Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №813/2972/17

адміністративне провадження №К/9901/46490/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Акціонерне товариство «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Обрізка І.М., Яворського І.О. від 05 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», відповідач), у якому просив зобов'язати відповідача вчинити дії з включення (внесення) ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із наданням інформації про позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» щодо не включення позивача у реєстр вкладників ПАТ «Дельта Банк», вклади яких підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 002-13110-041114 від 04 листопада 2014 року не визнаний нікчемним, а наслідки щодо визнання нікчемним договору № 025-13113-130215 від 13 лютого 2015 року Уповноваженою особою Фонду застосовано не було, відтак, підстав для не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, у відповідача не було.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції), оскільки звернення до адміністративного суду із позовом мало місце у серпні 2017 року у той час, як про порушення своїх прав позивачу відомо було ще у березні 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 27 березня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Акціонерне товариство «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно договору банківського вкладу № 025-13113-130215 від 13 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» прийняв від позивача грошові кошти в іноземній валюті на суму 3350 доларів США терміном до 12 серпня 2015 року зі сплатою 5,5 річних.

Додатковою угодою до договору банківського вкладу від 13 лютого 2017 року сторони домовились, що зарахування вкладу на рахунок може також здійснюватися, зокрема, шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи резидента.

Пунктом 1.10 договору № 025-13113-130215 передбачено, що у разі закінчення строку залучення Вкладу, зазначеного в пункті 1.3 даного Договору, або у разі дострокового припинення дії цього Договору вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий на ім'я Вкладника в установі Банку, операції за яким можуть здійснюватися із використанням електронних платіжних засобів.

Позивач мав поточний рахунок № НОМЕР_1, що підтверджується Договором банківського рахунку № 002-13110-041114 від 04 листопада 2014 року, який невизнаний недійсним і наслідки нікчемності до нього не застосовувалась.

19 лютого 2015 року позивачем розірвано договір банківського вкладу від 13 лютого 2015 року № 025-13113-130215, після чого частина грошових коштів, яка перебувала на поточному рахунку № НОМЕР_1, була отримана позивачем, а сума в розмірі 3523 долари США, продовжують знаходитись на поточному рахунку.

ОСОБА_2 здійснював зняття та поповнення свого банківського рахунку № НОМЕР_1 через касу банку згідно договору банківського рахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

Правлінням Національного банку України 02 березня 2015 року прийнято Постанову № 150 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в ПAT «Дельта Банк» запроваджено строком на 6 місяців з 3 березня 2015 року по 2 вересня 2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03 серпня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації ПAT «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 за № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації банку та призначено Уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено повідомлення про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продовжує виплати коштів вкладникам ПАТ «Дельта Банк».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що апеляційний суд скасував законне рішення, та не надав належної правової оцінки тому, що відкликання позову не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду. Крім того, скаржник посилається на те, що договір банківського вкладу, укладений між ним та ПАТ «Дельта Банк» наразі є чинним, відтак, апеляційний суд не врахував, що у ОСОБА_2 залишається нереалізоване право на отримання гарантованої суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО

Інші учасники справи своїх доводів не висловлювали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Приймаючи рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений КАС України строк звернення до адміністративного суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) встановлено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті дотримання дисципліни учасниками адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист, а також забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 800/98/17 та постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує Частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) встановлено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Відтак, законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

З огляду на це, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку для звернення до адміністративного суду істотне значення має правильне встановлення моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Вирішуючи дане питання, колегія суддів виходить з того, що предметом оскарження в даній справі є визнання протиправними рішень та дій Уповноважено особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто початок строку звернення до адміністративного суду встановлюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про невключення до відповідного списку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи про зобов'язання вчинити дії стосовно включення його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, ухвалою суду від 16 березня 2016 року було відкрито провадження у такій адміністративній справі. У подальшому ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року вказану позовну заяву було залишено без розгляду на підставі заяви позивача відповідно до пункту 5 частини першої статті 155 КАС України.

На цій підставі апеляційний суд дійшов до висновку про те, що на час звернення у березні 2016 року із зазначеним позовом ОСОБА_2 знав про наявність обставин, які свідчили про порушення його права як вкладника ПАТ «Дельта Банк».

Однак, даний позов було подано до суду 17 серпня 2017 року без зазначення будь-яких обставин, які б свідчили про пропущення встановленого строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач знав і мав можливість знати про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та у тому числі вжити своєчасних заходів щодо їх захисту в межах встановленого КАС України строку звернення до адміністративного суду, але не скористався такими за відсутності поважних причин.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуальних норм, які визначають строк звернення до адміністративного суду, у справах щодо оскарження рішень та дій (бездіяльності) Уповноваженої особи ФГВФО міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 826/25967/15, від 26 червня 2018 року у справі № 826/3259/16, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/26679/15.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, правильно встановив пропуск позивачем строк звернення до адміністративного суду.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко