Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2019 року

Київ

справа №826/22434/15

адміністративне провадження №К/9901/23660/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №826/22434/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, постановлену в складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2015 року №2722/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби України;

1.2. зобов`язати Міністерство юстиції України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби України;

1.3. стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

1.4. стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

2. Позов обґрунтований тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) відбулося без згоди ОСОБА_1

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом Міністра юстиції України від 08 липня 2015 року №2119/к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду заступника директора департаменту - начальника Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту Державної виконавчої служби.

4. На підставі заяви ОСОБА_1 наказом Міністра юстиції України від 28 серпня 2015 року №2722/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту Державної виконавчої служби за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

5. Не погоджуючись з указаним наказом, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:

6.1. визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2015 року №2722/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

6.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту Державної виконавчої служби України з 29 серпня 2015 року;

6.3. стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 182343,00 грн. (сто вісімдесят дві тисячі триста сорок три) гривні.

7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

8. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що умовою припинення трудових відносин за угодою сторін є досягнення сторонами трудового договору домовленості щодо дати звільнення.

9. Суди дійшли висновку, що відсутність такої домовленості не дає переконатись у вільному волевиявленні працівника щодо звільнення з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

10. Установивши, що в спірних правовідносинах заява позивача, замість пропозиції розірвати трудові відносини з конкретної дати, містила прохання припинити трудові відносини в день прийняття наказу про звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що між позивачем і відповідачем не було досягнуто вільної взаємної згоди на припинення трудових відносин.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

11. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення і прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.

12. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що підставою для звільнення позивача із займаної ним посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України слугувала його заява, в якій той пропонував звільнити його датою прийняття відповідного наказу.

13. Відповідач наполягає на тому, що анулювання домовленості про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбувається виключно за взаємною згодою сторін трудового договору, якої позивач у спірних правовідносинах не отримав.

14. Позивач правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався.

15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року.

16. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

17. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

18. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шарапі В.М., суддям Бевзенку В.М., Данилевич Н.А.

19. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 червня 2019 року, в зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

20. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Радишевській О.Р., суддям - Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

21. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3723-XII), крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється в разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

27. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

29. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

30. Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

31. На момент виникнення спірних правовідносин державна служба, за винятком спеціальних випадків, передбачених у статті 30 Закону №3723-XII, припинялась із підстав і в порядку, визначеному КЗпП України.

32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України державна служба припиняється за угодою сторін. У випадку домовленості між державним службовцем і державним органом (установою) про припинення державної служби за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), трудові відносини припиняються в термін, визначений сторонами.

33. Отже, істотними умовами угоди про припинення державної служби за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є підстава припинення служби та термін, з якого державна служба припиняється.

34. Суди попередніх інстанцій установили, що підставою звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 КЗпП України слугувала написана ним заява, в якій не було визначено конкретної дати (терміну) припинення трудових відносин. Учинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

35. З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про недосягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин (державної служби) з підстав, визначених у пункті 1 статті 36 КЗпП України.

36. Таким чином, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення на роботі.

37. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

41. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

42. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

43. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

44. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

45. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року в справі №826/22434/15 залишити без змін.

46. Судові витрати розподілу не підлягають.

47. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко