Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.05.2019 року у справі №808/2916/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2019 року

Київ

справа №808/2916/16

касаційне провадження №К/9901/35511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 (суддя - Нестеренко Л.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 (судді - Головко О.В., Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі за позовом Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ОДПІ) до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - ПАТ "ЗАЛК") про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОДПІ звернулась до суду з позовом про стягнення з ПАТ "ЗАЛК" податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 1717007,84 грн.

Підставою для звернення до суду з позовом ОДПІ вказує наявність у товариства податкового боргу у сумі 1717007,84 грн, який виник внаслідок несплати самостійно узгоджених грошових зобов`язань з орендної плати за липень 2016 року.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017, адміністративний позов задовольнив: стягнув кошти з рахунків платника податків ПАТ "ЗАЛК" у всіх банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків на користь Управління казначейства у м. Запоріжжі у сумі податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 1717007,84 грн.

Судове рішення першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано висновком про те, що сума боргу, заявлена до стягнення, знайшла своє підтвердження у судовому процесі. При цьому суд встановив, що ОДПІ було дотримано процедуру, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення з платника податків податкового боргу, - 10.07.2015 товариству була вручена податкова вимога форми "Ю" від 01.07.2015 №610-23.

Зазначені обставини відповідачем під час розгляду справи не спростовані.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017.

У касаційній скарзі відповідач з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що, на думку відповідача, суди неправильно визначили у резолютивній частині судового рішення можливість стягнення податкового боргу не тільки з рахунків платника податків, а й за рахунок готівки, що йому належить. Крім того, відповідач зазначає, що податкову вимогу від позивача не отримував, а наявна у матеріалах справи податкова вимога складена іншим контролюючим органом. Також відповідач зазначає, що суб`єкт владних повноважень порушив норми процесуального права під час подання позову, оскільки до копії позовної заяви не долучив копії долучених до неї документів та власне саму копію позовної заяви надіслав рекомендованим листом без повідомлення про вручення адресату.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.05.2017 №К/800/14093/17 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу позивача.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.05.2019 касаційну скаргу відповідача прийняв до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний із несплатою узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання протягом установленого строку.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 ПК України).

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59 ПК України).

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Як встановили суди, податкова вимога форми "Ю" від 01.07.2015 №610-23 була направлена відповідачу 07.07.2015 та вручена 10.07.2015.

Відповідач у касаційній скарзі не заперечує отримання такої податкової вимоги, водночас зазначає, що така вимога була сформована Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, про що свідчить копія корінця податкової вимоги, долучена до матеріалів справи), у той час як з позовом про стягнення податкового боргу у даній справі звернулася Запорізька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області. Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що у контролюючий орган не дотримався процедури стягнення боргу, що передує звернення до суду.

Судова колегія Верховного Суду вважає такі доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки відповідно до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 №892 "Про Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби" Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області була перейменована у Запорізьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області. При цьому слід зазначити, що застосування конструкції правонаступництва до правовідносин, учасник яких змінив назву, є помилковим. Крім того, частиною другою пункту 8 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією, або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, передбачено, що перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що контролюючим органом було дотримано процедуру стягнення податкового боргу, що передує зверненню до суду, - вжиті заходи шляхом направлення платнику податків податкової вимоги.

Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати про відсутність обов`язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Отже, судами правильно визначено, що чинним податковим законодавством не передбачено надіслання податкових вимог на кожну нову суму боргу.

Суди також обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що вимоги податкового органу в частині стягнення боргу за рахунок готівки та рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині є помилковими, оскільки платник податків не веде готівкові розрахунки з 30.05.2011. Механізм стягнення готівки, яка належить платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу, був врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1244 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою було визначено, що встановлення наявності готівки та її вилучення відбувається на підставі судового рішення працівниками податкового органу за місцем діяльності платника податків. Відтак, висновки судів, що податковий орган до моменту ухвалення судового рішення, як і суд, позбавлені можливості фактичного встановлення таких обставин на стадії розгляду адміністративної справи, е правильними.

Крім того, відсутність здійснення відповідачем готівкових розрахунків буде мати наслідки лише неможливість застосувати механізм погашення податкового боргу за рахунок готівки, що жодним чином не порушує його прав та законних інтересів.

Стосовно доводів касаційної скарги про порушення контролюючим органом норм процесуального права під час подачі позову, які виявилися у недолученні до надісланої на адресу відповідача копії позовної заяви копій додатків та недотримання формату надіслання позовної заяви, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів поданої відповідачем касаційної скарги вбачається, що скаржник просить переглянути постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 у даній справі. Водночас, процесуальне питання подачі адміністративного позову не є предметом перегляду у касаційній інстанції, тим більше, що воно не призвело до порушення прав платника податків на участь у судовому розгляді.

Також є безпідставними доводи скаржника, що обґрунтовано були відхилені судом, щодо передчасності заявленого позову, оскільки законом платнику податків надано 1095 днів для подання уточнюючих декларацій, оскільки податкові зобов`язання були самостійно узгоджені платником податків та не були погашені у визначений законом строк.

При розгляді даної касаційної скарги колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка наведена у рішенні від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", відповідно до якої право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що відповідачем не було наведено у касаційній скарзі наявності вагомих й непереборних обставин для перегляду постановлених у даній справі судових рішень, а аргументи платника податків зводяться до формальних обставин, що виникали у процесі судового розгляду даної справи, скаржник фактично вдався до спроби ініціювати лише повторний перегляд справи, що не може бути визнано підставою для задоволення вимог його касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.05.2017 при відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОДПІ задовольнив клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору та відстрочив сплату судового збору до ухвалення судового рішення по суті.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення до суду), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Положеннями статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 №484-VIII (редакція діє з 01.09.2015), за подання касаційної скарги на рішення адміністративного суду, ставка судового збору встановлена у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позивач з адміністративним позовом звернувся до суду у жовтні 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VI розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 визначено у розмірі 1378,00 грн.

Отже, ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання позову у цій справі становила 25`755,12 грн., а ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду - 30`906,15 грн.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" судовий збір у сумі 30`906,15 грн. (тридцять тисяч дев`ятсот шість грн. 15 коп.) за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна