Історія справи

Постанова КАС ВП від 28.09.2022 року у справі №160/3561/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 160/3561/20

адміністративне провадження № К/9901/23406/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 (колегія суддів: Малиш Н. І. Баранник Н. П., Щербак А. А.) у справі № 160/3561/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У квітні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № 0010221305 від 02.12.2019 у сумі 231 091,08 грн, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0010291305 від 02.12.2019 за платежем військовий збір в сумі 99 283,28 грн, податкове повідомлення рішення № 0010301305 від 02.12.2019 за платежем податок на додану вартість в сумі 289 499,20 грн, податкове повідомлення рішення № 0010261305 за платежем на доходи фізичних осіб від 02.12.2019 в сумі 1 191 399,37 грн, податкове повідомлення рішення № 0010311305 від 02.12.2019 на загальну суму штрафу в сумі 115 799,68 грн, рішення № 0010251305 про застосування штрафних санкцій від 02.12.2019 в сумі 32 458,01 грн, повідомлення-рішення № 0010321305 від 02.12.2019 про штрафні санкції в сумі 170,00 грн.

- визнати протиправною та скасувати постанову № 54 від 20.12.2019 про накладення адміністративного стягнення за приписами статті 165-1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 680,00 грн Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015).

В обґрунтування позовних вимог фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначає про помилковість викладеної позиції відповідача у акті перевірки, оскільки контролюючим органом безпідставно не було віднесено до складу витрат, які враховуються при обчислені чистого оподаткованого доходу, витрати по придбанню дизпалива, витрати на утримання транспортних засобів платника податків, витрат пов`язаних з господарською діяльністю. Також позивач зазначає про безпідставність встановлення контролюючим органом заниження сум чистого оподатковуваного доходу, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ - 231 599,36 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не були враховані надані контролюючому органу під час перевірки документи, які доводять реальність здійснення господарських операцій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № 0010221305 від 02.12.2019 в сумі 231 091,08 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010291305 від 02.12.2019 за платежем військовий збір в сумі 99 283,28 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010301305 від 02.12.2019 за платежем податок на додану вартість в сумі 289 499,20 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010261305 за платежем на доходи фізичних осіб від 02.12.2019 в сумі 1 191 399,37 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010311305 від 02.12.2019 на загальну суму штрафу в сумі 115 799,68 грн.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010251305 про застосування штрафних санкцій від 02.12.2019 в сумі 32 458,01 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0010321305 від 02.12.2019 про штрафні санкції в сумі 170,00 грн.

Визнано протиправною та скасовано постанову № 54 від 20.12.2019 про накладення адміністративного стягнення за приписами статті 165-1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 680,00 грн Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015).

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 510 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про спростування у ході розгляду справи порушень податкового законодавства, визначених перевіркою, з посиланням на норми ПК України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року - скасовано. Прийнято у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що виявлені під час проведення перевірки порушення не спростовані у ході розгляду даної справи.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено наступне:

Відповідачем у період з 04.10.2019 по 18.10.2019 було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено Акт від 01.11.2019 № 7512/04-36-33-06/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлені порушення позивачем:

- підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платником податків не повідомлено про об`єкти оподаткування та об`єкти пов`язані з оподаткуванням до Нікопольського управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області за основним місцем обліку повідомленням за формою 20-ОПП;

- пункту 177.2, підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 794 266,28 грн, у т. ч. за 2017 рік 325 706,42 грн, за 2018 рік 468 559,86 грн;

- абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 рр. у загальній сумі 231 091,08 грн, а саме: 2017 - 93 489,00 грн, 2018 - 137 602,08 грн;

- абзацу 2 пункту 188.1 статті 188, підпункту 198.5 «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання на загальну сум ПДВ 231 599,36 грн, в тому числі за грудень 2018 - 231 599,36 грн;

- пункту 189.1 статті 189, пункту 201.1 статті 201, пункту 201.2 статті 201, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині неподання та не реєстрації в ЄРПН зведених податкових накладних на операцію за використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника, на суму ПДВ 231 599,36 грн, у тому числі: за грудень 2018 - 231 599,36 грн;

- пункту 163.1 статті 163, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу Країни, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за 2017-2018 рр. у загальній сумі 66 188,85 грн, а саме: за 2017 рік 27 142,20 грн, за 2018 рік - 39 046,65 грн.

За результатами перевірки податковим органом прийняті наступні рішення:

податкове повідомлення-рішення № 0010261305 за платежем на доходи фізичних осіб від 02.12.2019 в сумі 1 191 399,37 грн;

податкове повідомлення-рішення № 0010291305 від 02.12.2019 за платежем військовий збір в сумі 99 283,28 грн;

податкове повідомлення-рішення № 0010301305 від 02.12.2019 за платежем податок на додану вартість в сумі 289 499,20 грн;

податкове повідомлення-рішення № 0010311305 від 02.12.2019 на загальну суму штрафу в сумі 115 799,68 грн;

податкове повідомлення-рішення № 0010321305 від 02.12.2019 про штрафні санкції в сумі 170,00 грн;

вимога про сплату боргу (недоїмки) № 0010221305 від 02.12.2019 в сумі 231 091,08 грн;

рішення № 0010251305 про застосування штрафних санкцій від 02.12.2019 в сумі 32 458,01 грн;

Також, відповідачем було складено протокол № 54 про адміністративне правопорушення від 17.12.2019 за порушення пункту 177.2, підпункту 177.4.5, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та завищення суми оподаткованого доходу за 2017-2018 рр., протокол № 55 про адміністративне правопорушення від 17.12.2019 за порушення приписів абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 рр. та винесено постанову № 54 від 20.12.2019 про накладання адміністративного стягнення за приписами статті 165-1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 680,00 грн.

Крім того, судами встановлено, що позивач письмово звернулась до ГУ ДПС у Дніпропетровській області та просила контролюючий орган переглянути акт від 01.11.2019 № 7512/04-36-33-06/3140415705 про результати планової документальної перевірки за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 та виключити із даного акту відомості та висновки, які протирічать обставинам перевірки, вимогам чинного законодавства України та суттєво вплинуть на визначення штрафних грошових зобов`язань платника податків.

Відповідач надав листа «Про результати розгляду заперечення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на акт перевірки» за змістом якого посадова особа відповідача (начальник управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_2 ) уважає, що позивачем не надано достатніх документів та додаткових документів для задоволення заперечень (лист ДПС вих. № 37145 від 28.11.2019).

У подальшому позивач звернулась з вимогою про перегляд у адміністративному порядку оскаржуваного акту від 01.11.2019 № 7512/04-36-33-06/3140415705 про результати планової документальної перевірки за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платника податків, ГУ ДПС у Дніпропетровській області та скасуванням рішень до вищого органу оскарження - Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8), зокрема: вимоги про сплату боргу № 00100221305 від 02.12.2019, податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0010261305, податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0010291305, податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0010301305, податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0010311305. податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0010321305, рішення про застосування штрафу від 02.12.2019 № 0010251305 (з розрахунками) ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

14 лютого 2020 року відповідачем було надіслано остаточне рішення про результати розгляду скарги вих. № 5765/6/99-00-08-06-01-06 (отримано 24.02.2020 трек код 04053 4512460 8 стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2019 № Ф-0010221305, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідними органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.12.2019 № Ф-0010221305, як залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 скасувати, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 - залишити в силі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач указує, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Також скаржник зазначає, що Законом України від 16.01.2020 № 466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема до підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, які набрали чинності з 23.05.2020, унаслідок чого існують достатні обґрунтовані підстави для перегляду сформованої правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 807/250/18 щодо віднесення сідельного тягача і напівпричепа до вантажних автомобілів.

Крім того, як на підставу задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції позивач звертає увагу на висновки, що здійснені Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 826/20455/19.

Верховний Суд ухвалою від 15.07.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує щодо вимог касаційної скарги та зазначає, що судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права з підстав наведених у вказаному відзиві.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (з наступними змінами та доповненнями, чинними на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено обов`язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктами 164.1.1 та 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно);

- суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 174.4 статті 174 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Підпунктом 177.4.6. пункту 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення - легкові та вантажні автомобілі.

Згідно із пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Щодо віднесення до складу витрат фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 витрати на утримання транспортних засобів.

Так, в межах доводів касаційної скарги є правомірність віднесення апеляційним судом сідельних тягачів і напівпричепів до основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів і, як наслідок, можливість віднесення витрат на технічне обслуговування, ремонту, придбання запчастин, тощо до складу витрат підприємця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача перебувають в оренді наступні транспортні засоби: сідельні тягачі: RENAULT MAGNUM держ. номер НОМЕР_2 , RENAULT 340 держ. номер НОМЕР_3 , Iveco Magiru 440 держ. номер НОМЕР_4 , DAF FTXF 105.460 держ. номер НОМЕР_5 , КАМАЗ 5511 дер номер НОМЕР_6 , КАМАЗ 5511 держ. номер НОМЕР_7 ; напівпричепи: напівпричіп бортовий Е COGEL SN держ. номер НОМЕР_8 , напівпричіп бортовий Е МАЗ 93866 держ. номер НОМЕР_9 , напівпричіп бортовий Е МАЗ 5205АП держ. номер НОМЕР_10 (а. с. 42, 43 Т1).

Відповідно до долучених до матеріалів справи копій свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів такі є сідельними тягачами та напівпричепами. (а. с. 65-75 Т1)

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. Автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Разом із тим, відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;

спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Поняття «сідельний тягач» визначено у главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, як автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.

При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів, а тому витрати на їх утримання та технічне обслуговування з урахуванням підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не відносяться до витрат підприємця.

Такий висновок щодо віднесення сідельного тягача і напівпричепа до вантажних автомобілів зроблено у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 807/250/18, який в подальшому підтриманий у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 04.03.2021 у справі № 500/2170/19, від 04.11.2021 у справі № 620/1384/20, від 03.06.2021 у справі № 540/1969/19, від 11.10.2021 у справі № 140/8956/20, від 16.12.2021 у справі № 140/3766/19, від 15.06.2022 у справі № 520/9743/19.

А тому, Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем усупереч вимог підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України у 2017-2018 роках включено до складу понесені витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, а саме придбання запчастин, шин та послуг їх ремонту.

Колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що Законом України від 16.01.2020 № 466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до ПК України, зокрема до підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, оскільки законодавча зміна правового регулювання щодо надання платникам податків права на включення з 23.05.2020 (дата набрання чинності Законом № 466-IX) до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, витрати на утримання основних засобів не може бути підставою для звільнення платника від відповідальності за порушення вимог ПК України, які були чинними на момент їх вчинення.

При цьому, варто відзначити, що перевірка позивача проводилась у 2019 році за період діяльності 2017 - 2018 рр. коли Закон України від 16.01.2020 № 466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ще не був прийнятий.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування зазначених норм права, зокрема у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 807/250/18 про віднесення сідельного тягача та напівпричепу, враховуючи їх цільове призначення до категорії вантажних автомобілів.

Щодо віднесення до складу витрат фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 витрати по придбанню дизпалива.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за 2017-2018 рр. було включено до складу документально підтверджених витрат, які враховуються при обчисленні чистого оподатковуваного доходу, придбання дизпалива по талонам або скретч-карткам у кількості 143095 літрів на загальну суму без ПДВ 2 739 017,68 грн, у тому числі за 2017 рік - на суму 1 112 441,54 грн, за 2018 рік -1 626 576,14 грн, на які не надано підтверджуючі документи на фактичне отримання дизпалива (касових чеків на отримання дизпалива на АЗС) згідно актів списання дизельного палива.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем за 2017-2018 рр. придбавалось дизельне паливо у ТОВ «ЕЛУНДА», ТОВ «Ліван Торг», ТОВ «ТРАНС НАФТА» та ТОВ «ТРАНС НАФТА ОЙЛ» для використання в фінансово-господарській діяльності - вантажні перевезення. (а. с. 85-112 Т1)

При цьому, суд апеляційної інстанції установив, що позивачем до суду надано два договори укладених з ТОВ «ТРАНС НАФТА ОЙЛ» від 01.11.2017 № 39 про поставку товару, відповідно до умов якого, відпуск пального передбачений за скреч-картками, та з ТОВ «Ліван Торг» від 12.01.2018 № 37 про відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками, відповідно до умов якого відпуск пального передбачає за картками. (а. с. 92-95, 97-100 Т1)

Варто відзначити, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Розділ 10 Інструкції визначає порядок приймання і відпуску нафтопродуктів на автозаправних станціях.

Пунктом 10.3.3 Розділу 10 Інструкції визначено відпуск нафтопродуктів за талонами. Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП. (підпункти 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції)

Пункт 10.3.4 розділу 10 Інструкції визначає відпуск нафтопродуктів за платіжними картками. Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками здійснюється на підставі вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2005 року за № 543/10823, та інших нормативно-правових актів. Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП. (підпункти 10.3.4.1, 10.3.4.2 Інструкції)

Відповідно до Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.

Таким чином, законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти і з використанням талонів, платіжних карток та смарт-карток (паливних карток) та з обов`язковою видачою споживачеві розрахункового документа, що підтверджує факт купівлі товару.

Оскільки, позивачем не було надано до перевірки первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, відповідно матеріали справи також не містять таких, а отже є правильним висновок про те, що не надання підтверджуючих документів на фактичне отримання дизпалива у період за 2017 рік - 63801 літрів дизпалива, за 2018 рік - 79294 літрів дизпалива, а отже віднесення його придбання до витрат є неправомірним, що призвело до порушення пункту 177.2 статті 177, пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Відтак, встановлені порушення щодо формування витрат призвели до донарахування військового збору, та прийняття рішення, визначення та донарахування єдиного соціального внеску з прийняттям вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів уважає обгрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0010261305 за платежем на доходи фізичних осіб від 02.12.2019, податкове повідомлення-рішення № 0010291305 від 02.12.2019 за платежем військовий збір в сумі 99 283,28 грн; вимога про сплату боргу (недоїмки) № 0010221305 від 02.12.2019 в сумі 231 091,08 грн; рішення № 0010251305 про застосування штрафних санкцій від 02.12.2019 в сумі 32 458,01 грн є правомірними.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0010301305 від 02.12.2019 за платежем податок на додану вартість в сумі 289 499,20 грн та податкового повідомлення-рішення № 0010311305 від 02.12.2019 на загальну суму штрафу в сумі 115 799,68 грн.

Як установлено матеріалами справи, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем абзацу 2 пункту 188.1 статті 188, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно занижені податкові зобов`язання з ПДВ у загальній вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, які безпосередньо не пов`язані з господарською діяльністю і знаходження залишків на складах не доведено, в частині порушення пункту 189.1 статті 189, пункту 201.1 статті 201, пункту 201.2 статті 201, пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині неподання та не реєстрації в ЄРПН зведених податкових накладних на операцію за використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є «Вантажний автомобільний транспорт» (а. с. 35 Т.1).

Крім цього, також встановлено, що позивачем протягом 2018 року до податкового кредиту було включено податкові накладні контрагентів постачальників ТОВ «Ківап», ТОВ «Алармтехнолоджі», ТОВ «Атмосфера-технолдогії природи», за номенколатурою ТМЦ «Сонячний фотоелектричний модулі Інвертор мережевий, Щит змінного струму (в асортименті)», які не реалізовані в перевіряємому періоді. (а. с. 192 Т.1).

Судовим розглядом установлено, що позивач отримала дохід в період 2017-2018 рр. за вироблену електроенергію із сонячної станції по «зеленому тарифу»

Пунктом 185.1. статті 185 ПК України, зокрема, встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 188.1. статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Положеннями пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пункт 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 199.1. статті 199 ПК України передбачено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентовані статтею 200 Кодексу. Сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Кодексу).

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Ураховуючи вище вказані норми та те, що позивачем не доведено перебування ТМЦ на складах, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що встановлене контролюючим органом порушення щодо заниження податкового зобов`язання з ПДВ в частині загальної вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, які безпосередньо не пов`язані з господарською діяльністю позивача є вірним.

Крім того, є обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що є безпідставним посилання позивача на договір оренди ТМЦ від 24.10.2019, оскільки такий не стосується періоду проведення перевірки позивача, та не існував на час проведення перевірки.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені у абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (п. 44.6 ст. 44 ПК України).

Таким чином, є також правомірно встановленим висновок про порушення щодо неподання та не реєстрації в ЄРПН зведених податкових накладних на операцію за використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю платника.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0010321305 від 02.12.2019 про штрафні санкції в сумі 170,00 грн за не подання повідомлення за формою № 20-ОПП про об`єкт оподаткування.

Пунктом 63.3. статті 36 ПК України, зокрема, визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків, у тому числі визначити, що облік такого платника податків здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, та його структурні підрозділи в разі створення.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Пунктом 8.1 Порядку обліку платників податків і зборів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588) передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.

Відповідно до пункту 8.2. Порядку № 1588 об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 8.4. Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою

№ 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Таким чином, платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Указаний правовий висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 826/14197/17.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач не повідомив про використання у господарській діяльності орендованого рухомого та нерухомого майна, а саме: RENAULT MAGNUM держ. номер НОМЕР_2 , RENAULT 340 держ. номер НОМЕР_3 , Iveco Magiru 440 держ. номер НОМЕР_4 , DAF FTXF 105.460 держ. номер НОМЕР_5 , КАМАЗ 5511 дер номер НОМЕР_6 , КАМАЗ 5511 держ. номер НОМЕР_7 ; напівпричепи: напівпричіп бортовий Е COGEL SN держ. номер НОМЕР_8 , напівпричіп бортовий Е МАЗ 93866 держ. номер НОМЕР_9 , напівпричіп бортовий Е МАЗ 5205АП держ. номер НОМЕР_10 .; та нежитлові приміщення (а. с. 43, 43 Т1).

Відповідальність за не неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, передбачена пунктом 117.1. статті 117 ПК України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у вигляді штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 510 грн.

Отже, враховуючи зазначене є обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Крім того, колегія суддів уважає безпідставним посилання скаржника на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 (справа №826/6558/18), оскільки у вказаній справі Суд не вирішував питання віднесення сідельних тягачів і напівпричепів до основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів, а касаційний перегляд здійснювався в межах висновків контролюючого органу про те, що досліджені товарні чеки не давали можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, зазначена постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, установлених судами, що свідчить про відмінність правовідносин від цієї справи.

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді: О. О. Шишов

М. М. Яковенко