Історія справи

Постанова КАС ВП від 28.04.2023 року у справі №640/23373/19
Постанова КАС ВП від 28.04.2023 року у справі №640/23373/19
Постанова КАС ВП від 28.04.2023 року у справі №640/23373/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 640/23373/19

адміністративне провадження № К/990/21131/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року (головуючий суддя - Мельничук В.П., судді: Кучма А.Ю., Лічевецький І.О.)

у справі №640/23373/19

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1225ц від 28 жовтня 2019 року про звільнення з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження Генеральної прокуратури України з 30 жовтня 2019 року;

- поновити на посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження Генеральної прокуратури України з 31 жовтня 2019 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 жовтня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з Генеральної прокуратури України моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням у розмірі 100 000 грн, та понесені витрати на правову допомогу та інші судові витрати.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що оскаржуваний наказ про звільнення не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить його у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення. У Генерального прокурора були відсутні підстави для звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з огляду на відсутність ліквідації Генеральної прокуратури. 15 жовтня 2019 року він подав Генеральному прокурору заяву про переведення в Офіс Генерального прокурора іншого зразку, ніж це встановлено Порядком, оскільки у затвердженій формі типової заяви міститься інформація, необхідність подання якої не передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), зокрема, щодо врахування анонімної та непідтвердженої інформації. При звільненні не було дотримано встановлених Кодексом законів про працю України гарантій, пільг та компенсацій. Такими діями відповідача було завдано моральну шкоду, яку просить відшкодувати, вказуючи на відсутність законодавчих обмежень чи виключень для такої компенсації в разі порушення трудових прав.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про заміну відповідача по справі правонаступником. Розгляд справи продовжено з належною назвою відповідача - Офіс Генерального прокурора відповідно до актуальної назви державної організації за кодом ЄДРПОУ 00034051.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

6. Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач працював в органах прокуратури, з 2005 року в Генеральній прокуратурі України, з 07 грудня 2018 року на посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

8. 15 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Також вказував на те, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, ознайомлений, але не погоджується, оскільки вони суперечать діючому законодавству та ратифікованим Україною міжнародним конвенціям, які мають вищу юридичну силу. Просив із дотриманням вимог діючого законодавства України та міжнародних конвенцій письмово повідомити про рішення припинити трудові відносини на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України та запропонувати, а в подальшому, за згоди, перевести на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Про результат розгляду заяви та прийняте рішення просив офіційно повідомити.

9. Наказом Генерального прокурора України від 29 жовтня 2019 року № 1295ц позивача звільнено з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 жовтня 2019 року.

10. Не погодившись з таким наказом позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначав про те, що Законом № 113-IX чітко обумовлено зміст заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію, а також що має бути зазначено прокурором у такій заяві. Зокрема, обов`язковою складовою змісту заяви є зазначення прокурором наміру про проходження атестації. У той же час позивач подав заяву у якій просив перевести, за його згоди, на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та висловив незгоду з умовами та процедурою проведення атестації, визначеними у Порядку № 221. За таких обставин суд констатував що подана позивачем заява від 15 жовтня 2019 року не відповідає формі заяви, затвердженій Порядком № 221.

12. Подання заяви без зазначення волевиявлення про намір проходження атестації свідчить про недотримання вимог щодо змісту відповідної заяви. Таким чином, заява позивача від 15 жовтня 2019 року не є заявою, поданою на виконання вимог Закону № 113-ІХ та у відповідності до пунктів 9, 10 Розділу І Порядку № 221.

13. З огляду на законодавче регулювання спірних правовідносин відповідачем правомірно вказано у оскаржуваному наказі підставу звільнення пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» керуючись підпунктом 1 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

14. Суд першої інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду щодо вирішення спірних правовідносин у разі неподання особою у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, а також звільнення з посади в органах прокуратури за вказаних підстав, викладеною у постановах від 24 вересня 2021 року (справа №140/3790/19), від 29 вересня 2021 року (справа 640/24727/19), від 07 жовтня 2021 року (справа № 640/23232/19), від 13 жовтня 2021 року (справа № 560/4176/19).

15. Доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації, реорганізації, скорочення штату органу прокуратури не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог з огляду на те, що підставою для звільнення позивача є підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, а саме обставини неподання відповідної заяви про переведення та намір пройти атестацію, а не ліквідація, реорганізація чи скорочення штату працівників органу прокуратури.

16. З набранням чинності Закону № 113-ІХ особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої-третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлюються Законом України «Про прокуратуру», а тому положення саме цього Закону поширюються на спірні правовідносини.

17. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції також вказував про те, що втручання у приватне життя особи прокурора прямо передбачено законом та переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України (постанова Верховного Суду від 24 червня 2022 року у справі №120/3846/19-а).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. У касаційній скарзі позивач звертав увагу на те, що ним було подано заяву за довільною формою, що не заборонено законодавством та не висловлено заперечення проти проходження атестації, зазначивши, що умови та правила її проведення не відповідають нормам законодавства. При цьому виконання незаконного розпорядження чи наказу є злочином. Разом з тим, його неправомірно звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із неподанням прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви про переведення та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

19. Водночас, наполягав на тому, що відповідач повинен був не застосовувати звільнення через неналежну форму поданої заяви, оскільки звільнення передбачено законодавством лише за неподання такої заяви взагалі та є, як правило, найбільш суворим дисциплінарним заходом, а сприяти у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення.

20. Зі змісту заяви вбачається що вона хоч і подана не за встановленою формою, проте є зрозумілою воля позивача, а саме що він бажає і згоден на переведення до Офісу Генерального прокурора, погоджується на проходження атестації за умови приведення умов і процедур її проведення у відповідність до законодавства. Таким чином заява подана у встановлений строк та з висловленим наміром пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

21. Вказував на те, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року (справа № 200/13482/19-а) та від 12 липня 2022 року (справа № 640/23035/19).

22. Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги (проігнорували) той факт, що відповідач не повернув заяву позивачу для належного оформлення, не вжив жодних заходів щодо сприяння у правильному її заповненні. Про неналежне оформлення заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора до закінчення строку подання такої заяви відповідач не повідомляв, відповідь на заяву взагалі не була надана. Таким чином, на підставі одного лише факту написання заяви за невстановленою формою відповідачем прийнято рішення про його звільнення з посади та з органів прокуратури.

23. Вказує на втручання у приватне та професійне життя, а також відсутність конкретної підстави звільнення згідно статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

24. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказував на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

25. Зазначав про те, що вимоги Закону № 113-ІХ щодо форми і змісту заяви про переведення на посаду прокурора (набору обов`язкових елементів) є відображенням точного вираження волі відносно процедури переведення та атестації. Формалізованість обумовлюється важливістю процесу, його складністю, необхідністю дотримання конституційних принципів рівності та запобігання дискримінації і зловживанням.

26. Довільна заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року в повному обсязі не відповідає вимогам, встановленим пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ та Порядком № 221, відповідно до яких, окрім згоди на переведення до відповідного органу прокуратури, заява має також містити повідомлення про намір пройти атестацію та про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Неподання відповідної заяви встановленої форми з чітко визначеним переліком обов`язкових відомостей, які мають міститися в цій заяві, вказує на відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму.

27. Звертав увагу на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 260/1670/19 та від 30 червня 2022 року у справі № 640/23669/19.

28. В даному випадку має значення прийняття оскаржуваного наказу про звільнення після спливу строку, встановленого для подання заяв про переведення, з урахуванням умови неподання прокурором такої заяви за відповідною формою та відповідно до вимог пункту 10 розділу ІІ Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу І Порядку.

29. Безпідставними вважає доводи скаржника щодо неможливості застосування як підстави звільнення пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

31. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу звільнення з посади та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку № 221.

33. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

34. Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 також визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації.

35. Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку № 221 така заява подається прокурорами до 15 жовтня 2019 року (включно).

36. Суди попередніх інстанцій установили, що 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву, в якій, враховуючи проведення реорганізації Генеральної прокуратури України, просив перевести його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

37. У поданій заяві, з поміж іншого, зазначено що «з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, ознайомлений, але не погоджується, оскільки вони суперечать діючому законодавству України та ратифікованим Україною міжнародним Конвенціям, які мають вищу юридичну силу.

Вважає, що положення Порядку № 221 та Закону № 113-ІХ прямо суперечать вимогам Конституції, Загальній декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця.

Вважає що вимоги додатку 2 до Порядку № 221 зокрема щодо погодження із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню, а також щодо надання згоди на те, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації та за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, кандидата буде звільнено з посади прокурора, є грубим порушенням вимог Конституції України та низки міжнародних актів. Скасування для працівників прокуратури закріплених у Кодексі законів про працю України прав є звуженням прав (дискримінацією) за професійною належністю.

Ураховуючи викладене просив із дотриманням вимог діючого законодавства України та міжнародних Конвенцій письмово повідомити про рішення припинити трудові відносини на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України та запропонувати, а в подальшому, за згоди, перевести на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора».

38. Проте заява прокурора про переведення, вказана у пункті 9 розділу I Порядку № 221, для визначення її відповідності вимогам закону, має містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

39. Натомість, суть заяви ОСОБА_1 полягає у тому, що він уважає незаконними умови та процедури проведення атестації, надання ним згоди на врахування інформації (у тому числі анонімної), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню, а також на те, що у разі непроходження будь-якого з етапів атестації його буде звільнено з посади, вказуючи, що такі вимоги порушують його трудові права та суперечать вимогам національних законодавчих та міжнародних актів. Просив письмово повідомити про рішення припинити з ним трудові відносини на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України та запропонувати, а в подальшому за згоди перевести на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

40. На підставі викладеного суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано та правомірно виходили з того, що заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року дійсно не відповідала формі, встановленій пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки не містила відомості про намір пройти атестацію, його згоду на застосування процедур і умов проведення атестації.

41. Тобто позивач не скористався наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням встановленої процедури.

42. Враховуючи означену в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до нього процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення до її проходження.

43. З цього приводу слід також звернути увагу на те, що у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 640/23669/19 Верховний Суд погодився з переконанням судів попередніх інстанцій в частині того що у разі якщо позивач не погоджувався з деякими положеннями Порядку № 221, то у разі неуспішного проходження атестації він не був позбавлений можливості захистити свої права під час оскарження результатів атестації з підстав невідповідності окремих положень Порядку № 221 вимогам закону.

44. Колегія суддів не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.

45. Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неподання заяви про переведення та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

46. У обґрунтування касаційної скарги позивач звертав увагу на висновки Верховного Суду, викладені у справах № 200/13482/19-а та № 640/23035/19, які не були враховані судом апеляційної інстанції під час вирішення справи, зокрема, що Законом №1697-VII, Законом № 113-ІХ та Порядком № 221 не передбачено ототожнення невідповідності поданої прокурором заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі.

47. У той же час слід звернути увагу на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а Верховний Суд зробив висновок про те, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

48. У вказаній справі судами встановлено, що позивачем подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі. У заяві наведено відомості, необхідні для її прийняття та встановлені Законом № 113-ІХ: про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та допущення для цього до проходження атестації; ознайомлення з умовами та процедурами проведення атестації; надання згоди кадровим комісіям і робочим групам на повний і безпосередній доступ до інформації з метою її обробки.

49. У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 640/23035/19 Верховний Суд, враховуючи викладений у справі № 200/13482/19-а висновок суду касаційної інстанції, зазначав про те, що позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Доводи відповідача про відсутність волевиявлення прокурора щодо призначення до Офісу Генерального прокурора було визнано необґрунтованими оскільки подана заява у достатній мірі дає розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації. З суті поданої позивачем заяви висновувалося, що прокурор, зокрема, просив перевести його до Офісу Генерального прокурора, а також не заперечував щодо проходження атестації.

50. У спірних правовідносинах позивач також вчасно подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, проте намір пройти атестацію для переведення на таку посаду не висловив. Навпаки, висловив незгоду з умовами та процедурами проведення атестації у зв`язку з їх суперечністю діючому національному законодавству та міжнародним актам.

51. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини, Верховний Суд вважає, що правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду у справах № 200/13482/19-а та № 640/23035/19, до спірних правовідносин не може бути застосована.

52. Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що зі змісту поданої ним 15 жовтня 2019 року заяви вбачається бажання та згода на переведення до Офісу Генерального прокурора, а також висловлена ним згода на проходження атестації за умови приведення умов і процедур її проведення у відповідність до законодавства, не може бути визнано обґрунтованим з огляду на те, що по суті подана заява свідчить про бажання позивача бути переведеним на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, проте у ній висловлено незгоду з процедурою та умовами проведення атестації для переведення на таку посаду. Відповідно просив запропонувати, а в подальшому, за згоди, перевести на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

53. Також у постановах від 05 травня 2022 року у справі №260/1670/19, від 26 травня 2022 року у справі №420/6641/19, від 08 червня 2022 року у справі №640/21878/19, від 24 червня 2022 року у справі №120/3846/19-а, від 30 червня 2022 року у справі № 640/23669/19, від 29 листопада 2022 року у справі № 440/4510/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 640/200/20 Верховний Суд зазначав, що оскільки прокурор не звертався до відповідача із заявою за формою, визначеною чинним законодавством, про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, відповідно, у відповідача не було законодавчо визначених підстав для його атестування та, як наслідок, для переведення до Офісу Генерального прокурора. Неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, в якій висловлено намір у зв`язку з таким переведенням пройти атестацію (допустити до проходження атестації), є підставою для його звільнення з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

54. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

55. Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правомірного висновку що оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження наказу про звільнення з посади прокурора у зв`язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

56. Використовуючи принцип верховенства права (правовладдя) до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

57. Посилання позивача на порушенням його права на працю та трудових гарантій, встановлених Кодексом законів про працю України, є помилковим з огляду на те, що з 25 вересня 2019 року, коли набрав чинності Закон №113-IX, особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої - третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України установлюються Законом України «Про прокуратуру». Відповідно з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем.

58. Зауваження позивача про те, що відповідач мав би повернути заяву для належного оформлення, не вжив жодних заходів щодо сприяння у правильному її заповненні, а також про неналежне оформлення заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора до закінчення строку подання такої заяви не повідомив, не можуть бути прийняті до уваги оскільки заяву ним було подано в останній день, встановлений для подання таких заяв, - 15 жовтня 2019 року, а тому відповідач не мав реальної можливості повідомити про неналежне її оформлення або ж сприяти у її заповненні у визначений строк.

59. Щодо втручання у приватне та професійне життя прокурора, про що неодноразово вказував позивач, то слід зазначити, що міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.

60. Фактично обґрунтування позовних, а також касаційних вимог зводиться до незгоди позивача з положеннями Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, а також з процедурою атестації прокурорів. Водночас приписи Закону № 113-ІХ на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (і є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і приписи Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування, відсутні.

61. Отже, оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 29 жовтня 2019 року №1295ц виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

62. Враховуючи те, що позовні вимоги щодо поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги щодо скасування наказу про звільнення, яка не підлягає задоволенню, відповідно ці вимоги також не можуть бути задоволені.

63. Обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

64. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень і погоджується з їх висновками.

65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року в справі №640/23373/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду