Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №826/3436/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 серпня 2018 року

справа №826/3436/15

адміністративне провадження №К/9901/8348/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройдевелопмент» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року у складі судді Літвінової А.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у складі колегії суддів Карпушової О.В., Епель О.В., Кобаля М.І., у справі № 826/3436/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройдевелопмент» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В :

22 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрстройдевелопмент» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати дії відповідача щодо не реєстрації податкової звітності позивача протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси Товариства, зобов'язати відповідача зареєструвати в "Інформаційній системі "Податковий блок", введену в дію відповідно до наказу ДПС України від 24 грудня 2012 року №1197 з 01 січня 2013 року, подану Товариством податкову декларацію за жовтень 2014 року та зобов'язати відповідача провести коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість у "Інформаційній системі "Податковий блок", суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, що задекларовані Товариством за жовтень 2014 року, а також зобов'язати відповідача поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 року відповідно до поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, з посиланням на протиправність дій податкового органу щодо не реєстрації поданої позивачем податкової звітності.

05 червня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, Товариству повністю відмовлено в задоволенні позову, з мотивів необґрунтованості позовних вимог, обумовленими тим, що за наявності у декларації недостовірних відомостей про місцезнаходження юридичної особи, декларація втрачає юридичний статус податкової декларації та в силу положень пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України не вважається податковою декларацією.

13 жовтня 2015 року Товариством подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Доводить, що судами попередніх інстанцій порушені норми статей 48 (підпункти 48.3 та 48.4) та 49 (підпункти 49.11.1, 49.11.2 пункту 49.11) Податкового кодексу України шляхом неправильного їх застосування (тлумачення).

08 грудня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №826/3436/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

06 жовтня 2016 року справа №826/3436/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

24 січня 2018 року справа № 826/3436/15 разом із матеріалами касаційного провадження №К/9901/8348/18 передана до Верховного Суду.

Відповідачем заперечення або відзив на касаційну скаргу Товариства до Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство 18 листопада 2014 року подало безпосередньо до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, разом з розрахунком коригування сум податку на додану вартість (Додаток №1) та розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток №5).

Долучена до матеріалів справи світлокопія декларації з розрахунком та розшифровками не утримує в собі відмітки податкового органу про одержання контролюючим органом, разом із тим, графою 06 цієї декларації визначена податкова адреса позивача. Звертаючись до суду та впродовж усього розгляду справи позивач наголошував на тому, що окрім електронного ним до податкового органу надавався паперовий екземпляр декларації з додатками. Про встановлення цією обставини зазначають і суди попередніх інстанцій наголошуючи на слові «безпосередньо», разом із цим ця обставина не встановлювалась та не досліджувалась судами попередніх інстанцій.

Суди попередніх інстанцій зазначають в судових рішеннях про те, що податковий орган листом від 20 листопада 2014 року №57839/10/26-55-15-06 проінформував позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість зареєстрована, але згідно пунктів 48.3 та 48.7 статті 48 Податкового кодексу України не визнана як податкова звітність. Запропоновано подати нову звітність, складену належним чином.

Світлокопія цього листа долучена до матеріалів справи на аркуші 18, є неякісною, не є оригіналом або засвідченою судом копією. За умови поганої якості вбачається, що лист має назву «Про надання інформації», підписаний в.о заступника начальника, без додання повноважень особи, що його підписала. Яке рішення прийняв податковий орган прочитати не вбачається можливим, разом із цим зазначено про те, що податковий орган керувався пунктом 48.7 статті 48 та 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, а не пунктів 48.3 та 48.7 статті 48 цього кодексу, як встановили суди попередніх інстанцій.

Відтак, має місце не встановлення фактичних обставин у справі внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє після 15 грудня 2015 року), що унеможливлює дослідження зібраних у справі доказів та встановлення фактичних обставин у справі на стадії касаційного перегляду.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій посилались на положення пунктів 48.1, 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13 листопада 2013 року №678, (далі - Порядок №678), перерахували обов'язкові реквізити, які повинна містити податкова декларація, при цьому не встановили який реквізит у наданій позивачем декларації відсутній та як співвідносяться визначене кодексом «місцезнаходження (місце проживання) платника податків» з «податковою адресою» в Порядку, та яка саме невідповідність має місце у межах спірних відносин.

Судами попередніх інстанцій не встановлений склад податкового правопорушення в розумінні 48.7 статті 48 Податкового кодексу України та дотримання податковим органом положень цього кодексу у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням встановлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що відповідачем дотримано приписи Податкового кодексу України, зокрема, зазначаючи про недостовірність обов'язкового реквізиту, а саме: щодо зазначеної у декларації адреси, надає на підтвердження наведеного довідку від 04 листопада 2014 року №6030/01/26-55-07-03 про встановлення місцезнаходження (місце проживання) платника податків, повідомлення від 07 листопада 2014 року №9221/26-55-18-05-14 про відсутність позивача за місцезнаходженням.

Відтак, підставою неприйняття декларації у межах спірних правовідносин є не заповнення реквізиту податкової декларації, а відсутність позивача за місцезнаходженням. Суди попередніх інстанцій погоджуючи висновок податкового органу про правомірність вчинених дій та дійшовши висновку про відсутність у позивача об'єкту судового захисту, не встановили правову підставу, за якою «відсутність позивача за місцезнаходженням» надає право податковому органу не приймати податкову звітність.

Наголошуючи на недотриманні позивачем пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України є нагальною необхідність встановити наявність рішення органу державної податкової служби із спірного питання для його оскарження у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу. Судами не встановлено, що лист від 20 листопада 2014 №57839/10/, саме такий екземпляр наявний у справі є юридичною формою рішення.

Суд вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права серед іншого частину четверту статті 70, статті 71 (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) та неправильне застосування норм матеріального права шляхом неналежного (буквального) їх тлумачення, зокрема пунктів 46.1, 46.4, 46.5 статті 46, пункту 48.3, пункту 48.4 та підпунктом 48.5.1 пункту 48.5, пункту 48.7 статті 48, пунктів 49.1, 49.3, 49.4, 49.8, 49.9, 49.10, підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що згідно з вимогами підпункту 49.2.2 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій не встановили коли сплив п'ятиденний строк встановлений законом на надання повідомлення про відмову у прийнятті декларації контролюючим органом поданої позивачем за жовтень 2014 року, наявність такого повідомлення, факт пропуску (чи не пропуску) п'ятиденного строку та наявність (або відсутність) підстав вважати таку декларацію прийнятою.

Поза увагою суддів попередніх інстанцій залишились вимоги позивача про приведення у відповідність даних обліку та особистого рахунку платника податків, ними не досліджувались дані обліку та особистого рахунку Товариства, в матеріалах справи навіть відсутній особистий рахунок позивача, як платника податку на додану вартість, що унеможливлює його дослідження та здійснення будь-яких висновків.

Відтак, вирішуючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів.

При цьому Суд касаційної інстанції у відповідності до приписів частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права при ухваленні судових рішень, не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга Товариства частково підлягає задоволенню, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню, справа направленню на новий розгляд.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройдевелопмент» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у справі № 826/3436/15 скасувати.

Справу № 826/3436/15 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер