Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №815/5032/15

адміністративне провадження №К/9901/44689/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 815/5032/15

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (у складі судді Градовського Ю.М.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року у справі № 815/5032/15 за адміністративним позовом УПФ України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі страхових внесків у сумі 1288,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного районного суду від 23 грудня 2016 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови суду від 02 жовтня 2015 року - відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 18 січня 2017 року подала апеляційну скаргу, в якій, просила ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з пропущенням строку на апеляційне оскарження ухвали суду, ненадання копії апеляційної скарги у відповідності до кількості осіб, що приймають участь у справі та несплатою судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного районного суду від 23 грудня 2016 року про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами по справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі страхових внесків у сумі 1288,80грн.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею186 КАС України, та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження, зазначені у вказаному клопотанні № 2 не є поважними, оскільки нічим не підтверджені, а тому суд не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Одеського окружного районного суду від 23 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 13 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/5032/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 815/5032/15 та призначив її до розгляду ухвалою від 26 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 27 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року ухвалена незаконно, з порушенням норм процесуального права. Скаржниця посилається на те, що у зв'язку зі своїм хворобливим станом здоров'я вона не мала змоги у строк подати апеляційну скаргу. Крім того зазначає, що одночасно із вказаною апеляційною скаргою готувала й інші звернення та скарги до апеляційного суду.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У відповідності до частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з пропущенням строку на апеляційне оскарження ухвали суду, ненадання копій апеляційної скарги у відповідності до кількості осіб, що приймають участь у справі та несплатою судового збору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання вказаної ухвали від 03 лютого 2017 року до Одеського апеляційного адміністративного суду від апелянта надійшов пакет документів за вхідним № 1999, серед них клопотання № 2, в якому апелянт просила поновити їй строк на подачу апеляційної скарги на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2016 року. В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, скаржник посилалася на те, що у зв'язку зі своїм хворобливим станом здоров'я вона не мала змоги у строк подати апеляційну скаргу, при цьому не надаючи жодного підтверджуючого документа.

Ознайомившись з даним клопотанням, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження, із зазначеним висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду у зв'язку з наступним.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження судових рішень в кожній конкретній справі залежить від вказаних у відповідній заяві причин, підтверджених належними доказами.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 05 жовтня 2017 року у справі № 820/2497/16 та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 281/1326/14-а та від 20 березня 2018 року у справі № 804/95/17.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, копія ухвали Одеського окружного районного суду ухвалена від 23 грудня 2016 року була відправлена на адресу скаржника, що підтверджується наявним в матеріалах справи супровідним листом, та отримана скаржником 04 січня 2017 року., що підтверджується повідомленнями про вручення копії зазначеної ухвали з відповідним підписом та не заперечується ОСОБА_2

Апеляційна скарга ОСОБА_2 подана до суду 18 січня 2017 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження ухвали суду.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Виходячи з наведеного, Суд вважає, що позивачем не доведено наявності обставин, що перешкоджали їй звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею 186 КАС України, та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження зазначені у вказаному клопотанні № 2 не є поважними, оскільки нічим не підтверджені, а тому судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали Одеського окружного районного суду від 23 грудня 2016 року.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке подавалось скаржником до суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не містило інформації про наявність будь-яких об'єктивних перешкод або непереборних обставин для подачі позивачем апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в касаційні скарзі не зазначено жодних доводів, які б дали привід вважати оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, обґрунтовано дійшов висновку про те, що вказані в клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними та не можуть бути підставою для його поновлення.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою ("CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO" № 23452/94).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі судове рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко