Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/2598/24

адміністративне провадження № К/990/24241/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Губської О.А.,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 420/2598/24

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.12.2023 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі №420/9825/22;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.12.2023 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі № 420/9825/22.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 06.06.2016 по 22.06.2020 у військовій частині НОМЕР_1 і за цей період йому не нараховувалась та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі № 420/9825/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 з базовим місяцем січень 2008 року в сумі 71254,59 грн та за період з 01.03.2018 по 22.06.2020 включно в сумі 103278,38 грн відповідно до абзаців 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. На виконання цього рішення відповідач 21.12.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 171914,98 грн, однак в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплатив на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Позивач проходив військову службу з 06.06.2016 по 22.06.2020 у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

4. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.06.2020 № 120 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення з 22.06.2020.

5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі № 420/9825/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково:

5.1. визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

5.2. зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 71254,59 грн.

5.3. визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 22.06.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) 3723,98 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

5.4. зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.06.2020 включно в сумі 103278,38 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

5.5. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Відповідач виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі № 420/9825/22 в частині задоволених позовних вимог, а саме: здійснено нарахування індексації грошового забезпечення, що підтверджено відповідними розрахунками, та 21.12.2023 виплачено позивачу на його картковий рахунок індексацію грошового забезпечення у сумі 171914,98 грн.

7. Разом з цим відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2024, позов задоволено:

8.1. визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 06.06.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 22.06.2020, виплаченої 21.12.2023;

8.2. зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 22.06.2020, виплаченої 21.12.2023 за весь час затримки виплати.

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі, за рішенням суду), при цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.

9.1. Застосовуючи правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у подібних правовідносинах, викладений, зокрема, у постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 (відповідно до якого формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення), суд першої інстанції з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 22.06.2020 через бездіяльність уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати (грошового забезпечення), дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання уповноваженого органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

9.2. На основі вказаного, суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги правомірні та належать задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої 21.12.2023 індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 22.06.2020 включно за весь час затримки виплати.

10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 скасовано рішення суду першої інстанції із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

10.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації, а за змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

10.2. Апеляційний суд уважав помилковим застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права (Закону № 2050-ІІІ) з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 з мотивів їх нерелевантності до обставин цієї справи, натомість суд цієї інстанції уважав застосовним висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постановах від від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а та від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20, відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

10.3. Тож зважаючи не те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то, за висновком суду апеляційної інстанції, право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

11. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

11.1. Ця касаційна скарга подана з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 щодо застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відповідно до якого компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

11.3. Касатор підкреслює, що у цій постанові Верховний Суд визначив, що з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.07.2024 відкрито касаційне провадження № К/990/24241/24 за цією касаційною скаргою.

13. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала відзив на касаційну скаргу, за змістом якої наполягає на передчасності звернення ОСОБА_1 до суду, оскільки відповідач не відмовляв йому у виплаті компенсації, відтак право позивача не порушене.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25.10.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Оцінка Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.

17. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

18. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

19. За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

20. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

21. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

22. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

23. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

24. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

25. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).

26. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

27. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

28. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

29. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

30. Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.

31. До ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у цій справі, виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.

31.1. У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

32.2. У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

32.3. За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

33. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

35. Тож оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, які застосував суд апеляційної інстанції до ухвалення постанови у цій справі, - касаційна з цих підстав підлягає задоволенню.

36. На підставі вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно встановив обставини справи, ухваливши правильне по суті спору судове рішення.

37. Підсумовуючи вказане, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

38. За приписами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

39. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу необхідно задовольнити, в порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.А. Губська