Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.12.2018 року у справі №808/2838/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №808/2838/15

адміністративне провадження №К/9901/3203/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ "Агроінвест" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року (головуючий суддя Круговий О.О., судді: Уханенко С.А., Богданенко І.Ю.) у справі №808/2838/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ "Агроінвест" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, треті особи - ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Златобанк", про визнання протиправними дій та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ "Агроінвест" (далі по тексту - позивач, ТОВ "СТ "Агроінвест") звернулось до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" Славінського Валерія Івановича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просило:

- визнати дії відповідача щодо визнання нікчемним Договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2 протиправними;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22 квітня 2015 року щодо визнання нікчемним Договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. щодо визнання нікчемним договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2 протиправними. Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. від 22 квітня 2015 року щодо визнання нікчемним договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. задоволено. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі №808/2838/15 скасовано та прийнято нову. В задоволенні позовних вимог ТОВ «СТ Агроінвест» відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 11 листопада 2013 року між ТОВ «СТ Агроінвест» та ПАТ «Златобанк» було укладено кредитний договір № 293/2/13-КL, за умовами якого останній надав позивачу кредит, а позивач зобов'язався в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.3. Кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 16000000,00 грн. кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 10 листопада 2014 року включно.

10 листопада 2014 року між ТОВ «СТ Агроінвест» та ПАТ «Златобанк» було укладено договір №3 про внесення змін до Кредитного договору № 293/2/13-КL від 11 листопада 2013 року, відповідно до якого максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 16000000,00 грн. Кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 09 листопада 2015 року включно.

12 лютого 2015 року між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про виконання зобов'язання третьою особою, за умовами якого ОСОБА_2 (новий боржник) здійснює виконання зобов'язань позивача за кредитним договором № 293/2/13-КL від 11 листопада 2013 року, а банк надає свою згоду на виконання новим боржником зобов'язань за первісного боржника - позивача за вказаним кредитним договором в сумі 16130191,79 грн.

Згідно пункту 1.2. вказаного договору від 12 лютого 2015 року сторони домовились, що новий боржник зобов'язаний виконати зобов'язання за Кредитним договором, спрямувавши зазначені грошові кошти на погашення заборгованості перед третьою особою ПАТ «Златобанк» за Кредитним договором.

Відповідно до підпункту 2.5.1. пункту 2.5. вказаного договору ПАТ «Златобанк» зобов'язаний прийняти від нового боржника грошові кошти в рахунок виконання зобов'язань за первісного боржника позивача за Кредитним договором.

За приписами пункту 3.1. Договору про виконання зобов'язання третьою особою визначається, що згідно статті 1071 ЦК України, статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ОСОБА_2 надає право та доручає ПАТ «Златобанк» здійснювати договірне списання коштів з вкладних (депозитних) рахунків ОСОБА_2 НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, в АТ «Златобанк» для виконання за цим договором по сплаті грошових коштів.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. зазначеного договору вказано, що включенням в договір цього пункту ОСОБА_2 надає ПАБ «Златобанк» право на договірне списання. Таке право може бути реалізоване ПАБ «Златобанк» за умови настання строку виконання зобов'язань ОСОБА_2 за цим Договором і в сумі, яка дорівнює сумі зобов'язань, строк виконання яких настав (а у випадку недостатності коштів на рахунку для повного виконання зобов'язань нового боржника за цим Договором - в наявній (доступній) сумі).

Постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) № 577/БТ від 04 грудня 2014 року ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії проблемних.

Постановою Правління НБУ № 105 від 13 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 30 від 13 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Златобанк» з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 14 лютого 2015 року по 13 травня 2015 року включно.

22 квітня 2015 року відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення № 1389 про нікчемність договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між третьою особою ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2

Листом-вимогою від 27 квітня 2015 року № 1464 відповідач повідомив позивача про те, що з огляду на нікчемність договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, зобов'язання за кредитним договором № 293/2/13-КL від 11 листопада 2013 року є чинними. Крім цього, відповідач вимагав погашення заборгованості за вказаним Кредитним договором.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача про нікчемність договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2 є предметом спору переданого на вирішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття рішення про нікчемність договору відповідач фактично не мав достатньо підстав вважати зазначену угоду нікчемною, а доводи відповідача, на думку суду, носять характер припущень та не свідчать про наявність визначеного Законом наміру сторін на укладення нікчемного правочину.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказав на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин для встановлення строку виконання третьою особою грошового зобов'язання саме 12 лютого 2015 року замість 09 листопада 2015 року, як це було вказано в кредитному договорі та дострокового погашення кредиту за рахунок вкладу третьої особи - виконавця зобов'язання, а тому Уповноваженою особою Фонду вірно зазначено про наявність ознак нікчемності Договору. При цьому суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що фактично виконання кредитного договору відбулося шляхом перерахування в рахунок отриманого кредиту безготівкових коштів з поточного рахунку, чим було зменшено розмір отриманого кредиту за рахунок вкладів особи в системі банку. Більш того, з часу визнання ПАТ «Златобанк» проблемним, у банку фактично було відсутнє право на прийняття погашення кредитного договору в іншій, аніж в готівковій формі. Крім того, суд вказав на те, що укладення та реалізація договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року, створили умови, за яких ОСОБА_2 отримав перевагу серед інших кредиторів банку на підставах, не передбачених Законом або банківськими правилами. В той же час, можливість виконання зобов'язань банку перед іншими кредиторами зменшилась, оскільки на 16 130 191, 79 грн. зменшено право банку вимагати повернення кредитних коштів в грошовій формі, як це передбачено Постановою Правління НБУ №777/БТ.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "СТ "Агроінвест" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року і залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду справи, не надав будь-якої правової оцінки підставам визнання договору про виконання зобов'язань третьою особою від 12 лютого 2015 року нікчемним, на які послався відповідач у повідомленні від 22 квітня 2015 року. Наголошено на протиправному незастосуванні до даних правовідносин належних норм матеріального права, а саме підпункту 9 пункту 6 постанови НБУ від 01 грудня 2014 року №758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Вказано на те, що договір про виконання зобов'язань від 12 лютого 2015 року було укладено і виконано ОСОБА_2 ще до введення у банку тимчасової адміністрації. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення постанови НБУ №758 від 01 грудня 2015 року, оскільки будь-якого зняття суми депозиту ОСОБА_2 через касу банку не здійснювалось, а було зарахування наявних коштів в рахунок погашення боргу, що виник у ОСОБА_2 перед ПАТ «Златобанк» на підставі договору від 12 лютого 2015 року. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо неможливості дострокового погашення кредитного договору, оскільки підпункт 3.3.1 пункту 3.3 останнього передбачає право позичальника на здійснення повного чи часткового повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановленого пунктом 1.4 кредитного договору.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа просила залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Зазначено, що посилання скаржника на вихід судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог є безпідставними. Наголошено на тому, що при визнанні нікчемним спірного правочину відповідач діяв у повній відповідності до положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому повідомлення №1389 про визнання правочину нікчемним, по суті, є лише засобом інформування позивача про прийняте рішення. Уповноважена особа також вказує на те, що переваги, отримані ОСОБА_2 перед іншими кредиторами банку полягають в тому, що останній маючи депозит, отримав всю його суму одноразово, що є недопустимим для усіх клієнтів банку відповідно до підпункту 9 пункту 6 постанови НБУ від 01 грудня 2014 року №758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Крім того, відповідач наголосив на тому, що позивач не є навіть стороною договору від 12 лютого 2015 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Златобанк».

Після початку розгляду справи Вищим адміністративним судом України 20 жовтня 2016 року ТОВ «СТ Агроінвест» було подано заяву про відкликання касаційної скарги на підставі статті 218 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України (в чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами частини третьої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження.

Оскільки заява про відкликання касаційної скарги була подана після відкриття провадження у справі (ухвала Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2015 року), то у відповідності до положень частини третьої статті 337 КАС України у задоволенні вказаної заяви слід відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Розглядаючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина 1 статті 6 КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про віднесення правочинів до нікчемних.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Отже, правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI незалежно від того, чи проведена ПАТ «Златобанк» перевірка правочинів, передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону, і чи видане з цього приводу рішення або направлене повідомлення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі №826/23064/15.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору про виконання зобов'язання третьою особою, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Златобанк", як і дії відповідача по визнанню такого правочину нікчемним, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року і закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ "Агроінвест" про відкликання касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ "Агроінвест" задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі №808/2838/15 скасувати.

Провадження у справі №808/2838/15 закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду