Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року

Київ

справа №820/3714/16

касаційне провадження №К/9901/3370/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2016 (суддя Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі №820/3714/16 за позовом Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Східна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області звернулась до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості перед бюджетом у сумі 173773,84 грн. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 03.08.2016 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.09.2017 (повний текст складено 02.10.2017) залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2016 без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся 30.10.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 скасувати та в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 70, 71, 79, 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, вказує на те, що позов від імені позивача підписано особою, яка не уповноважена на вчинення таких процесуальних дій від імені податкового органу, а саме - в.о. начальника Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_2 Крім того, наголошує на тому, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надсилання на адресу позивача податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до даних контролюючого органу за відповідачем обліковується податковий борг з податку з доходів фізичних осіб у сумі 173773,84грн., що утворився внаслідок несплати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 узгоджених сум податкового зобов'язання, визначених податковим повідомленням-рішенням від 25.11.2015 №0001021701, яке не скасоване в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (за відсутності факту оскарження такого акту індивідуальної дії) визначених в такому рішенні грошових зобов'язань у податкового органу виникає право надіслати платнику податків податкову вимогу.

Стягнення коштів платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до абзацу 2 пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Враховуючи викладене, за винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.

Пунктом 3.9 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за N 2135/22447 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що дата відправлення (вручення) проставляється на корінці податкового повідомлення-рішення:

а) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків) або її законним представником - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку;

б) працівником структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником органу державної податкової служби для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 62 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до пункту 3.10. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за N 2135/22447 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Таким чином, податковий орган при направленні на адресу фізичної особи (місце проживання або останнє відоме місцезнаходження) податкового повідомлення-рішення поштою повинен відобразити дату відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення та прикріпити до нього повернуте повідомлення про вручення, в якому зазначається дата вручення або причини невручення.

Отже, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:

відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;

повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;

відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.

Суди попередніх інстанцій встановили, що факт надсилання на адресу відповідача контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 25.11.2015 №0001021701 підтверджується списком згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих з відміткою поштового відділення про прийняття до відправки (а.с. 10).

Однак такий список згрупованих поштових відправлень не відображає адреси одержувачів та не містить відомостей про те, що позивачу було направлено саме податкове повідомлення-рішення від 25.11.2015 №0001021701.

Крім того, попередні судові інстанції не надали оцінки іншим доказам направлення відповідачу податкового повідомлення-рішення, які містяться у матеріалах справи, зокрема поштовий конверт зі штриховим кодовим ідентифікатором (а.с. 13), корінець податкового повідомлення-рішення (а.с. 9).

Судами також не досліджувалося питання наявності/відсутності у податкового органу повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди належним чином не дослідили усі зібрані у справі докази, що вплинуло на повноту встановлення фактичних обставин справи щодо направлення відповідачу податкового повідомлення-рішення, що має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 у справі №820/3714/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк