Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2018 року у справі №816/352/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2019 року

Київ

справа №816/352/17

адміністративне провадження №К/9901/5733/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді: Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі № 816/352/17 за позовом ОСОБА_1 до Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Лубенська ОДПІ) від 24.11.2015 № 11529-17.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 позовні вимоги задоволено з тих підстав, що позивач не є власником та за ним не зареєстровано право оренди земельної ділянки під належними йому на праві власності будівлями та спорудами, з наявністю яких законодавство пов`язує виникнення обов`язку по сплаті земельного податку. Таким чином, судом зроблено висновок про відсутність підстав вважати останнього платником такого податку як землекористувача (власника) земельної ділянки площею 1,5313 га, що в свою чергу виключає можливість нарахування земельного податку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що фізичні особи, які не оформили відповідно до законодавства право власності або право користування землею, проте набули це право відповідно до рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи відповідно до цивільно-правових угод повинні сплачувати земельний податок згідно з даними Державного земельного кадастру на загальних підставах. Податковий кодекс України не визначає як умову виникнення податкового обов`язку зі сплати орендної плати за користування землею державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Тому, сам факт використання земельної ділянки є підставою для визначення податкового зобов`язання з орендної плати за землю. Відсутність належного оформлення земельних ділянок не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у користуванні платника податків.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2017.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 , зокрема, зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо реєстрації земельної ділянки на праві власності, користування чи тимчасового користування (оренди), а також щодо передачі йому спірної земельної ділянки.

У відзиві на касаційну скаргу Лубенська ОДПІ вважає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зокрема, відповідач зазначає, що факт використання земельної ділянки є підставою для визначення податкового зобов`язання з земельного податку. Відсутність належного оформлення земельних ділянок не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у користуванні платника податку. Отже, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.05.2013 згідно з договором купівлі-продажу будівель та споруд, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 459, ОСОБА_1 придбав у власність у ПП «Віка-плюс» будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з: адмін. корпуса з підвалом, А-2, 901,6 кв.м.; гаража-склада, Б, 593,1 кв.м.; гаража, В, 257,0 кв.м.; вбиральні, Г; складу ГСМ (погріб), Д; складу ГСМ (погріб), Е; пилорами, Ж, 164,9 кв.м.; виробничого цеху, З, 1487,8 кв.м.; трансформаторної, К; воріт, №1,2; огорожі, №3,4.

Право власності ОСОБА_1 на будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2553759.

Лубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2015 № 11529-17, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 51112,07 грн.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України:

земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73);

земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74);

плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Положення статті 120 Земельного кодексу кореспондують з положеннями статті 377 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому з огляду на пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного, цивільного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не впливає на права та обов`язки платників у сфері оподаткування.

Таким чином, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу будівель і споруд від 24.05.2013, про що внесено дані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1.1. вищеназваного Договору вказано, що покупець ОСОБА_1 в порядку і на умовах, визначених статті 377 Цивільного кодексу України набуває права користування земельною ділянкою, на якій розташовано будівлі і споруди, площею 1,5313 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Зазначена земельна ділянка використовувалася продавцем на підставі Договору оренди, укладеного з Лубенського міською радою від 05.12.2000, строк оренди до 05.12.2015.

Відповідно до листа від 02.11.2015 №5-1602-0.5-3952/2-15 Управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області повідомило контролюючий орган, що вартість 1 м2 земель промисловості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, становить 145,91 грн.

Судом апеляційної інстанції було здійснено розрахунок визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання з земельного податку згідно спірного податкового повідомлення-рішення, який становить 51112,07 грн.

Судами також з`ясовано, що державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , проведено не було, на підтвердження чого позивачем надано постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.02.2017 по справі №539/3325/16-а про скасування кадастрового номеру НОМЕР_1. В той же час, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, скасування кадастрового номеру з державного реєстру за судовим рішенням, що відбулося 03.02.2017 не має жодного правового значення та впливу на прийняте податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у даній справі та обов`язку позивача зі сплати земельного податку за весь спірний податковий період, в якому земельна ділянка перебувала у його фактичному володінні.

Доводи позивача стосовно того, що ця земельна ділянка не може вважатися землями промисловості, з огляду на те, що позивач не є підприємством, є безпідставними. До придбання споруд, ПП «Віка-Плюс» використовувала земельну ділянку разом з об`єктами нерухомого майна, що на ній були розташовані, та за даними управління Держгеокадастру у Лубенському районі відноситься до земель промисловості. Тобто, за наслідками придбання споруд, зміна цільового призначення земель по суті не змінилась, та будь-яких змін до цільового призначення таких земель з боку позивача не вчинялось. Тому, показник визначення земельного податку, слід вважати, як такий, що застосовується до земель промисловості.

Безпідставними є також доводи позивача щодо повторного притягнення до відповідальності зі сплати земельного податку з огляду на те, що судовим рішенням у №539/1818/16-ц з нього стягнуто збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 24.05.2013 по листопад 2016.

Так, згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права, предметом доказування в даній справі є обставини щодо достовірності та повноти нарахування контролюючим органом податків і зборів, встановлених Податковим кодексом України.

Отже, наведене з урахуванням наявних у справі доказів щодо фактичного перебування спірної земельної ділянки у користуванні ОСОБА_1 спростовує посилання позивача на відсутність у нього податкового обов`язку зі сплати земельного податку за спірну земельну ділянку.

Враховуючи викладене, підстав для висновку про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду