, що не є спірним виконання Пенсійним органом України рішення національного суду щодо позовних вимог про перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки позивачу було нараховано та виплачено суму 16978,27 грн у липні 2011 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.

05 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що після виконання рішення Європейського суду з прав людини та рішення національного суду в частині виплати справедливої сатисфакції в розмірі 2000 євро, відповідач не вжив заходів для виконання рішення національного суду - постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, та передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law19~).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції ~law20~, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 березня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В. М., судді Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року №549/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В. М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 24 вересня 2019 року дана касаційна скарга прийнято до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до вимог частини 3 статті 340 та пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11 зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва перерахувати ОСОБА_1 з 14 серпня 2010 року пенсію відповідно до розміру, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено частиною 1 статті 50 та частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати та проводити їх у подальшому.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року постанову Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11змінено, виключивши з другого з абзацу другого її резолютивної частини словосполучення "та проводити їх у подальшому". В іншій частині постанову Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2011 року залишено без змін.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року "Васильєв та інші проти України" (заява № 29266/08 та 249 інших заяв), зокрема:

- оголошено прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 1 (в тому числі скарга ОСОБА_1), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною (п. 2);

- постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 3);

- постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції (п. 4).

- постановлено, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має забезпечити виконання рішень національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, вказаним у Додатку 1; в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь - якого податку, що може нараховуватись заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточної виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Згідно додатку 1 до вказаного рішення, держава повинна забезпечити виконання остаточного рішення національного суду, зокрема, постанову Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України від 21 березня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № ~organization2~ на підставі заяви при примусове виконання від 18 березня 2014 року щодо примусового виконання рішення № 29266/08, видане 13 лютого 2014 року Європейським судом з прав людини у справі "Васильєв та 249 інших заяв проти України", де одним із заявників є позивач.

03 листопада 2014 року державним виконавцем була складена вимога № 14-1740/11 щодо виконання Міністерством юстиції України рішення Європейського Суду з прав людини у справі № 29266/08.

Позивач згідно платіжного доручення № 4978 від 31 жовтня 2014 року отримав кошти у розмірі 32758,29 грн (еквівалент 2000 євро).

Іншим платіжним дорученням № 5365 від 26 листопада 2014 року Міністерством юстиції України сплачена на користь позивача пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 478,17 грн.

Державним виконавцем в межах примусового виконання отримано лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 21 травня 2014 року № 7419/07, за змістом якого на виконання постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11 позивачу у липні 2011 року було нараховано та виплачено суму 16978,27 грн.

У зв'язку із чим 26 червня 2015 року державним виконавцем на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі-Закон №3477-IV) (редакція від 16.10.2012) рішення (остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається частини 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі-Закон №3477-IV, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, за визначенням, наданим в абзаці дев'ятому ~law27~, під виконанням Рішення ЄСПЛ розуміється виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31 травня 2006 р. № 784 установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон №606-XIV) (чинного станом на момент спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон №606-XIV, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон №606-XIV, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон №606-XIV та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі-Закон №606-XIV підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ~law34~ підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно положень Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ~law39~ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

~law40~ передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених ~law41~.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Пунктом 12 Порядку № 1989/5 та підпунктом 8 пункту 2 Порядку № 408 передбачено, що виконанням додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини, є, у тому числі, виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до Європейського суду з прав людини.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням ЄСПЛ "Васильєв та інші проти України" від 13 лютого 2014 року постановлено, що, зокрема, протягом трьох місяців держава - відповідач має забезпечити виконання рішень національних суддів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, вказаному у Додатку № 1, в тому числі ОСОБА_1.

Отже, держава має не тільки виплатити вищезазначені кошти, а й забезпечити виконання рішення національних судів.

Сторонами не заперечується, що на виконання рішення ЄСПЛ від 13 лютого 2014 року "Васильєв та інші проти України" ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за моральну та матеріальну шкоду еквівалентну 2000 євро (32 758,29 грн), а також суми пені в розмірі 487,17 грн за прострочення виконання судового рішення.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 покладено на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Так, законодавством чітко визначено послідовність та строки вчинення дій Органу представництва, а також його структурного підрозділу - Державної виконавчої служби, тобто, відповідача по справі, які повинні бути вчинені на виконання рішення національного суду в рамках виконання рішення Європейського Суду з прав людини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилалися на те, що відповідачем в межах примусового виконання рішення ЄСПЛ була отримана інформація з Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва у вигляді листа від 21 травня 2015 року № 741/07, за змістом якого рішення національного суду виконано, оскільки позивачу було нараховано та виплачено суму 16 978,27 грн у липні 2011 року.

А тому, за висновками суду апеляційної інстанції, не є спірним виконання рішення національного суду.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження по виконанню рішення національного суду, постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року № 2-а-1108/11, перебувало на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

За змістом листа Оболонського районного суду міста Києва від 29 липня 2013 року № М-10, який міститься в матеріалах справи, 21 жовтня 2011 року до суду надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження від 12 вересня 2011 року, та повернуто виконавчий лист, виданий на підставі постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, з відміткою про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження". Повідомлено, що вказана постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржувалось та до суду не надходили заяви на дії державної виконавчої служби в зв'язку з виконанням постанови суду, а також заяви про зміну порядку та способу виконання, роз'яснення вищевказаної постанови суду та про зміну сторони виконавчого провадження.

Відповідач, зважаючи на вищевказані обставини, в рамках виконання рішення Європейського Суду з прав людини "Васильєв та інші проти України" від 13 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1 пересвідчився у фактичному виконанні рішення національного суду, постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року № 2-а-1108/11, а саме що виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення національного суду є закінченим у зв'язку із виконанням.

Отже, оскільки відповідач переконався у виконанні рішення національного суду, то колегія суддів приходить до висновку, що у державного виконавця були відсутні підстав для здійснення інших дій та були наявні правові підстави для закриття виконавчого провадження ВП № ~organization3~.

Одночасно колегія суддів зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Європейський суд з прав людини також констатує, що подальша дія судового рішення закінчується, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати вносяться зміни.

Таким чином, доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виконання рішення національного суду, та як наслідок, правомірність спірної в цій справі постанови про закінчення виконавчого провадження від 26 червня 2015 року ВП № ~organization4~.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції в попередньому розгляді справи залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов,

Судді Верховного Суду