Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2019 року у справі №826/9408/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2019 року

Київ

справа №826/9408/16

адміністративне провадження №К/9901/22789/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №826/9408/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області, третя особа - ОСОБА_2 - про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Федорчука А.Б., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа - ОСОБА_2 , - в якому просила:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гопція Романа Олександровича про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 грудня 2015 року ВП №25761230;

1.2. визнати протиправним і скасувати акт опису і арешту майна від 02 травня 2016 року, складений головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гопцієм Романом Олександровичем;

1.3. зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області зняти арешт з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який був накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 04 грудня 2015 року у виконавчому провадженні ВП №25761230.

2. У позовній заяві позивач зазначає, що вказаний житловий будинок належить їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу, а, прийнявши оспорювану постанову, відповідач фактично звернув стягнення на майно особи, яка не є боржником за зобов`язанням, виконання якого здійснюється у межах виконавчого провадження №25761230.

3. Відповідач позов не визнав, у запереченні проти позову зазначив, що договір купівлі-продажу, на який посилається позивач як на підставу позову, визнаний судом недійсним.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 3477952,00 грн.

5. На виконання указаного рішення Обухівським районним судом Київської області видано виконавчий лист від 24 березня 2011 року №2-532/10.

6. 01 квітня 2011 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження №25761230 з примусового виконання виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2011 року №2-532/10.

7. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 04 грудня 2015 року ВП №25761230 накладено арешт на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику - ОСОБА_5 .

8. Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 грудня 2010 року між ОСОБА_1 (покупцем) і ОСОБА_5 (продавцем) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

9. 21 січня 2011 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був унесений запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

10 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року в справі №372/3379/13-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року, договір купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , визнано недійсним.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

11. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

12. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не є власником майна, на яке постановою від 04 грудня 2015 року, в межах виконавчого провадження №25761230, накладений арешт.

13. Суди встановили, що договір купівлі-продажу, на який посилається позивач на обґрунтування доводів про порушення її речових прав, був визнаний недійсним у судовому порядку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. У касаційній скарзі позивач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати їх з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове - про задоволення позову.

15. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суди дійшли необґрунтованого висновку про відсутність у неї речових прав щодо майна, на яке накладено арешт.

16. Позивач стверджує, що визнаючи недійсним правочин, на підставі якого вона набула арештоване майно, суд не застосував наслідків недійсності правочину, у зв`язку з чим немає підстав уважати, що речові права, які виникли на підставі вказаного правочину, припинилися.

17. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року.

18. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

19. 14 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О.В., суддям Бевзенку В.М., Желтобрюх І.Л.

21. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл вказаної касаційної скарги.

22. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Радишевській О.Р., суддям - Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

28. Статтею 1 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

29. Абзацом 1 частини другої статті 11 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

30. Згідно з частиною першою статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

31. Відповідно до частини другої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

32. Частиною першою статті 52 Закону №606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

33. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону №606-XIV у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

34. Частиною першою статті 55 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

35. Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

36. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

37. Згідно з частиною другою статті 346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

38. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

39. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

VI. Позиція Верховного Суду

40. Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що виконання рішень суду майнового характеру здійснюється шляхом, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

41. Звернення стягнення на майно боржника реалізується шляхом його арешту, вилучення та примусової реалізації.

42. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача з приводу того, що спірною постановою державним виконавцем був накладений арешт на майно, яке не є власністю боржника у виконавчому провадженні №25761230.

43. Суд зазначає, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

44. Беручи до уваги, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року в справі №372/3379/13-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 листопада 2013 року, договір купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , визнано недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що у позивача не виникло речових прав щодо будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

45 . Доводи позивача з приводу того, що ОСОБА_5 або інші заінтересовані особи не зверталися до суду з позовом про застосування правових наслідків недійсного правочину, зазначених висновків судів не спростовують.

46. Суд також відхиляє зауваження скаржника з приводу того, що оспорювана постанова була прийнята в зупиненому виконавчому провадженні як на підставу для скасування оспорюваної постанови.

47. Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

48. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

49. Згідно з частиною першою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

50. Згідно з частиною першою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

51. Зі змісту наведених норм убачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

52. Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки певної особи у сфері публічно-правових відносин.

53. Водночас право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів, є суб`єктом правовідносин у межах яких прийнято певне рішення, і це рішення порушує права цієї особи.

54. Ураховуючи, що позивач не набула права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Суд дійшов висновку, що оспорювана постанова про накладення арешту не порушує будь-яких прав позивача у сфері публічно-правових правовідносин.

55. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність відмови позивачеві в задоволенні позову.

56. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

59. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

60. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

61. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

62. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

63. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

64. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

65. Судові витрати розподілу не підлягають.

66. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко